Ÿ Ми статисти духовної пустелі.
Ÿ Центрифуга ідіотизму.
Ÿ Україна — це резервація для українців.
Ÿ Квазідемократія.
Ÿ Гоголь — це російський письменник, але це український геній.
Ÿ Втомлена жінка під вечір — це вже ступа.
Ÿ Дві людини взаємно мають творити одна одну.
Ÿ Навіть у радянському ідеологічному казані не варили в такій смолі українців.
Ÿ Градус національного пафосу вказує на гарячку.
Ÿ Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.
Ÿ Народ запрограмували на безвихідь.
Ÿ Перед лицем грізних подій українське козацтво зібралося на Велику Раду. Побалакали, поспівали, помолилися в церкві і зварили куліш.
Ÿ Нова форма свободи слова — що хто хоче, те й лопоче.
Ÿ Людей зомбують, дезорієнтують, пошту й телеграф не треба захоплювати — телебачення захопило все.
Ÿ Брезентові хвилі наметів накрили Майдан.
Ÿ Висвистіло нашу Незалежність у підземну трубу.
Ÿ По українцях доля стріляє дуплетом.
Ÿ У нас така глибока чаша терпіння, що, здається, уже без дна.
Ÿ Суспільство мало того, що хворе, воно ще й виразно плебейське.
Ÿ Якщо я не виживу, то людство й не помітить, а якщо людство не виживе, то й мені гаплик.
Ÿ Такими очима можна заряджати пістолет.
Ÿ Найгірше в нашого народу те, що він до всього звикає.
Ÿ Я надійна одиниця електорату, по таких, як я, ще не одна мавпа видереться на верхні гілки влади.
Ÿ У нас же вибори починаються задовго до виборів.
Ÿ У маленького кримськотатарського народу лідери є, а у такого великого, як наш, самі лише керівники та голови фракцій.
Ÿ Влада у нас товстошкіра. По такій шкірі мороз не піде.
Ÿ Україну запустили в майбутнє під знаком одрубаної голови (про Ґонґадзе — М. Б.).
Ÿ Кожному поколінню сняться свої кошмари.
Ÿ Хтось із нас хворий — чи ця влада, чи я.
Ÿ Мудрість мужчини — промовчати, коли говорять стихії.
Ÿ Опозиція в захваті — їй привиділась перемога.
Ÿ Лінію фронту національного порятунку у нас давно вже тримають мертві. А перемогти можна, лише коли її тримають живі.
Ÿ От хто у нас є, це журналісти. Очі суспільства, яке спить.
Ÿ Жіночий імператив завжди один: ти винен і ти повинен.
Ÿ То ви ж як взялися боротись, то вже боріться, панове.
Ÿ З того каміння, що за пазухою, держави не збудуєш.
Ÿ Диктат приматів. Куди подітись людині?
Ÿ У ставленні цієї влади до людей є щось зоологічне.
Ÿ Люди, які пережили критичну масу принижень (і стерпіли), не можуть бути повноцінними громадянами.
Ÿ Література зробилася, як блошиний ринок — хто що має, несе на продаж.
Ÿ Підхопили постмодернізм, як вітрянку, розчухали до крові, ну, і яке ж тепер обличчя літератури?
Ÿ Він як розповідає, наче малює по склу.
Ÿ Нашого цвіту по всіх борделях світу.
Ÿ У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало.
Ÿ Україною правлять люди, які її не люблять і яка їм чужа.
Ÿ Живемо в дуже густому розчині хамства, скоро випадемо в кристал.
Ÿ Апокаліптичні коні б’ють копитом.
Ÿ Є пральний порошок “Ера”, є телеканал “Ера”, а нова ера все ніяк не почнеться.
Ÿ Літо. Дівчата почали ходити пупами вперед.
Ÿ Я втрачаю терпіння терпіти.
Ÿ Ми всі дивимося одне повз одного.
Ÿ Якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава.
Ÿ Патріоти у нас є, але вони дуже затюкані.
Ÿ Все обліпили грона блакитних і жовтих кульок, наче якась велетенська риба наметала патріотичну ікру.
Ÿ Я думаю, що якби мене не було, то мені було б легше.
Ÿ Ми всі вискочили з Радянського Союзу нехрещені й невінчані, без благословення, сповіді і причастя.
Ÿ Людство й не помітило, що перестало створювати казки, і навіть розповідати їх дітям на ніч.
Ÿ Привид ходить по Україні, привид шовінізму.
Ÿ Україна пручається як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути.
Ÿ Стрімко наближаються вибори. Це як цунамі, ураган, самум. Мабуть, час їм давати вже імена і визначати ступінь руйнації.
Ÿ Ми їх обираємо не тому, що хочемо обрати, а тому, що вони хочуть бути обраними.
Ÿ Боже, скільки народ має достойників, чого ж він так недостойно живе?
Ÿ Знову обрали тих самих, отже, буде те саме.
Ÿ Бог нам усе щось хоче сказати, а ми все не чуємо.
Ÿ Де ж іще на планеті є така чорнобильська зона, що нам, де й не зона, все одно зона?
Ÿ Мойсей виводив з єгипетського полону, і вивів. А ми ж на своїй землі — чому ж ніяк не можемо вийти?!
Ÿ Нашу мову заносять піски духовних пустель. Нема України в душах.
Ÿ Навколо неї накрутили таких туманностей, що Андромеди не видно.
Ÿ Серце в колібрі майже втричі більше, ніж шлунок. От якби так у людей. Ото було б сердечне суспільство.
Ÿ Все важче відрізнити серіали екранних детективів від серіалів нашої політики.
Ÿ Надто багато трагедій було у нашій історії. Проходимо стадію фарсу.
Ÿ Я вдивляюся у безодню, а вона в мене.
Ÿ Все, до чого ми байдужі, байдуже до нас.
Ÿ Жінка втрачає в інтелекті, лише коли закохана.
Ÿ Народ ставиться до цього індиферентно, бо знає, що все одно нічого не взнає.
Ÿ Живемо у відкритому суспільстві, де багато дверей для суспільства закриті наглухо.
Ÿ Колись Довженко написав “Україна у вогні”. Пора вже писати “Україна у багні”.
Ÿ Росія — це великий спрут. У всіх, до кого вона привалилася боком, мертвіє тіло нації.
Ÿ Приходять нові режими, нові ешелони влади і везуть тебе силоміць по своїх безнадійних маршрутах.
Ÿ Нас підхопило якимсь грязьовим потоком, і несе, і не дає стати собою.
Ÿ Ніде немає пам’яті про борців. Ларки з пивом функціонують, а пам’ять ні.
Ÿ Росія — то держава грізна й велика, переконана у величі, і орел у неї двоголовий, може дзьобнути на два боки. В її жилах тече й пульсує нафта, з її ніздрів пашить голубий газ.
Ÿ А в нас все закликають народ встати з колін. З такої позиції на старт не вийдеш.
Ÿ Така наша українська Феміда — у грецької зав’язані очі, у нашої заплющені.
Ÿ 16 липня Всесвітній День Справедливості. Воно й видно, куди не глянеш, сама справедливість.
Ÿ Увійти у ворота пекла легше, ніж вийти звідти.
Ÿ Суспільство підміноване чутками.
Ÿ Сонце моєї долі, якір моєї свободи — жінка!
Ÿ Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі.
Ÿ Світ входить у фазу безвиході.
Ÿ Час розкидати снаряди, час їх збирати (про вибухи військових складів в Україні —
М. Б.).
Ÿ Горіховий наш інтелект. Вибираємо тих самих і тих самих, а потім жахаємось — що це за чудовиська у нас при владі? Та це ж сон нашого розуму їх і породив.
Ÿ Кожна партія обклеює своїми лідерами усе, до чого береться клей.
Ÿ Компенсуючі потужності нічого не компенсують. Гарантуючі гаранти нічого не гарантують.
Ÿ Влада чекала провокацій, виставила кордони — влада завжди чекає провокацій, а як нема, то сама їх створить.
Ÿ Влада закручує гайки. Вона б скрутила і голови, але крізь прозору Шенгенську завісу все видно, мусить з цим рахуватись.
Ÿ Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибирати когось з нікого.
Ÿ Важко належати до народу, національна свідомість якого прокидається аж тепер.
Ÿ Чи знаєте ви, що таке українські вибори? Ні, ви не знаєте, що таке українські вибори.
Ÿ Країною правлять привиди минулого.
Ÿ Лисої Гори не треба, у нас шабаш у Верховній Раді.
Ÿ Може, це у нього й не лайка, просто він так говорить.
Ÿ У суспільстві назріває вже не просто політична конфронтація, а протистояння цивілізацій.
Ÿ Україна скучила за собою. Майдан — це простір, де вона зустріла себе.
Ÿ Одні трясуть документами, інші аргументами.
Ÿ Влада ж, як плазма, вона двигтить, розтікається, міняє обриси й кольори, обволікає, всмоктує і знову набуває тих самих форм.
Сентенції визбирував
Микола БОСАК
