ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ — КОМЕНТАР ПРО ГОЛОВНИЙ КАМІНЬ СПОТИКАННЯ ДЕРЖАВИ

Ірина ФАРІОН — кандидат філологічних наук, депутат-мажоритарник від ВО “Свобода” в облраді. Кому, як не їй, знати тонкощі мовної політики на Заході України? Про це її коментар.
Неможливо розглядати функціювання української мови у Львівській області поза всеукраїнським контекстом. А цей контекст — це постколоніяльна модель мовної політики з відсутністю україномовних пріоритетів, псевдодемократичним і ліберальним угодовством і малоросійським лакейством, яке ховають за словом “толерантність”. Саме це ми спостерігали у діяльності попередньої збанкрутілої влади — законодавчої, виконавчої і судової, і що найгірше — з боку значної частини нібито українства. Отож можна говорити про національно-ідентифікаційну кризу, позаяк мова — це духовна незалежність. За таких умов усі інші форми назалежности — економічної, політичної тощо — не мають жодного значення, бо вони попросту не можуть розвиватися. Чинне правління, себто кримінальна українофобська олігархія, приведена попередньою владою до розтерзання України як держави, є абсолютним поверненням до колоніяльної мовної політики.
Про це передусім свідчить проєкт закону про мови в Україні від Єфремова, Гриневицького, Симоненка з основною маразматичною ідеєю, висловленою у Статті 7: “Українсько-російська двомовність, що склалася історично, є важливим надбанням Українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального суспільства”. Відтак головним знаряддям розстрілу нашої мови обрано типового українофоба Д. Табачника з його абсолютно російським, а отже, антиукраїнським вектором деградації освіти та науки: зменшення прохідного балу з української мови під час вступу до вишів, скасування іспиту з української мови при завершенні бакалаврату та під час вступу до аспірантури, можливістю тестуватися мовами національних меншин, як, до речі, і за попереднього міністра, переведення на навчання іноземців із державної української мови на російську.
Особливе несприйняття викликає проєкт “Концепції мовної освіти в Україні”, основна засада якого “вільний вибір мови навчання”, що виразно асоціюється з добровільно-примусовим правом відмовлятися від вивчення української мови, відповідно до радянської постанови 1958 року. Зазначена Концепція має демонстративне антиукраїнське спрямування з хибним констатуванням багатонаціональности нашої держави, де насправді проживає абсолютна більшість українців — 77,8 %, що через голодомор, репресії та терор були позбавлені елементарного права здобувати освіту рідною українською мовою. Концепція намагається впровадити в освітній простір абсолютно невідповідні терміни “людиноцентризм”, “природовідповідність” тощо, за якими криється єдина мета: усунути українську національну складову освіти.
Таким самим інтернаціонально радянським духом (за теперішньою термінологією космополітично-ліберальним, толерантним і угодовським) пройнятий і проєкт Концепції літературної освіти з усуненням як базової української літератури з безглуздими опорними засадами: толерантність (це перед окупантом, що знищує мову твоїх прадідів, дідів та батьків), мультикультуралізм (це у державі з титульною українською нацією, що становить абсолютну більшість 77,8 % автохтонів), нерепресивна свідомість (а цей термін-дивоглєд для особливо пристосованих рабів “з кокардою на лобі, лакеїв в золотій оздобі”).
Такі умови нашого цілком закономірного державницького буття є дуже широким полем для нашої обласної діяльности передусім у межах затвердженої сесією попереднього скликання “Програми розвитку української мови, української культури та історичної свідомости громадян України на території Львівської области на 2010—2014 роки” (рішення № 1248 від 6 липня 2010 року). Відомо, що первісно обласний бюджет не передбачав на фінансування цієї програми жодної копійки, однак з ініціятиви ВО “Свобода” до фінансового документа внесено зміни і програма має бути профінансована на 540 тис. грн (половина з бажаного) і втілювачами цих коштів мають стати передусім базові управління освіти і науки; культури і туризму; сім’ї та молоді; управління у справах поліграфії та телерадіопростору; обласна, районні держадміністрації та міськвиконкоми. Наше депутатське завдання полягає у жорсткому контролі через комісії за реалізацією цих коштів (відповідно до ст. 9 Закону “Про мови в Українській РСР”).
Як депутат-мажоритарник від міста Львова зазначу, що єдиний чиновник, який жодного разу не відповів на жоден мій депутатський запит із приводу порушення мовного законодавства у м. Львові — це А. Садовий. Ідеться про виправлення численних помилок у назвах львівських вулиць і написах їх у маршрутних таксі (останній запит скеровано 18.02.2010 року). 22.03.2007 року міська фракція ВО “Свобода” звернулася із депутатським запитом до п. Садового з приводу чужинецьких назв крамниць тощо (53 одиниці разом із електронним документом на компакт-диску) з вимогою провести службове розслідування і притягнути до відповідальности чиновників, що дають відповідні дозволи. Досі реакції жодної, санкцій жодних!!!
Втішена, що після моєї вимоги два роки тому було забрано зображення твердого знака (Ъ) з назви крамниці “Презентъ”, що на вул. Коперника, 47 і припасовано на тому місці квіточку… Натомість кілька днів тому знову повернуто твьордий знак “рускава міра”. Мабуть, регіонали понюхали — квіточка зів’яла… Тим більше, що алкогольно-тютюнову твердиню “Табакъ енд Первакъ” із твердими знаками наприкінці слів зрушити неможливо, навіть коли неодноразово каменюки свідомих невідомих летіли у це вербальне потворисько… І то більше: на вул. Торговій, 23 відкрито харчевню з промовистою етномосковською (а мо’ фінською) назвою “Блінок”… То як працює дозвільна служба львівського міськвиконкому? Може, вона навмисно творить тут зону “рускава міра” і глобальної толерастії? Про минулоріч навмисно зрежисований і роздмуханий саме львівським владним чиновництвом скандал у львівській дитячій установі з моїм блискучим майстер-класом розводитися не буду, а лише діятиму саме так. І моя єдина в Україні монографія “Мовна норма: знищення, пошук, віднова” про мовлення публічних людей, створена на основі мовлення депутатів Львівської облради та місцевого чиновництва підтвердження цього. У ній усе: від “Первакъ енд Табакъ” і до того, чому і чиї голови це породжують… і чому саме такою є виконавча влада у центрі й на місцях.
Знаю, що такого типу робота є не чим іншим, як стратегією дуже важливих, але малих справ. Великими вони стануть лише тоді, коли запрацює практика жорстких покарань за недотримання мовного законодавства. У мовному питанні нічого не треба доводити — а тільки жорстко карати за зневагу і незнання державної мови. Натомість у державі, що з обранням нового уряду вийшла за межі юридичного поля у всьому, — це лише спорадично можливо. Однак сповна можливо нам, депутатам, здійснювати свою функцію контролю і кожному українцеві виробляти в собі інстинкт самозахисту свого духовного простору, яким найперше є мова. Засимільований українець і засланий сюди чужинець керуватиметься іншими мотивами, які ми активно поборюватимемо.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment