ГИДОТА СПУСТОШЕННЯ

Микола ЦИМБАЛЮК

Тінь чи то Кагановича, чи то Троцького знов замиготіла на голубих екранах, на шпальтах газет, у новинах. Діма Табачник, тепер уже в ранзі міністра освіти й науки, на якийсь час облишив біснування щодо “українського націоналізму” і перекинувся на освіту, українську освіту…
І розпочав її реформування. Почав здалеку. Торік видав наказ за номером 666. У ньому освітянам наказав: змінити назву шкільного предмета “зарубіжна література” на “світова література”. Тепер старшокласники мусять навчатися за зміненими навчальними планами і програмами. Тобто молодь зі шкільної лави повинна затямити, що є великий світ Гомера й Данте, Гете й Діккенса, Ібсена й Льва Толстого, Джойса й Пруста. А десь там животіє хутір Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко.
На цьому запопадливий чиновник не зупинився. За кілька місяців, одна за одною з’явилися нові концепції мовної, а затим і літературної освіти. Навіть побіжно проглянувши їх, одразу розумієш, що це завуальоване подвійне дно — стара “нова” ідеологія сусідньої держави.
Як правило, в цивілізованих, демократичних спільнотах такої ваги документи, від яких залежать подальші напрями гуманітарної освіти і духовний розвиток підростаючого покоління, проходять густе сито громадської думки. Бо кожен розуміє, що від цього великою мірою залежить майбутнє його народу, його держави. До речі, в Японії, яка не перестає дивувати світ стрімким і стійким соціально-економічним розвитком, усупереч усіляким світовим кризам, уся — і середня, і вища — освіта ґрунтується на гуманітарних підвалинах.
Табачниківське міністерство видимість обговорення дотримало. Але 26 січня цього року затвердило свою Концепцію. І це тоді, коли освітяни, науковці, широка громадськість в один голос заявляли, що вона є “абсолютно неприйнятною, бо є за своєю суттю антиукраїнською і відображає імперську ідеологію “русского мира” (з листа Центру досліджень літератури для дітей та юнацтва).
Такого ж висновку дійшли й учасники “круглого столу” “Небезпеки нової концепції літературної освіти”, що відбувся нещодавно в Києво-Могилянській академії. Експерти-філологи провідних київських університетів, гімназій детально проаналізували всі розділи Концепції. Кожен із учасників наголошував, що вона має істотні розбіжності з текстом, затвердженим рішенням Колегії МОН України 20 серпня 2010 року. Крім того, стали відомими неприглядні факти самої “кухні” робочої групи. З’ясувалося, що далеко не всі учасники робочої групи знали про зміст тих змін, що згодом тишком-нишком були внесені. Тобто, все відбувалося в кращих традиціях кулуарного керівництва.
Наведені факти засвідчують не лише морально-етичний бік цієї справи, а й юридичний. А це вже ставить під сумнів саму законність Концепції. І, найголовніше, — опублікований варіант, по суті, піднімає нову хвилю нової ідеологізації літературної освіти в Україні.
Обґрунтовуючи актуальність концепції, табачниківське міністерство, зокрема, наголошує, на необхідності “збереження національної ідентичності, духовних ідеалів слов’янства в умовах глобалізації світового простору”. Але тут не варто забувати, що в міністра своя особлива думка щодо “православно-славянской цивилизации”. Нічого свіжого в ній нема, та й бути не може, крім затхлого трупного запаху Хомякова, Савенка, Флоринського і іже з ними — анемічними атлантами “единой и неделимой”.
— Як відомо, — підтвердив під час обговорення професор Національного університету “Києво-Могилянська академія” Володимир Панченко, — це одне з гасел, що відображає реакційну ідеологію “русского мира”, що ще 1960 року неспростовно довів Анджей Валіцький у своїй класичній праці “В полоні консервативної утопії”.
Що ж до “православної”, то за сучасних свобод і відокремлення церкви від держави в Україні вкрай нерозумно було б орієнтувати школу винятково на православіє (розумійте: московське). Це може викликати законне обурення представників інших конфесій, які мають однакові права згідно з Конституцією. Хоча, хтозна, можливо комусь справді дуже хочеться запалити ґнотик під нашою хатою?
Це не останній ґандж Концепції. Експерти-філологи бачать у ній спроби принизити, відтіснити на задвірки українську літературу як меншовартісну, протиставити російській (“високій”), яка, мовляв, має природжене право на “особливу роль”. Такий підхід позбавлений і державного, і міносвітянського здорового глузду: безперспективна справа реанімувати віджилі і скомпрометовані реакційні теорії на кшталт “літератури для домашнього вжитку”. За час свого існування українське красне письменство переконливо довело, що її роль і призначення не лише “доносити до читача інформацію про своєрідність українських традицій та культури”. Тому погодитись, що тільки російська література зі своєю шкалою цінностей формуватиме духовно-інтелектуальний світ українців — важкувато.
У зазначеному документі неодноразово йдеться про “тріаду”: українську, російську і світову літературу. Як стверджують експерти, це суперечить науковому розумінню предмета. За словесним лушпинням виступає намагання вивести, виокремити як самостійний предмет російську літературу із зарубіжної, заслуги якої ніхто і ніколи не заперечував. Хоча нещодавно в одному із телеінтерв’ю Табачник і говорив, що Концепція не передбачає окремого предмету, але… Але виявляється, що дехто, не напружуючись, використовуючи перевірену канцелярську казуїстику, може домогтися свого. Таким чином, у предметі “світова література” буде і “російська”, але їй в програмі буде відведено три чверті всього навчального часу.
Неприйнятним, вважають експерти, є рішення перейменувати курс “зарубіжна література” на “світова література”. Зрештою, всі найкращі зразки літератури становлять світову. Належить до неї і наша, навіть всупереч тим, хто досі дотримується твердження, що “украинского языка нет, не было и быть не может”. Розмежування “українська — світова” зроблено заради літератури сусідньої держави і “всупереч природі речей і логіці”. Зроблено з єдиною метою: вивести її за поняття “світова”, спростивши тим самим маніпуляції свідомістю молоді.
Зважаючи на ці аргументи, учасники “круглого столу” зажадали від табачниківського міністерства скасувати наказ, яким затверджено Концепцію. Більше того, незважаючи на будь-які чиновницькі симпатії неприпустимо нав’язувати літературній освіті ідеологію “русского мира”.
Не варто було б забувати войовничим адептам того “мира”: загидити, спустошити, обікрасти національні духовні святині, а заодно й душі молодого покоління вони можуть, але рано чи пізно знищення й рішучий суд кари виллється на спустошителя.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment