ЗАГАДКА НЕ ДЛЯ НАЇВНИХ: СКІЛЬКИ ЛИШИЛОСЯ ТАБАЧНИКОВІ?

slsМихайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ

Це не перебільшення. Сьогодні лише лінивий із націонал-патріотичного табору не виголошує філіппік на адресу міністра освіти і науки України Дмитра Табачника. Якби в нас існували рейтинги для вимірювання одіозності, то, беззаперечно, перше місце там — без будь-якої конкуренції — перманентно посідав би саме Дмитро Табачник. Навіть таким зловісно-комічним постатям, як Петро Симоненко чи Наталія Вітренко з її Володимиром Марченком, ніколи невсилки було б до Табачника дотягтися.
Дмитро Табачник сьогодні уособлює в собі нашого домашнього Геббельса, пам’ятного для людей старшого покоління Маланчука й аятоллу Хомейні прорадянського розливу. Він — один із тих, хто, офіційно посідаючи далеко не найвищу сходинку в державній ієрархії, визначає проросійсько-прорадянську спрямованість усієї гуманітарної політики Української держави. Не тільки все здобуте в сфері національної освіти знищено або донищується Табачником із його клевретами. Табачник і табачники мають вирішальний вплив на формування офіційної системи цінностей у всіх гранях життя сьогоднішнього українського суспільства.
Реєстр усіх діянь Табачника може бути довгим. Він “со товаріщі” вже встиг відкотити нашу освіту в часи УРСР, запрограмував виразне зниження національного освітнього продукту за всіма вимірами, а також втрату національних орієнтирів у школах і вишах України. Тут доходить до відвертих курйозів. Скажімо, високі урядовці держави на чолі з прем’єр-міністром Миколою Азаровим на Аскольдовій могилі вшановують пам’ять героїв битви під Крутами, на офіційному сайті Президента Віктора Януковича написано, що битва під Крутами — урок мужності, а за розпорядженням міністра освіти і науки Табачника всі згадки про Крути вилучають зі шкільних підручників. Чи можна подібне уявити, наприклад, у Франції, Італії, Греції, Туреччині, зрештою, будь-якій повноцінній державі світу?! І це зовсім не та ситуація, коли права рука не знає, що робить ліва. Це — не звичайний курйоз, за цим, на моє переконання, стоять значно глибші мотиви й симптоматичні ознаки. Табачник має свою (чи кимось — із Кремля? — продиктовану) лінію, яку він утілює в нашій освіті. Ця лінія полягає не тільки у цілковитому викоріненні будь-яких національних імперативів і пріоритетів в українській освіті. Не зупинятимуся тут на подробицях його цензурування підручників з української історії, де все, що мало відтінок українського прапора, проскрибовано, й цей підручник став вельми нагадувати підручник часів Української РСР.
Українські публіцисти звинувачують Табачника в гуманітарному невігластві. Частково це так. Деякі із заяв міністра освіти про українську літературу викликають не тільки справедливе обурення, а й підозру в тому, що він — духовний брат гоголівського невмирущого Хлестакова. Як пам’ятаємо, Хлестаков повсюдно намагається виголосити свою ахінею, в якій безапеляційність та апломб не можуть замаскувати елементарної недовченості. Очевидно, він анітрохи не відчуває ризикованості своїх заяв на штиб: Україна, мовляв, не має таких письменників, як Достоєвський, Толстой і т. д., бо йому можна відповісти, що Росія не має таких письменників, як, наприклад, Тарас Шевченко, Леся Українка, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський і т. д. Або ж Росія має велику літературу, але вона не має Данте, Петрарки, Сервантеса, Містраля, Вітмена, Маркеса, Фолкнера і т. д. У плані засадничому такі заяви просто некоректні й зовсім не порівнювані. І кому-кому, а людині, яка очолює освітянське Міністерство, цю елементарщину належалося б знати, щоб на посміх курям не виголошувати таких вердиктів.
Але Табачник — це не тільки “коміше фігур”. Табачник — послідовно керована руйнівна машина прискореної дії. Те, що було блискавично перекроєно роль української мови в навчальному процесі, — це не щось інше, як табачниківська контрреволюція. Але на досягнутому він не зупиняється. Він іде далі.
На сайті Міносвіти опубліковано проект “Концепції мовної освіти України”. Там серед мов національних меншин виняткову роль відведено російській мові. Скажімо: “Для значної кількості громадян України рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціонального спілкування, одна з поширених міжнародних мов, близькоспоріднена з українською”.
І в Україні,  і в будь-якій повноцінній державі, саме державній мові відводиться роль так званої мови міжнаціонального спілкування. Автори проекту ірландизують мовну ситуацію в Україні. Мовляв, державна — українська, а мова, якою справді можуть усі порозумітися, — російська. Саме так, а не інакше це сприймається.
А ось — відвертий рецидив освіти часів Радянської України часів брежнєвізму: “Вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні”. Не треба бути Кассандрою, щоб не передбачити: за таких обставин усі вищі навчальні заклади Півдня й Сходу України — та ще й в умовах такого пресу на все українське — неминуче стануть суто російськомовними, й у них не буде жодного українського закладу бодай на показ. У державі з такою тяжкою постколоніальною спадщиною, з такою складною мовною ситуацією, де вражають всякі аномалії та диспропорції, живе реальна загроза втрати, зникнення державної мови, якщо ця держава не задіє механізми не просто її захисту, а й струнку систему відповідних законодавчих актів, що ними недвозначно наголошено: Українська держава — це українська мова.
Архітворіння Табачника і Кo, пойменоване проектом “Концепції мовної освіти України”, було по-нищівному покритиковано видатними науковцями й педагогами, які наголосили, що все це суперечить нормам чинного Закону про мови та Положенням “Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”. У хартії, зокрема, наголошується, що територіальні мови не повинні перешкоджати здійснювати викладання офіційної мови (мов) держави. Як зазначили професори Львівського університету ім. І. Франка, концепція мовної освіти України, що оприлюднена в цьому проекті, — це “спроба реанімувати імперську мовну політику, яку більшовицька система силоміць впроваджувала в Україні”. А письменники, що одними з перших зреагували на появу цього проекту пояснили: “Опублікований документ фактично дає підстави для того, щоб у сфері освіти російська мова користувалася невиправданими перевагами, суттєво зменшуючи стимули до вивчення державної української мови не тільки представниками інших національностей, які мешкають в Україні, а й українцями”. Демагогічна риторика про те, що невпинні процеси глобалізації змушують освітянських керівників чутливо реагувати на них саме посиленням ролі російської мови в усіх процесах, пов’язаних із набуттям освіти, — та “димова завіса”, під якою команда Табачника намагається протягти концептуальну русифікацію, може переконати хіба що дітей із дитсадків. Це характерний момент діяльності Дмитра Табачника, котрий іще раз потверджує: він вважає своїх опонентів дурнями. Близькі до цього формулювання не раз зринали в його писаннях і казаннях (згадаймо бодай усі його дефініції галичан, до яких у нього просто зоологічна ненависть).
Окрема тема Табачникової біографії в контексті міністерської посади — війна з незалежними ректорами та з університетами, яким він прагне обрізати всі ознаки університетського самоврядування (досить виразно це простежується на прикладі Києво-Могилянської академії, яку міністр замахується перетворити на коледж чи ліцей).
Києво-Могилянська академія — один із авторитетних національних здобутків, вищий навчальний заклад на рівні світових стандартів не випадково стала об’єктом такої пильної уваги Дмитра Табачника.
Табачникові тут не пощастило. Студентський контингент у “Могилянці” трохи “не той”, бо здатний дати йому належну відсіч. Та й почесний президент університету В’ячеслав Брюховецький та нині діючий Сергій Квіт із тих, хто не прогнеться перед міністром. Вони вміло організували кампанію оборони університету і вже схоже, що тут міністра підстерігає поразка.
Дуже оригінальна колізія. Перший заступник Глави Адміністрації Президента  Ганна Герман рішуче заявляє, що Президент ніколи не погодиться на Табачникову реформу освіти.
І запевняє: на кожного Табачника в Україні є Президент. Розумному досить: він розуміє, що Президент держави вкаже Табачникові на його місце. Але минає день за днем, а Президент йому того не вказує. Хіба що, може, вказує Президент Росії. Бо ж інакше ситуацію пояснити не можна. Табачник одержує платню в Україні за те, що служить Росії. Та все ж, як на мене, ситуація не безнадійна. Не все Табачникові заступництво Кремля.
Табачниківські реформи вже виводять на вулиці українське студентство, яке протестує проти проекту Закону “Про вищу освіту”. Навіть інстинкт самозбереження не підказує міністру: зі студентами жарти погані. Це зрозуміли й відчули в багатьох країнах світу, де саме з таких протестів починалися соціальні потрясіння. І не виняток у цьому Україна, де ще добре пам’ятаємо студентську революцію на граніті і роль студентства в Помаранчевій революції. Табачник, як людина, що претендує на звання і роль історика, мав би це пам’ятати. Хіба що йому гарантовано на випадок спалаху ним спровокованої ситуації прихисток Кремля.
Повернуся до несподіваного публічного випаду Ганни Герман проти Табачника.
Герман — не приватна особа, щоб дозволяти собі вихлюп своїх емоцій. Та й досить досвідчений політичний гравець для того, щоб спокушатися можливістю сказати щось “од душі”. Очевидно ж, вона знає щось таке, чого ще не знає загал. За всіма ознаками, час міністра Табачника закінчується. Бо Президентові Януковичу таки доведеться “випустити пару”. Тобто звільненням Табачника пригамувати пристрасті, спричинені і його одіозною персоною, і його діяннями. Тим же, хто вимагає з усіх сил тримати свого васала в кріслі українського міністра, готова відповідь: конфлікт Табачника з українським суспільством давно переріс критичну межу. Він загрожує Президентові Януковичу непрогнозованими наслідками. Зберігати нейтралітет Президентові держави стає просто загрозливим. З огляду на багато обставин.
Отже, до побачення, міністре Табачнику?
Сподіваюся, що матимемо незабаром можливість це сказати.
Додавши: “До не скорого…”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

3 thoughts on “ЗАГАДКА НЕ ДЛЯ НАЇВНИХ: СКІЛЬКИ ЛИШИЛОСЯ ТАБАЧНИКОВІ?

  1. укр23

    Посол цісаря Леопольда 1 при московському дворі А. Майерберг у своїй книзі, виданій у 1661 році писав : … Брешуть москалі з неімовірним нахабством і без усякого встиду,.. видаючи брехню за правду”.До москалів додались хазари. З того часу нічого не змінилось.

  2. Леонід

    Даремно радієте,пане Михайле: буде інший табачник з тією ж програмою, можливо,не такий одіозний і відвертий.І так буде, поки не стане консолідованою українська більшість в суспільтві,не буде українською відтак влада і Україна,поки не вичавимо із більшості українців внутрішнього ворога.Ось з ким і з чим маємо воювати,а не з Табачником .ТО ж вдаримо у дзвони до українців, як гукав А.Погрібний,пане Михайле: може Вас почують і Ви переконаєте кого слід.І “не дуріть самі себе”,словами Т.Шевченка,вибачяайте йому на слові,від чого ,дай БОже,червонітиме обличчя від сорому за український рух,який так і не став дійсно народним,а залишився рухом купки політиків і інтелегентів,які,не маючи належної підтримки від етнічних українців,йдуть від поразки до ще більшої поразки,як не прикро. Схаменіться,пане Михайле!

  3. андрій

    Лише корумповані депутати, могли таке сміття допустити до міністерства. Немає в Україні ні освіти, ні науки при таких дебілах.
    У цивілізованій країні посадовець такого ранку сам залишає займану посаду !

Leave a Comment