КВІТКА ЛОМИКАМІНЬ

Віктор ХОМЕНКО,
Крим

Щедре обдарування маленька Леся виявила вже п’ятирічною, займаючись на фортепіано. На думку рідних, якби хвороба не скалічила руку дівчинки, то, певно, композитором Ларисою Косач Україна пишалася б не менше, ніж Лесею Українкою-поетесою.
9-річною вона написала свій перший вірш “Надія”, вже у ньому виявивши свій непересічний талант. Із того часу, власне, й почнеться її тяжка хвороба, яку вже доросла Леся назве “трагічною тридцятилітньою війною”. Із  спогадів сестри Ольги: “6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стир подивитися як святять воду. Десь посеред обряду, під вагою людей лід почав осідати, вода виступила з ополонки і почала підтоплювати тих, хто стояв посередині. Вибратися з натовпу було неможливо. Лесині валянки промокли. Від води звело ноги… Скоро Леся захворіла: у неї почала сильно боліти права нога, та вона терпляче зносила біль. Швидко після цього вона злягла: так сильно боліла права нога, був не гострий ревматизм, а вогнище туберкульозу кістки, що перекинувся на легені й нирки. Довелося оперувати. Потім знову заболіла нога — ще одна операція. Невеличкий відпочинок від болю… і туберкульоз знаходять уже в легенях. Леся лікується в Карпатах й Італії, а хвороба перекидається на нирки”. Підступна недуга прирекла напрочуд обдаровану дівчину на безкінечні мандри теплими краями в пошуках зцілення. Лікувалася в Грузії й Болгарії, Італії та Єгипті, Австрії й Німеччині.
Із Кримом, передусім — Ялтою, де Лесю Українку ласкаво зігрівало щедре кримське сонце, тісно пов’язане її страдницьке й мужнє життя, діяльність і творчість. Влітку 1890 року вона вперше приїхала лікуватися на цілющі грязі Сакського курорту. Після лікування Леся разом із матір’ю вирушили в невелику подорож півостровом.
Сюди вона приїздила в 1897—1898, 1907—1908 роках. Тут мужньо, наполегливо, вперто долала численні перешкоди долі й тяжку фізичну недугу. Лише в одному з листів зізналася, як важко давалися їй прогулянки до моря: “…тут я дійшла такого стану, що лягала в городських скверах, сливе на вулиці, від нападів морочення голови…” Щоб підбадьорити Лесю, в Ялту в різний час до неї в гості приїздили тітка Олена Кисленко-Приходько, мати — Олена Пчілка, батько — Петро Косач, сестри — Ольга й Оксана, а влітку 1897 року — брат Михайло, старший за Лесю всього на 1,5 роки. В дитинстві цих “нерозлийвод” навіть жартома називали “Мишолосіє”, (бо до п’яти років Лесю вдома звали Лосею). Михайло Косач був науковцем, професором Харківського університету. Завдяки його захопленню фотосправою маємо багато унікальних родинних світлин, зокрема й у Ялтинському музеї Лесі Українки.
Коли недуга відступала, Леся йшла в місцеву Народну читальню. Там вона цікавилася новинками періодики, читала художню й мемуарну літературу різними іноземними мовами. Серед найулюбленіших авторів були Шекспір, Байрон, Гейне та багато інших. Замовляла ноти Баха, Бетховена, Вагнера, Гріга, говорила, що музика їй потрібна як кисень.
Зустрічалася тут з багатьма земляками-інтелектуалами й творчими людьми, тож чужиною цей край не вважала. Занотувала якось: “Звідти легше й думкам розлітатись по всіх українах…”. У Ялті писала драматичні поеми “Іфігенія в Тавриді”, “Касандра”, “В пущі”, “Руфін і Прісцілла”, “Айша і Мохаммед”, два цикли поезій “Кримські спогади” і “Кримські відгуки”, “Над морем”… У листі до своєї матері від 28 лютого (за старим стилем) 1898 р. з Ялти занотувала: “Мені здається, що маю перед собою якусь велику боротьбу, з якої вийду переможцем…”.
Цей рік був пам’ятним для поетеси багатьма подіями: познайомилася з Марією Заньковецькою, яка приїхала до Ялти з театральною трупою на гастролі (Лариса Петрівна мріяла, щоб її п’єсу “Блакитна троянда” грала ця зірка українського театру. Та, на жаль, через затримку Михайла Старицького, цей задум втілити не вдалося); у “Літературно-науковому віснику” надруковано науково-дослідницьку студію Івана Франка “Леся Українка”; у батьківському домі у неї влітку гостював приятель Сергій Мержинський; у збірнику до 25-річчя І. Франка опубліковано її вірші “Поет під час облоги” і “Товаришці на спомин”; восени зустрілася зі студентом Київського університету Климентом Квіткою — своїм майбутнім чоловіком… Того ж року народилися твори “Порвалася нескінчена розмова”, “Зоря поезії”, “Так, в кожній країні є спогади раю! Нема тільки в тебе їх, рідний мій краю!”, “У пустині”, “Забута тінь”…
А через десять літ — 1908 року Леся Українка вже з чоловіком К. Квіткою перебувала на лікуванні у Ялті (двічі: від січня до квітня та від липня до грудня), і там записала на фонограф пісні у виконанні одного з кращих кобзарів того часу Гната Гончаренка, котрий прибув до подружжя пароплавом із Севастополя, де жив у свого сина. Тут вона разом із чоловіком почала втілювати грандіозний задум: коли раніше збирала фольклор (почала ще змалку в рідному селі Колодяжному на Волині), то тепер створює фонотеку. В Ялті Леся зауважила з цього приводу: “Тепер уже справді можна сказати: “Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!” На власні, вельми обмежені кошти, вона організовує етнографічну експедицію на Полтавщину, залучає до неї кращих знавців народної музики Колессу, Сластіона, Бородая. Понад сорок знаних кобзарів зголосилися допомагати експедиції. За три роки до смерті Лесі Українки у львівському науковому товаристві ім. Т. Шевченка вийшов перший том “Мелодій українських народних дум” із рецитаціями шести співаків Полтавщини. Другий том 1913 року Леся вже не побачила…
Нині в Ялті меморіальні дошки з образом Лесі Українки на трьох будинках: № 8 — колишня дача Ліщинської, по вул. Єкатерининській, № 3 по вул. Павленка — колись дача Розанова на Горному проспекті, № 6 по вул. Лесі Українки — тоді будинок Терещенка на вулиці Дерсанівській. Зачарування Кримом знайде відображення у віршах “Бахчисарай”, “Бахчисарайський дворець”, “Байдари”, “Мердвен” (“Чортові сходи”), “Надсонова домівка в Ялті” та ін. Потім ще до них додаються “Безсонна ніч”, “На човні”, “Негода” та інші вірші, навіяні перебуванням влітку 1891 року в Євпаторії. Зібрані воєдино, вони увійдуть до циклу “Кримські спогади”.
Через кілька років народиться і другий цикл — “Кримські відгуки”, до якого увійдуть “Імпровізація”, “Уривки з листа”, “Мрії”, драматична поема “Іфігенія в Тавриді”, “Весна зимова”… Цей цикл — усе пережите Лесею в Ялті з червня 1897 до червня 1898 року…
Найнезабутніше в цей період — знайомство, яке переросло в міцну дружбу із Сергієм Мержинським, котрий, як і Леся, приїхав до Ялти на лікування. Це йому, Мержинському, присвячено вірш “Порвалася нескінчена розмова”. Це з ним — коханим, здійснила Леся незабутню подорож на Ай-Петрі, де на скелі помітила ніжну квітку — едельвейс, яка пробила каміння, рвучись до сонця. Назвала цю квітку “Ломикамінь”. І так нагадувала її й сама Леся, котра взяла для власного літературного псевдоніма ім’я своєї матері-України. Поетеса, що високу, ніжну і мужню Поезію творила упослідженою тоді мовою рідного народу і крізь жорстокості життя, часом, “без надії сподіваючись”, пробивалася до людей яскравою квіткою надії на те, що її страдницька Україна стане вільною і незалежною державою, що її рідна мова відродиться, проб’ється, як квітка-ломикамінь, крізь морок численних принижень і заборон, бо за народним повір’ям — приносить щастя.
Ялта — одне із небагатьох міст, куди поетеса поверталася неодноразово. Вона навіть планувала поселитися тут назовсім, коли вийшла заміж за Климента Квітку. Та від цих планів змушена була відмовитися, оскільки лікарі вважали, що клімат півострова їй не підходить, тож жити потрібно в тепліших краях. В 1907 р. поетеса знову повертається в Крим, щоб лікувати свого друга Климента Квітку. Невдовзі він стане її чоловіком. Климент був молодшим за Лесю на 9 років. Повідомлення про її заміжжя стало для близьких несподіванкою, вони вважали, що з її боку великого кохання там не було. Хоча визнавали: Квітка боготворив Лесю. “Діло закінчено — ми обвінчалися, — пише поетеса рідним. — …Сподіваюсь, хоч тепер матимемо спокій від людей… все добре, ніхто нас нічим не мучить, і ми збираємося в Крим”. В одному з листів Леся відзначила: “Нам з Кленею так добре”. Коли вона вийшла заміж за Квітку, їй вже було 37 років. Можливо, й не було там шаленої пристрасті, але поетеса відчувала потребу мати поруч вірного друга. Квітка був поруч завжди, коли їй було кепсько. Вони добре розуміли один одного, їх об’єднувало щось глибоке, духовне. Леся вважала, що кохання — це насамперед самопожертва. Вона фактично врятувала чоловіка, наполігши терміново їхати в Крим. Климент був у критичному стані, бо теж хворів на сухоти. М’який клімат і активне лікування допомогли. Подружжя обрало Ялту для тривалого проживання, бо тут вони не відчували себе відірваними від всієї української культури. Тоді тут відпочивали, жили і творили їхні приятелі поети Амвросій Метлинський і Степан Руданський, Христя Алчевська і Дніпрова Чайка, Михайло Коцюбинський і Микола Чернявський, Агатангел Кримський і Олександр Олесь, родина друзів Охріменків… В Ялті з 1904 до 1918 року існував Український театр з хорошою трупою й мав багато шанувальників, бо й тоді в Криму жило чимало українців. Юрист Квітка працював у суді, чудово грав на роялі, прекрасно знав музику. Завдяки йому ми маємо автентичні записи народних дум. Протягом подружнього життя Климент Квітка записав пісні, які Леся любила з дитинства. А після її смерті, 1917 року видав фотоскопічним способом двотомник “Мелодії з голосу Лесі Українки” (він теж є одним із раритетів Лесиного музею в Ялті). Климент Васильович дожив до 1953 року, пережив дружину на 40 років…
…У Ялті, поруч із набережною, по вулиці Літкенса, 8, перед будинком, у якому жила поетеса і в якому нині її музей з понад 100 тисячами експонатів, встановлено пам’ятник вічно юній Лесі Українці. Ніби стомившись, вона присіла на камінь, щоб помилуватися морем. Тут завжди — люди, квіти, вірші. Незгасна зоря високої поезії нескореної Лесі Українки постійно будитиме в душах усіх поколінь наших співвітчизників і читачів усього світу істинну любов, снагу до пізнання краси життя, мужності й незламності, творчості й мудрості…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment