МОВА ВИВІСОК: СПЕЦИФІКА ПІВНОЧІ ТА ПІВДНЯ

Сергій ЛАЩЕНКО

Вивіски — це своєрідні “датчики”, вони можуть сигналізувати. І сигнали ці повинна сприймати кожна освічена людина, небайдужа до того, що відбувається з мовою у суспільстві.
Відсутність рідномовних вивісок може впливати на мовні установки дітей, підлітків, молоді. У їхній підсвідомості сформується своя “шкала престижності” мов, вона буде не такою, як у старшого покоління. Звичайно, вивісками не українізуєш тих, хто українізуватися не хоче. Зате вони — реальні індикатори “українськості” території. Тому й маю такий інтерес до теми.
У тому, що “Закон про мови” (1989 р.) в повному обсязі ніколи не виконувався, навряд чи когось треба переконувати. Хоча навіть часткове виконання закону є неабияким плюсом для українства. Скажімо, галицьким чиновникам було легше, вони відчували потужну підтримку народу, а ось на Сході доводилося долати активний опір.
Молодше покоління, судячи з усього, виростає лояльнішим до української мови. Незалежність принесла із собою певні позитивні зміни.
Скажімо, в Житомирі українські вивіски переважають. Але серед певних груп населення спостерігаємо неусвідомлений потяг до двомовності. Мабуть, це накладає відбиток і на позицію офіційного Житомира. Таблички з назвами вулиць тут трапляються й російською, хоч українських значно більше. Мені невідомо, чи обговорювалося це питання на рівні громадськості, але враження таке, що місто не довело справу до кінця. В одному й тому магазині можна побачити напис: “Взуття”, а поряд такими ж великими літерами: “Склад обуви”. До речі, подібних прикладів демонстративної толерантності й “реальної двомовності” в північних областях багато. Якось звернув увагу, що весь Чернігів заліплений оголошеннями: “Товары с таможни”, а далі… перелік товарів українською мовою. Чому не написали “Товари з митниці”? Хіба що ось так чиновники врахували ступінь зросійщеності місцевого населення. Хоча школи в місті формально українські, але і молодь, і старше покоління продовжує спілкуватися російською. Ситуація в Щорсі Чернігівської області також підтверджує порушення “Закону про мови” в ім’я… толерантності. Попри те, що й віддаль між згаданими містами чимала, і адміністративний статус різний, але тенденції ті ж. Скажімо, назва “Коржовский рынок”, а нижче табличка: “Ринок названо на честь першого поселенця Коржа…” і так далі.
Огляньмо Київ — хоча державна мова в столиці мала б оберігатися як зіниця ока, тут також вистачає прикладів хохляцького самоприниження. Ось помітний напис трьома мовами. Угорі англійською: “No parking”, нижче російською: “Не парковаться”, а вже під цими “панськими” мовами скромно примостилося й вітчизняне: “Не паркуватися”. Що це? Ще одне яскраве свідчення української супертолерантності?
Якщо порівняти з північними областями України, то різниця на півдні суттєва. Суцільної “українізації” тут не відбувається: українськомовних вивісок уже відсотків 45. Причому, на околицях їх густіше, а в центрі — менше. Це особливість саме Одеси, бо в інших містах Півдня і Сходу якраз навпаки: чим ближче до центру, тим більше державної мови. Одесити частенько поєднують дві мови: якщо є “Ремонт годинників”, то десь буде і “Ремонт часов”.

* * *
Херсон зовні більш український: майже 60 % вивісок державною мовою. Кажуть, що свого часу Олесь Гончар не дав зрусифікувати кілька останніх українських шкіл. Тому освітянська статистика тут завжди була трохи кращою, ніж у сусідніх Миколаївській і Запорізькій областях. Тут не ігнорують української мови так явно, як це роблять у Криму. Якщо говорити саме про вивіски, то батьки міста подбали про двомовність. Ось яким є центральний проспект Ушакова:
“Салон квітів. / Цветы для любимых”. “Снежная королева”. Хутряні вироби. Шуби”. “Гральні автомати. / Игровые автоматы” і т. п.
Як бачимо, майже кожен заклад дотримується двомовності. Звичайно, це коли йдеться про вивіски, а не про спілкування персоналу з клієнтами. Друге питання важче піддається дослідженню, але ми спробували. Переважно відповідають російською, але досить ввічливо. Кожен п’ятий переходить на українську. Від Херсона враження загалом позитивне. Він кращий, ніж інші міста Півдня.
Якщо просуватися далі на схід, то української мови стає менше: Мелітополь, Бердянськ, Маріуполь суттєво відстають від Херсона. Українськомовних вивісок набереться, може, з 20 відсотків. І саме в цих краях найбільше кричать про “насильницьку українізацію”! Просвітяни, зверніть увагу місцевих прихильників офіційної двомовності на кричущий контраст із північними зразками толерантності. А вивіски — це якраз те, що легко піддається виправленню.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment