БОРОТЬБА ЗА МОВУ ТРИВАЄ

21 лютого в День рідної мови ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка організувало прес-конференцію “Чому захищати українську мову доводиться через суд, голодування чи самоспалення?” Було оприлюднено колективні депутатські звернення до керівників держави на захист прав на навчання українською мовою. Звернення підписали 6 голів парламентських комітетів Верховної Ради, народні депутати — учасники прес-конференції: голова “Просвіти” Павло Мовчан, Іван Заєць та інші, стурбовані становищем рідної мови в Україні.
Про боротьбу за право навчатися, отримувати суспільні послуги українською мовою розповіли правозахисник Анатолій Ільченко з Миколаєва, студент Східноукраїнського національного університету, автор книжки “Моя боротьба за мову” Сергій Мельничук з Краснодона.
Сучасну мовну ситуацію охарактеризували професор Володимир Василенко, співавтор чинного закону “Про мови в УРСР”, народні депутати Павло Мовчан та Іван Заєць.

Надія КИР’ЯН

Розпочав прес-конференцію Олег ЯЦЕНКО, член головної ради “Просвіти”, голова Всеукраїнської молодіжної організації “Студентське братство”. Він нагадав, що ще в радянські часи проти політики русифікації вчинив самоспалення Олекса Гірник, а нещодавно, 16 лютого представники батьківського комітету Донецької школи № 111 заявили, що готові на самоспалення в разі, якщо влада закриватиме їхню українську школу. Після цього розгляд питання про ліквідацію школи № 111 було знято з порядку денного. Але чи надовго?
А на Луганщині батьки досі продовжують відстоювати свої права — навчатися в українській школі. Тож перше слово надали Наталії ОСИПОВІЙ, представнику батьківського комітету школи № 15 міста Красний Луч, яка брала участь у голодуванні.
Наталія Осипова висловила подяку ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка за надану допомогу й підтримку, народним депутатам, які підписали звернення.
— Без підтримки нам було б дуже важко вистояти в такому протистоянні, витримати величезний тиск із боку місцевої влади, — сказала пані Наталія. — Коли ми провели акцію протесту з вимогою зібрати позачергову сесію міськради, відмінити рішення про закриття нашої школи, нам відмовили. Зібрали так звану “погоджувальну раду”. На цю раду запросили мене, директора школи, депутата міськради Сергія Лук’яненка, який голодував разом із нами. Нам навіть не дали висловитися, натомість 30 депутатів міськради звинувачували нас у всіх гріхах. Голова міськради заявила, що треба ще перевіряти, що то за депутатські звернення, чи ті підписи справжні. А ще, мовляв, нас ніхто не делегував. На протоколи засідань батьківських комітетів, які я надавала, навіть уваги не звертали.
На раді вирішили провести батьківські збори, на яких вкажуть батькам, до яких шкіл переводити дітей. Але ми знаємо, що закривати школи можна тільки за згодою батьків. Наші батьки хочуть, щоб діти навчалися саме в цій школі, яка розташована в густонаселеному мікрорайоні, а вчителі тут фахові, дають ґрунтовну освіту.
Ми подали заявку, що 16 лютого розпочинаємо голодування в приміщенні міськвиконкому. Коли приїхали на зазначену годину, до виконкому нас не впустили наряд міліції й депутати міськради. Секретар міськради пан Радченко відправив голодувати до своєї школи. У школі нам виділили приміщення.
Ми вели себе коректно, навчальний процес не порушували. Давали інтерв’ю ЗМІ. Заступник міського голови із соціальних питань Людмила Мягка і начальник управління освіти Тетяна Пострякова заборонили нам голодувати на території школи.
Тоді міський депутат С. Лук’яненко виділив напівпідвальне приміщення. Він брав участь у голодуванні як дідусь — його онук вчиться в п’ятому класі нашої школи.
Тим часом представник міської влади на телебаченні ТРК “ЛУЧ” оголосила, що насправді ми тільки імітуємо голодування. Тоді ми вирішили зі своїми проблемами звернутися до Луганської ОДА. Нас прийняв заступник голови з питань освіти, науки, культури, молоді та спорту Родіон Мірошник. Це було на третій день голодування. Він побачив, у якому ми стані, викликав лікарів. Нас обстежили — у двох стан був тяжкий, а в двох середній ступінь. Сергій Лук’яненко за станом здоров’я залишився вдома.
Р. Мірошник пообіцяв, що призначить комісію, яка розслідує це питання. Через два тижні нам повідомлять результат.
Але тиск продовжується. На місцевому телеканалі представники міської влади продовжують робити заяви: “Из-за каких-то 200 учеников будут страдать тысячи”. Але наші діти — не “якісь там 200”, таке ставлення нас ображає.
На нас подали запит до прокурора. Радник міського голови пані Кирильова погрожує: “Вам жити в цьому місті, думайте про це, про ваших дітей. Затаскаємо вас по прокуратурах”.
Будівля нашої школи в гарному стані, батьки робили ремонти власними руками. Школа в центрі мікрорайону, де живе багато людей, зокрема молоді. Є під’їзні шляхи, два роки тому підведено автономне газове опалення, вкладено значні кошти. А школу “закривають” уже понад 4 роки. Посилаються на мале наповнення (240 школярів). Якби не лякали закриттям, то дітей було б значно більше. Крім того, частину учнів хочуть перевести до 29-ї школи, яка за межею мікрорайону, має аварійний дах. То чому не перевести тих дітей до нас? Комусь потрібна наша будівля? Адже міський голова Марина Філіпова на запитання, що буде з приміщенням, якщо дітей виселять, відповіла: “Може, тут буде якийсь офіс чи амбулаторія сімейного типу…”
Але ми будемо відстоювати свою школу. Нас підтримує Незалежна профспілка шахтарів, інші мешканці міста. Сподіваємося, що переможемо.

Продовження теми в наступному числі тижневика.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment