ВИШИВАНА УКРАЇНА ГРИГОРІЯ КИСЕЛЯ

Українське жіноцтво віддавна славилося художнім хистом у вишиванні. І нині дівчата й молодиці вечорами чаклують над полотном, вимережуючи рушники, вишиванки, а то навіть портрети й картини. Найчастіше вишивають хрестиком за зразками, що збереглися у бабусиній скрині, чи за малюнками, які можна знайти у журналах “Україна” та “Жінка”, в альбомах, які створив спеціально для вишивальниць-хрестопоклонниць заслужений майстер народної творчості України Григорій Кисіль. Про щедродайний доробок цього творця чарівної краси з Полтавщини наша розповідь.

Станіслав ЗМІЄВСЬКИЙ,
м. Одеса

Маю велику втіху інколи без поспіху гортати сторінки всіх трьох збірок “Українська вишивка”, подарованих мені моїм однокурсником і щирим давнім другом Григорієм Киселем. Від матері Олени Федорівни успадкував Гриць любов до народного декоративно-прикладного мистецтва, збереженню й примноженню якого присвятив своє життя. А про українське вишивання викладач-методист Гадяцького училища культури імені І. Котляревського знає усе. Ось і в першій своїй збірці він подає зразки народних орнаментів Полтавщини для оздоблення рушників, сорочок, наволочок, скатертин, килимків, серветок… Окрім вишивок червоними й чорними нитками, бачимо тут і схожі на паморозь вишукані решетилівські узори вишивок білим по білому. Оздоблені ними вишиванки, які називають інистими, сьогодні дуже модні. Навіть лідери нашої країни, визначні громадські діячі, аби продемонструвати свою українськість, з’являються на людях у сорочках, придбаних у Решетилівці чи на Сорочинському ярмарку.
У цьому ж альбомі поруч із народними зразками подано низку орнаментів із ледь помітною позначкою “Гр.К.”. Це авторські роботи, створені на основі народних мотивів із використанням багатющої символіки українського фольклору. Тут бачимо вишитий образ Дерева Життя, пишноквітні трояндові чи лілейні мережки, райських птахів, пару нерозлучних лебедів, гордовитого півника, барвінкові візерунки, в які автор уплів грона калини та винограду… Призначено все це винятково для вишивання хрестиком, а для зручності використання малюнки подано на тлі полотняної сітки. У цих роботах відчувається полтавська традиція з притаманною їй вишуканістю візерунка.
Та особливо були вдячні українські вишивальниці Григорію Киселю за те, що він представив у збірці свою багатющу колекцію шрифтових композицій. На жаль, ними мало цікавилися колекціонери, а їх конструюванням нині ніхто, окрім майстра з Гадяча, не займається. Відтепер завдяки йому маємо широкий вибір абеток і цифр для вишиваних написів різного характеру й призначення. Вони самі по собі являють орнамент. Особливо гарні літери прописом, де кожна вертикальна лінія прикрашена червоною квіточкою. Автор подає у своїх альбомах чудові тематичні композиції із зображенням державного герба, грона калини і написом “Боже великий єдиний, нам Україну храни”, весільних рушників зі словами “На щастя — на долю”, безліч серветок із зображенням паски, писанок і традиційним вітанням “Христос воскрес! Воістину воскрес!”, яким українці обмінюються на Великдень. Багатьом сподобається і запропонований паном Григорієм настінний рушник із молитвою “Отче наш”, якою починають і завершують кожен день.
Друга збірка “Української вишивки” має підзаголовок “Портрети видатних людей Полтавщини”. Григорій Кисіль не змалював їх, а виклав на так званих розробках-схемах із тисяч кольорових хрестиків, які будь-хто тепер має можливість перенести на полотно, як це зробила донька пана Григорія Ірина Середа. Галерею портретів найвідоміших полтавців відкриває образ Тараса Шевченка, який зустрічався на Полтавщині з Євгеном Гребінкою, а згодом подорожував цим краєм, замальовуючи історичні й археологічні пам’ятки.
Усі портретні характеристики гранично узагальнені, підкреслено монументалізовані й водночас наділені чіткими індивідуальними рисами. Ховає усміх у вуса Микола Гоголь, замріяними очима дивиться на нас філософ і поет Григорій Сковорода, у задумі схилив чоло Володимир Короленко, незламність духу випромінює обличчя Олеся Гончара. Особливо вдалися авторові портрети легендарної Марусі Чурай та незабутньої Чураївни наших днів — Раїси Кириченко. Портретна галерея, що налічує 18 робіт, уперше з великим успіхом експонувалася у Гадячі та Полтаві, а її творці — Григорій Кисіль та Ірина Середа були удостоєні обласної премії імені Панаса Мирного.
Доки готувався до друку альбом із розробками цих портретів, їхній автор зважився на створення схем для вишивання ікон. До глибокого осягнення таїни й величі українського сакрального мистецтва Григорій Кисіль йшов усе життя. Його вражала простота української ікони, спокій її ліній, радісна гармонія фарб. У ній наочно передано реалізацію давньої мудрої формули: “Бог став Людиною для того, щоб людина змогла стати Богом”. Пройнявшись цими думками і помолившись, Григорій написав ескізи для вишивання хрестиком ікон Пресвятої Богородиці, Ісуса Христа і святого Миколи Чудотворця. Ці роботи він додав до альбому з портретами визначних полтавців, чим особливо потішив українських вишивальниць, які давно мріяли вишити ікону.
У Гадячі перші вишивані образи народилися в руках неперевершеної майстрині вишивання, дружини пана Григорія Анізії. Ікону святого Миколая родина мала намір подарувати новозбудованому Свято-Успенському собору, але до відкриття й освячення храму вишити її не вдалося, тож вирішили, що вона висітиме якийсь час удома, а на день Миколи Чудотворця її подарують собору. Григорій вирішив поміняти раму ікони на вишуканішу. Яким же було здивування, коли, знявши скло, він побачив схожий на фотонегатив чіткий відбиток образу святого. Подивувалися цьому і священнослужителі, але тоді особливого значення цьому не надавали. Освячена ікона впродовж двох років прикрашала іконостас храму. Якось під час ремонту іконостаса скло пошкодили, на ньому з’явилися тріщини, тож його вийняли для заміни. Настоятель собору протоієрей Ігор зберіг це надщерблене скло, бо на ньому також є схожий на паморозь відбиток образу Миколая. Відтоді скло міняли вже кілька разів, і на кожному з них можна бачити такі ж зображення. Ікона ніби сама по собі множиться.
На прохання отця Ігоря, науковці Полтави, прагнучи з’ясувати причину цього явища, встановили, що зображення зберігається не на поверхні скла, а змін зазнала його структура. За їхньою порадою, для детальнішого аналізу дивовижне скло повезли на експертизу до одного з НДІ у Києві. А там, коли розгорнули пакунок, побачили, що скло чистісіньке й прозоре — зображення зникло. У тому, що це справжнє Боже диво, яке неспроможна пояснити наука, переконалися, повернувшись додому і побачивши, що малюнок знову чітко проявився на цьому склі. Відтепер воно виставлене у храмі поруч із вишитою іконою святого Миколи Чудотворця, молитовне звернення до якого повертає здоров’я і зцілює душу. Відтоді відроджений у давньому Гадячі Свято-Успенський собор став місцем паломництва вірян.
Мабуть, із чистих високих помислів народилася ця ікона, здатна одухотворювати людей. Із Божого благословення Григорій Кисіль уже створив схеми для вишивання ікон “Богородиця Скоропослушниця”, “Почаївська Богородиця”, “Покрова Пресвятої Богородиці”, “Неопалима купина”, “Свята Трійця”, “Нерукотворний Спас”, “Воскресіння Ісуса Христа”, “Різдво Христове”, “Віра, Надія, Любов і їхня мати Софія” та багато інших. Крім того, він підготував композиції картин на біблійні сюжети “Спаситель”, “Ангел — охоронець дітей” та “Моління про чашу”. Ці роботи майстра — у третьому збірнику “Української вишивки”.
Продовжувач козацького роду Киселів із Полтавщини гідно мережить свій помітний слід на рідній землі. На могилі його батьків височить парна стела, на якій їхні портрети, обрамлені за ескізом сина мереживом із маминих рушників, а у центрі викарбовано зображення бджоли — символ невтомних трудівників. До них належить і мій друг Григорій. Це з його ініціативи одне з найкращих в Україні Гадяцьке училище культури ім. І. Котляревського стало визначним центром дослідження й відродження українського декоративно-прикладного мистецтва. Пан Григорій самотужки опанував секрети вишивання, писанкарства, художнього розпису, різьблення по дереву, флористики, цьому й навчає студентів. Від нього перейняли потяг до народного мистецтва доньки Оксана та Ірина, які теж стали викладачами училища. Навіть онука Софійка, якій дідусь присвятив найперше видання свого збірника, вже стала досвідченою вишивальницею.
Полтавщина пишається талановитим земляком. Твори майстра завжди є окрасою виставок під час творчих звітів області у Києві, а його персональна експозиція більше місяця демонструвалася у Національному комплексі “Експоцентр України”, згодом була представлена в Українському домі та інших столичних залах. А всеукраїнської популярності пану Григорію додає його багаторічна співдружність із журналами “Україна” та “Жінка”, які постійно друкують його розробки для вишивання.
Кожного вечора майстер схиляється над черговою роботою, вимальовуючи хрестик за хрестиком нові композиції вишиваної краси. Комп’ютер він не бере в помічники, бо не хоче рукотворну працю перетворювати на машинну. А цієї миті десятки чи, може, й сотні жінок-хрестопоклонниць так само схиляються над полотном і, вдивляючись у запропоновані їхнім наставником малюнки для вишивання, мережать червоними й чорними нитками свою долю, відчуваючи її спорідненість із долею України.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment