Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ,
виконавчий директор Ліги українських меценатів, голова координаційної ради Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика
У цій статті буде багато прізвищ. Така специфіка цього, близького до панегіричного, жанру. Інвектив та філіппік, які неодноразово звучали в публікаціях на адресу відомих одіозних в Україні осіб, тут не буде, оскільки наразі йтиметься про людей позитивних. Про тих, хто допомагає жити Міжнародному конкурсу з української мови імені П. Яцика, незважаючи на всі колізії. Звичайно, всіх при цій нагоді назвати неможливо, оскільки треба говорити й про численну вчительську армію з усіх усюд України — про тих, хто взяв цю справу до серця і завдяки кому вона й стала справді життєспроможною. Це волонтери нашого конкурсу, які звалили собі на плечі всі, пов’язані з ним, клопоти.
Такий масштабний захід вимагає не тільки великих коштів, а й, як висловлюються бюрократи, серйозних людських ресурсів. Щодо коштів, то це — перманентний клопіт цілої групи людей, очолюваних президентом Ліги українських меценатів Володимиром Загорієм (АТ “Фармацевтична фірма “Дарниця”, де він є головою наглядової ради, — основний меценат престижного мовного турніру ось уже впродовж п’яти років). Зрештою, прес-служба Ліги меценатів готує окрему публікацію про всіх тих, хто фінансово уможливлює проведення цього патріотичного марафону.
Наразі ж почну з журі конкурсу. Впродовж восьми років його очолювала доктор філології, професор Національного університету імені М. Драгоманова Любов Мацько, якій за її самовіддану роботу дякують не тільки організатори турніру, а й усі його учасники, їхні батьки та вчителі-словесники. Нині наше журі очолив директор Інституту української мови АН України доктор філології Павло Гриценко. Це, сказати б, наш бренд. Журі з таким авторитетним головою не може бути не авторитетним. Першим заступником Павла Юхимовича цього року стала кандидат філології Антоніна Мовчун, що виховала не одне покоління вчителів української мови та літератури. А. І. Мовчун — універсальна для журі кандидатура, бо вона не лише добре знається на методиці й особливостях викладання державної мови в усіх класах середньої школи, а й кілька років поспіль працювала в нашому журі. Отож вона, як мовиться, в контексті всіх наших проблем, конкурсних вимог та особливостей тестування. Одинадцятий турнір покликав під знамена журі цілу групу нових людей, котрі разом із його ветеранами визначатимуть переможців і призерів престижного турніру.
Щороку виконавча дирекція Ліги українських меценатів поставала перед проблемою: кого послати своїми представниками в обласні центри, а також у Сімферополь і Севастополь на національний етап конкурсу? Ці люди мають не тільки вручити дипломи й бібліотечки переможцям попереднього етапу турніру, а й спостерігати, щоб мовне змагання відбувалося з дотриманням усіх передбачених його положенням вимог. Нинішнього року ця проблема ще більше загострилася. По-перше, чимало освітянських чиновників на місцях і в столиці послідовно торпедують конкурс ім. П. Яцика (ми ще оприлюднимо в пресі всі відомі нам про це матеріали). По-друге, раніше нам відчутно допомагали працівники Інституту інноваційних технологій та змісту освіти, які тепер змобілізовані працювати тільки для конкурсу ім. Т. Шевченка, а Конкурс з української мови ім. П. Яцика, якому вони раніше віддали стільки сил, нині не в пошані у Д. Табачника й К°. Йому на офіційному рівні призначили альтернативу. Добре, що не перевелися в Україні національно свідомі й готові до безкорисливої допомоги люди. І ось уже вкотре з глибокою вдячністю треба назвати їхні імена. Щороку опікувалися конкурсом Лідія Рибенко в Рівному, Олена Гаран у Полтаві, Надія Горик та Іван Корсак у Луцьку, Олексій Неживий у Луганську, Дмитро Іванов у Чернігові. І нині вони з нами в нашій справі. Цьогоріч узялися до конкурсних клопотів Михайло Каменюк у Вінниці, Григорій Гусейнов, Леся Степовичка й меценат Олексій Лазько в Дніпропетровську, Євген Баран в Івано-Франківську, Олег Соловей у Донецьку, Євген Безкоровайний у Тернополі, Володимир Поліщук у Черкасах, Віктор Бойко в Харкові, Василь Горбатюк у Хмельницьку, Віктор Хоменко в Сімферополі, Дмитро Кремінь у Миколаєві, Геннадій Шипківський в Одесі, Олександр Вертіль у Сумах. На Кіровоградщину поїде відома журналістка, яку можна назвати незмінним літописцем конкурсу, Марія Корюненко. У Севастополі нашим представником буде відомий учений, доктор наук Петро Вольвач, у Запоріжжі — журналістка Лариса Мала, у Херсоні — професор кафедри педагогіки та психології Херсонського національного технічного університету Іван Лопушинський.
Ще тоді, коли Ліга проводила конкурс разом із Міністерством освіти і науки, ми створили його опікунську й наглядову ради. Керувалися бажанням максимально посилити контроль громадськості, убезпечитися від волюнтаризму міністерських чиновників, які поінколи виявляли бажання перекроїти саму структуру й методологію конкурсу, а то й навіть була спроба приватизувати його. Опікунську раду в нас очолює президент Ліги Володимир Загорій, а до ради входять академіки НАНУ Василь Кремень, Ярослав Яцків, Микола Жулинський, а ще — Борис Олійник, Іван Драч, Павло Мовчан, Любов Голота, Петро Перебийніс. Голова наглядової ради, до якої також входить ціла група письменників і журналістів, — Віктор Баранов.
Різні сюжети конкурсу (а той, хто хоч трохи обізнаний із ним, знає, що їх багато) мають поміж важливих дійових осіб письменників. Тому коли йдеться про подяки моїм колегам, то треба назвати імена Дмитра Павличка й Володимира Яворівського, Ігоря Калинця й Петра Шкраб’юка, Марії Матіос і Василя Шкляра, Романа Лубківського і Василя Простопчука, Світлани Короненко й Анатолія Качана, Павла Вольвача й Дмитра Дроздовського, Івана Андрусяка і Юрія Пригорницького, Василя Захарченка і Василя Гея, Данила Кононенка й Івана Низового… Для повноти охоплення імен я змушений вдаватися до таких довгих переліків, які мають показати “хто стоїть за конкурсом”. Незрідка буває так: називаєш імена людей, які уособлюють ту чи ту справу, — й одразу ж відпадає багато запитань.
Окрема тема — конкурс ім. Яцика й видавці. За всі попередні турніри їхні учасники та вчителі одержали в подарунок уже сотні тисяч книжок. Зважаючи на цю інформацію, варто подякувати директорам видавництв “Академія” Василеві Теремку, “Просвіта” Василеві Клічаку, “Пульсари” Ларисі Копань, Видавничого дому “Києво-Могилянська академія” Ларисі Соловйовій, “Український письменник” Юрієві Бурякові, “Махаон-Україна” Олегові Погребному. Надзвичайно багато прекрасних видань ось уже котрий рік поспіль маємо для конкурсу від Президентського фонду “Україна” Леоніда Кучми. До речі, він — єдиний з українських президентів, хто особисто нагороджував переможців і призерів мовного марафону. У Національній філармонії столиці України Леонід Кучма разом із Петром Яциком та Павлом Загребельним тепло вітали конкурсантів і говорили їм про значення мови для буття нації.
Коли з’являється ось така подячна оказія, то не можна не сказати про надзвичайно важливу роль у конкурсі національно-патріотичних ЗМІ. Конкурс не міг би стати таким популярним і престижним, якби не перманентна увага до нього “Літературної України” (редактор Сергій Козак), “Слова Просвіти” (редактор Любов Голота), “Освіти України” (редактор Юрій Кузнецов), “Вашого здоров’я” (редактор Микола Берник), торонтського часопису “Вісті комбатанта” (редактор Роман Колісник).
Навіть перелік цих, а це далеко не всі імена, які мають звучати в такому контексті, потверджує: конкурс з української мови — не приватна справа, скажімо, Володимира Загорія. За нею стоїть армія українських людей. І це ще один із факторів стримування усіх табачників, які взялися за денаціоналізацію України.
