ЗАЧИСТКА І КОНТРОЛЬ?

Перемога регіоналів на місцевих виборах надала їм можливість поставити своїх людей на чолі переважної більшості рад. Це логічно і не викликало заперечень. У деяких райрадах з’явилися й свої “тушки” — депутати, обрані від опозиційних політичних сил, але які голосують за кадрові призначення, запропоновані регіоналами.

Світлана ОРЕЛ,
м. Кіровоград

АНЕКДОТ — ГЛАС НАРОДУ?
Головою обласної ради обрано авторитетного й досвідченого Миколу Ковальчука, який очолював бюджетну комісію і добре знає тонкощі роботи органів місцевого самоврядування. Днями він став членом Ради регіонів — дорадчого органу при Президентові України. Запитання викликало хіба що введення нової посади — першого заступника голови обласної ради та призначення на неї привезеного головою ОДА Сергієм Ларіним свого земляка і помічника — молоденького Олександра Шаталова. Посада помічника керівника для цього юнака була природною, але першого заступника голови облради?..
Представники опозиції взагалі порушували питання про доцільність введення нової посади, якої досі не було і без якої обходилися. Депутат Ігор Добрянський прорахував, що новоспечений керівник коштуватиме обласному бюджету майже мільйон гривень (зарплатня з нарахуваннями за п’ять років плюс представницькі витрати). Чи так це необхідно для дотаційної області? Але більшість проголосувала “за”, молоде обдаровання, мовляв, займатиметься інвестиціями. Правда, в голови ОДА вже є заступник, який займається інвестиціями, і який теж був представлений як дуже грамотний спеціаліст у цій сфері. Кіровоградщина ж як пасла задніх за обсягами інвестицій, так і пасе.
Не зовсім вмотивованим є призначення начальником управління внутрішньої політики — так само новоприбулої в область — Валентини Вишневської. Некомпетентність, яку часто небезпідставно закидали її попереднику Сергію Каракуліну, може перейти у спадок і новій керівниці. І справа не в її ділових якостях, бо найважливіше тут — бути добре обізнаним із громадським життям області, громадськими організаціями, їхніми лідерами, специфікою діяльності. Людині, яка “не варилася” у цьому котлі, тим більше не місцевій, важко відразу заглибитися в цей процес.
Бюджетну комісію Кіровоградської облради очолила Вікторія Крамарова, теж землячка голови облдержадміністрації — родом із міста Харцизьк Донецької області. Звісно, це не означає, що вони погано працюватимуть. Очевидно, що вони фахівці, але в місті набуває популярності анекдот, який оприлюднила одна з місцевих газет: “У Донецьку люди бояться виходити з дому, бо їх ловлять і відправляють на керівні посади в інші регіони України”.

АБО — ДОБРЕ. АБО — НІЧОГО?..
Та все це справді ніби безневинний жарт порівняно з тією зачисткою інформаційного простору, яка відбулася в Кіровограді. Сергій Ларін продемонстрував небайдужість до ЗМІ, заявивши в одному з інтерв’ю, що був свого часу робкором. Більше того, він привіз із собою своєрідну медіа-групу, до складу якої входили колишні кіровоградці, відомі як члени команди КВК початку 90х, які потім залишилися працювати на ТБ. Ця група, за словами Ларіна, мала допомогти ОДТРК готувати цікавіші передачі. І справді, у програмі обласного телебачення з’явилася тижнева підсумкова аналітична програма “Погляд”, пожвавішали новини, добре зарекомендувала себе розважальна “Ранкова кава”.
Але в той час, коли Олександрійська територіальна виборча комісія після рішень десятків судів не реєструвала кандидатів у депутати місцевих рад від “Батьківщини”, “Погляд” не звернув уваги на це беззаконня і мило розпитував у регіонала (тоді кандидата на посаду міського голови Олександрії) Степана Цап’юка, як він працюватиме на благо народу. Аналізуючи виборчі рекламні кампанії різних політичних сил, “Погляд” критикував усіх, окрім ПР. І не дивно, що тепер генеральним директором ОДТРК є керівник згаданої медіа-групи Вадим Мурований. Правда, не журналіст, а сценарист і телепродюсер.
Редактор обласної газети “Народне слово” Валерій М’ятович пропрацював на цій посаді майже двадцять років. Неодноразово був на грані звільнення, але втримувався, бо свого часу не підписав контракт про власне призначення. А якщо немає контракту, то немає і звільнення. Попередні керівники профільного управління, опинившись перед такою дилемою, відступали.
Але не Євгенія Шустер. Добре знаючи редакційну кухню, вона таки добилася звільнення М’ятовича (обоє керівники — і ОДТРК, і газети самі написали відповідні заяви). Валерій Павлович був депутатом минулого скликання облради від “Батьківщини”, тож хтось може вважати звільнення з посади редактора політичним переслідуванням. Але це не так. Амбітний керівник, він волів бачити поруч із собою не повноцінних партнерів, а слухняних виконавців, і все це та деякі інші причини призвели до зниження накладу й авторитету видання. Навпроти редакції обласної газети з’явилася ще одна редакція розважального видання “Нова газета”, редактором якої офіційно став шофер Валерія Павловича, а неофіційно його зять.
Звісно, для того, щоб сьогодні підняти “Народне слово”, збільшити наклад і повернути хоча б частину колишнього авторитету, слід докласти колосальних зусиль. А видання свого часу було флагманом і свободи слова, і процесів національного відродження у краї. Тож представники журналістської громадськості зверталися і до голови ОДА, і до новообраного голови обласної ради з проханням провести повноцінний конкурс на заміщення посади редактора, аби відбувся чесний відбір серед тих, хто має професійну підготовку, щоб впоратися з цим завданням. А таких людей в області небагато — більше двадцяти років на Кіровоградщину не приїздили випускники факультетів журналістики, а місцеві навчальні заклади, вочевидь через брак кадрів, досі не отримали акредитації спеціальності “Журналістика”.
Але як зазначив на своїй першій прес-конференції Микола Ковальчук, проведення конкурсу не передбачено статутом редакції, тож засновники (ОДА і облрада) створили робочу групу, яка провела відбір претендентів. Цей процес важко назвати публічним. Менш ніж за два дні до завершення прийому документів на сайті ОДА з’явилося повідомлення про цей відбір. Усі, хто прочитали текст, здивувалися рівню вимог до претендентів. “Повна вища освіта (чому не спеціальна?), досконале володіння комп’ютерною технікою (?), спеціальні знання з планування і верстки газети, володіння спеціальними науковими знаннями щодо сучасних підходів до видавництва друкованих газет”. Кожен журналіст знає як планувати роботу редакції, що таке макет і т. п. Останній пасаж щодо “видавництва друкованих газет” свідчить хіба про те, що текст готувала людина, яка має дуже віддалене поняття про журналістику. То хто і кого мав намір відбирати таким чином?
Уже до того, як це квазіповідомлення з’явилося на сайті, в управлінні преси і інформації лежали документи кількох претендентів, найкращим із яких визнано Валентину Бажан. Для журналістської громади області такий вибір став шоком. Пенсіонерка, викладач Кіровоградської філії відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, колишня випускниця російського філфаку місцевого педінституту, вона, очевидно, колись мала наукові амбіції. Чомусь не склалося. Довелося працювати літредактором у тижневику “Україна-Центр”. Пізніше стала редактором приватної маргінальної газетки “Елісаветградскіе вєдомості”, яка досить швидко себе вичерпала. Так само, як і газета “Молодіжне перехрестя”, яку редагувала Валентина Василівна. Ці видання запам’яталися читачеві лише систематичними антиукраїнськими випадами (Бажан очолює в області “Русское движение”), які тепер перекочують і на сторінки “Народного слова”.
Чому зроблено такий вибір, адже навіть серед кандидатур, які розглянула комісія (а начальник управління Євгенія Шустер, знаючи журналістський загал області, безперечно могла б запропонувати набагато креативніший і професійніший контингент), були люди досвідченіші, з певними творчими здобутками. Можливо, причина у тому, що Валентина Бажан під час минулої виборчої кампанії працювала у штабі регіоналів і добре (як своя людина?) зарекомендувала себе. Але чи ці якості найнеобхідніші, аби поставити на ноги колись авторитетну обласну газету?
Навіть за умови, що видання очолила своя людина, на сесії обласної ради однозначно сказано: “Народне слово” не матиме окремого рядка в обласному бюджеті, як це було раніше. За словами Сергія Ларіна, влада оплачуватиме якісну інформацію про її діяльність. Тобто газетою керуватимуть в абсолютно ручному режимі. Про яку об’єктивність, служіння інтересам читача й суспільства може йтися?
Найавторитетніша в області “Україна-Центр” ще задовго до виборів потрапила під контроль впливового підприємця Павла Штутмана, нині депутата обласної ради від Партії регіонів. Звісно, редактор і журналісти, розуміючи ситуацію, висвітлювали події як могли, але виборча кампанія засвідчила: того розмаїття думок і суджень, якими раніше славилася газета, немає. Під контроль Штутмана перейшов і місцевий телеканал ТТV, який належав колишньому судді Володимиру Ярошенку. Володимир Іванович чомусь вирішив, що кращого міського голови для Кіровограда, ніж він, не знайти, тож і критикував, готуючись до виборів, тодішню міську владу вздовж і впоперек. Про якийсь серйозний професійний журналістський рівень передач каналу не йшлося. Але — хоч якась альтернативна думка. Тепер не буде й цього.
Ще є в Кіровограді видання, які й наклади мають непогані, але швидше належать до інформаційно-розважально-рекламних. Їх купують, щоб мати програму телебачення та черговий рецепт, як квасити капусту. Що на них зважати?
Таке враження, що влада хоче, щоб про неї, або — добре, або — нічого. Але ж так — тільки про покійників…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment