МИРОСЛАВ РОМАНЮК: «БІБЛІОТЕКА СТАЛА ПОТУЖНИМ НАУКОВО-ДОСЛІДНИМ І КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІМ ОСЕРЕДКОМ»

Нещодавно Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника провела Міжнародну наукову конференцію, а також Урочисту академію з нагоди свого 70-річчя. Працівників бібліотеки щиро вітали гості з Польщі, Литви, Чехії, Латвії, Словаччини, Росії та багатьох міст України. Працювали секції (“Бібліотеки в сучасному світі: завдання, проблеми, тенденції розвитку”; “Рукописна спадщина ХІ—ХІІ ст. як історичне джерело досліджень”; “Національна бібліографія в Україні: концепції, джерела, перспективи”; “Книжкові пам’ятки: засади формування фондів, збереження, напрями наукового розкриття”; “Національне мистецтво України: явища, напрями, персоналії”; “Українська преса другої половини ХІХ — першої половини ХХ ст. в Україні та світі: творення національної бібліографії”), круглі столи (“Особливості збереження пам’яток писемності та друку”, “Історичні колекції”), присутні із зацікавленням оглядали виставки, які експонувалися у різних приміщеннях ЛННБ.
Про те, чим є Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника для науковців України і не тільки, розмовляємо з її генеральним директором членом-кореспондентом НАН України, доктором історичних наук, професором Мирославом РОМАНЮКОМ.

Спілкувався
Богдан ЗАЛІЗНЯК

“1989 РОКУ БІБЛІОТЕЦІ
НАДАНО СТАТУС НАУКОВО-ДОСЛІДНОГО ІНСТИТУТУ”
— Мирославе Миколайовичу, сьогодні Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефаника — це…
— Друга за обсягом фондів книгозбірня України, потужний науково-інформаційний центр країни, де працюють 426 фахівців, серед яких 5 докторів наук, 24 кандидати наук. Створена була згідно з постановою Раднаркому УРСР від 2 січня 1940 року на основі націоналізованих радянською владою фондів і колекцій більш ніж сотні державних, громадських і приватних бібліотек, які функціонували на теренах Львова та Західної України до 1939 року.
Нині фонд бібліотеки налічує 8 мільйонів одиниць зберігання, зокрема найбагатша у світі збірка україніки: це рукописні та друковані видання ХІ — початку ХХ ст.; особові архівні фонди ХVІІІ—ХХ ст.; українська й іншомовна періодика ХVIII — першої половини ХХ ст. (понад 3 млн одиниць зберігання); унікальні колекції стародруків, палеотипів, інкунабул ХV—ХІХ ст. (250 тис. од. зб.) і картографічних видань ХVІ—XVІІІ ст. (понад 20 тис. од. зб.).
— Твори мистецтва теж є?
— ЛННБ України імені В. Стефаника — єдина в Україні книгозбірня, яка володіє творами українського й світового мистецтва: гравюрами, рисунками, акварелями, гуашами (понад 95 тис. од. зб.), а також найбільшою колекцією нотних творів українських і зарубіжних композиторів (понад 45 тис. од. зб.).
— А чому у своєму виступі на Міжнародній науковій конференції Ви назвали обсяг фондів — 3 мільйони 725 тисяч одиниць зберігання, а не 8 мільйонів, про що сказали щойно?
— Тому що 3 мільйони 725 тисяч одиниць зберігання — це загальний обсяг фондів, що мають виняткове значення для української науки і не можуть бути відтворені у випадку їх втрати чи руйнування. Власне, Постановою Кабінету Міністрів України № 1709 від 19 грудня 2001 року ці унікальні колекції та збірки бібліотеки віднесені до наукових об’єктів, що є національним надбанням.
До речі, ще 1989 року бібліотеці надано статус Науково-дослідного інституту.
— І над якими проблемами працює бібліотека?
— Я б виділив три головні проблеми: документальна пам’ять України; науково-бібліографічне опрацювання і розкриття фондів, колекцій та збірок ЛННБ України імені В. Стефаника; проблеми бібліотекознавства, бібліографознавства і книгознавства. Серед уже реалізованих наукових проектів — фундаментальні книгознавчі, пресознавчі та джерелознавчі видання. У нас сформовано книгознавчу та пресознавчу наукові школи, успішно функціонують кілька наукових груп, а саме: дослідників рідкісної стародрукованої та рукописної книги, творів мистецтва і музичної спадщини.
— Що вважаєте наймасштабнішим своїм завданням?
— Створення національної бібліографії української книги та періодики (XVІІІ—ХХ ст.). Це завдання бібліотека послідовно й успішно реалізує. Завершено також видання матеріалів архівної картотеки “Репертуар української книги” (1798—1916): матеріали до бібліографії” (упродовж 1992—2005 років побачили світ дев’ять томів), розпочато другий етап створення реєстру української книги — укладання багатотомної бібліографії “Українська книга в Галичині, Буковині, Закарпатті, Волині з додатком книг української еміграції, 1914—1939 рр.”. Побачили світ два томи історико-бібліографічного дослідження “Українська преса ХІХ—ХХ ст. в Україні і в світі: Історико-бібліографічне дослідження. — Т. 1.: 1812—1890, Т. 2: 1891—1905 рр.”, у яких зібрано анотовані описи українських періодичних видань, що друкувалися українською мовою, у тому числі різними її діалектами й правописами, а також іншими мовами на етнічних українських землях, окупованих Росією та Австро-Угорщиною упродовж 1812—1905 років. Уміщено тут і відомості про українську пресу, що виходила у цей час в інших країнах Європи, у Канаді, Північній та Південній Америці. Підготовлено до друку другий і третій томи дослідження.
— Що можете сказати про науково-дослідну роботу?
— У межах науково-бібліографічного опрацювання і розкриття рідкісних колекцій і збірок бібліотеки видано каталог “Кирилична рукописна книга зі збірок відділу рукописів ЛНБ імені В. Стефаника НАН України. — Т.1. (ХІ—ХVІ ст.)”, що є підсумком багаторічної колективної праці науковців відділу, а також зразком науково-аналітичного джерелознавчого дослідження. Рукописні й архівні фонди бібліотеки стали джерельною базою й низки інших досліджень. Проводиться археографічна й видавнича діяльність. Важливий напрям роботи бібліотеки — науково-реставраційна і консервативна діяльність, яка, враховуючи багаторічний досвід і практичні результати, унікальна.
Упродовж 1990—2010 років у рамках науково-дослідної роботи видано 23 монографії, 29 історико-книгознавчих та історико-бібліографічних покажчиків; 38 збірників наукових праць; 125 бібліографічних покажчиків і каталогів, 10 джерелознавчих праць (публікацій документів). Загальний обсяг виданих праць — 6 тис. умовн. друк. арк. накладом близько 100 тис. примірників. Окрім того, співробітники бібліотеки опублікували близько 2000 наукових статей із проблем книгознавства, джерелознавства, історії культури. Виходять друком щорічники — “Записки ЛНБ імені В. Стефаника” та “Збірник праць Науково-дослідного центру періодики”.
Щорічно беремо участь у закордонних наукових конференціях і семінарах, науковці виступають із доповідями та повідомленнями. Бібліотека утвердила себе як одна з провідних установ країни у галузі досліджень із книгознавства, бібліотекознавства та історії книги і періодики ХVІІІ — початку ХХ ст., укладає багатотомні науково-довідкові видання, численні бібліографічні покажчики, публікує за своїм профілем монографії та науково-популярні дослідження.
Ще хотів би наголосити на тому, що наявність корпоративного каталогу дозволяє з максимальним ефектом використовувати не лише свої інформаційні ресурси, а й ресурси інших бібліотек, що, зрозуміло, підвищує релевантність бібліотечно-інформаційного обслуговування та статус самих бібліотек. Для подальшого розвитку корпоративних технологій у бібліотеці доцільно було б створити базу установ Західного наукового центру НАН і МОН України для створення єдиного інформаційного простору в західному регіоні.

“УПРОДОВЖ ОСТАННІХ
15 РОКІВ РЕАЛІЗОВАНО
НИЗКУ СПІЛЬНИХ ПРОЕКТІВ”
— Із ким співпрацюєте, чи, точніше, хто користується фондами бібліотеки?
— Книжкова та рукописна спадщина — об’єкт постійного наукового зацікавлення тисяч науковців США, Канади, Австрії, Польщі, Чехії, Росії, Ізраїлю.
Упродовж останніх 15 років реалізовано низку спільних проектів, за якими бібліотека надавала доступ до своїх фондів численним науковим інституціям в Україні і за кордоном. Зокрема здійснювала копіювання та перенесення на цифрові носії своїх фондів на замовлення інших установ із метою обміну інформацією та розширення джерельної бази досліджень. Найпотужніші серед них: “Лабораторія мікрофільмового збереження в ЛНБ імені
В. Стефаника НАН України” (спільно з бібліотекою Торонтського університету, Канада), спільні документаційно-інформаційні проекти, що стосуються культурної спадщини українського і польського народів у фондах нашої бібліотеки та Національного закладу імені Оссолінських у Вроцлаві…
— Якщо не помиляюся, на конференції Вас вітав із Вроцлавського закладу Адольф Юзвенко, його директор…
— Саме так. Маємо з ними тісну добросусідську співпрацю. Та й фінансово вроцлавці підтримали нас під час ремонту бібліотеки й доведення до ладу “Палацу мистецтв імені Тетяни та Омеляна Антоновичів”. А ще, продовжуючи перелік спільних проектів, згадаю Міську публічну бібліотеку в Сяноку імені Гжегожа (в рамках європроекту “Спільна культурна спадщина — кордони не мусять роз’єднувати”), угоду з Бібліотекою рукописів Хілл Аббатства і Університету Сент Джона (Коледжевіль, штат Міннесота, США) щодо створення цифрової бази даних рукописних кодексів. В останнє десятиріччя немає серйозних наукових праць з проблем українознавства, які були б написані без використання фондів нашої бібліотеки.
— У яких підрозділах бібліотеки зосереджено найцінніші фонди?
— У відділах рукописів, рідкісної книги, періодичних видань імені Мар’яна та Іванни Коців, кабінеті картографії, відділенні “Палац мистецтв імені Тетяни і Омеляна Антоновичів” та відділі україніки. Скажімо, документальний комплекс відділу рукописів бібліотеки містить унікальний, оригінальний склад фондів, який не дублює інші українські та зарубіжні архівні установи і є однією з найбільших бібліотечних рукописних збірок України. У фонді відділу рідкісної книги, наприклад, зберігається близько 250 тисяч одиниць, із яких 120 тис. — стародруковані видання кириличним, гражданським і латинським шрифтами, 130 тис. — рідкісні видання ХVIII — ХХ ст., серед яких — понад 20 тис. назв періодики. У відділенні “Палац мистецтв імені Тетяни і Омеляна Антоновичів” зберігаються унікальні твори українського і світового мистецтва — рисунки, акварелі, гравюри, фотографії, ноти, мистецтвознавча література і періодика. Наша бібліотека володіє однією з найбільших в Україні картографічною збіркою. Найцінніша її частина — західноєвропейські стародруковані атласи і карти ХVІ—XVІІІ століть.
Наша бібліотека — єдина в Україні наукова інституція, що ініціювала укладання повної національної бібліографії української преси.
— Науковці схвально відгукуються про роботу відділу наукової реставрації та консервації рідкісних видань бібліотеки.
— Я хотів згадати про цей відділ, оскільки він не лише виконує необхідні реставраційні та профілактичні заходи у фондах бібліотеки, а є єдиним у Львові методичним центром із реставрації рукописних і стародрукованих книжкових пам’яток.
— Як здійснюєте апробацію результатів наукових досліджень?
— На наукових конференціях та семінарах, що їх проводить бібліотека та інші наукові інституції Львова та України загалом. Щороку відділ наукової бібліографії спільно з комісією з книгознавства та бібліографії НТШ проводять наукову конференцію, присвячену проблемам книгознавства та джерелознавства. Щодва роки проводимо Всеукраїнську науково-теоретичну конференцію “Українська періодика і сучасність”.
ЛННБ України імені В. Стефаника самостійно або з іншими науковими установами проводить Всеукраїнські та міжнародні наукові конференції, симпозіуми і виставки, підтримує зв’язки з 78 бібліотеками та науковими установами України і світу, проводить велику науково-дослідну та освітньо-інформаційну роботу. Бібліотека стала потужним науково-дослідним і культурно-освітнім осередком не тільки в західному регіоні, а й в Україні.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment