Виставка Алли ПРЕОБРАЖЕНСЬКОЇ в Музеї сучасного мистецтва України
Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури
Музей сучасного мистецтва України свою назву утис до нинішньої лаконічної і основний акцент із образотворчості переніс на мистецтво, то ж став гідною противагою конкретним виставковим закладам, звідки глядач виходить розчарований і незадоволений. Сучасність і справжнє мистецтво вдало поєднані в заповненому кількаповерховому приміщенні на старовинній Глибочицькій вулиці, № 17, куди музей переїхав із Подолу. Нинішня презентація живопису Алли Преображенської в оновленому музеї — цілісна і надійна сходинка, яка позитивно впливає на світ. А починалося це так…
Алла Преображенська й одна з перших її виставок у столиці сприймалися як вияв дитячої радості людини, котра на власні очі переконалася у справедливості Хемінгуеєвих слів: “Париж — це свято, яке завжди з тобою”. Живописний щоденник туристичної подорожі біля підніжжя Володимирської гірки, в галереї “Акварель” (яку знищили дрібні районні чиновники) палахкотів барвами: Мулен Руж і Ейфелева Вежа, Нотр Дам і Тріумфальна Арка, інші знамениті на весь світ архітектурні споруди одного з найкрасивіших міст Європи упізнавані були своїми обрисами і дивовижним захватом художниці. То була втілена емоція, а не реалістичний звіт.
Мандри європейськими столицями з феєричною туристичною фірмою аж ніяк не заступили увагу до свого, українського краєвиду. Соняшникові поля і звичні нам польові квіти, хатки під стріхами, що збереглися де-не-де у сільських краєвидах, львівські й одеські вулички впереміж із натюрмортами, — усе це мов із рукава перетікало на її мольберт і оправлялося в рами. У Білій Церкві художниця відкрила галерею біля маленької кав’яреньки на Вокзальній, додався потім іще один виставковий зал, де були представлені картини провідних, титулованих художників. Різнопланова, різноманітна творчість художниці була подібна до калейдоскопа, вона ніби розпадалася на розрізнені фрагменти: хоч кожен фрагмент гарний, але все ж — фрагмент.
Цілісність урешті проявилася і вразила дуже болісним, майже трагічним виявом: це була серія живописних дерев, виставлена у фойє Національного театру російської драми імені Лесі Українки. Розвалився міф. Попередня калейдоскопічність постала як прагнення творчої душі охопити, огорнути любов’ю всю свою рідну землю, усі найкращі буденні прояви, а потім серце своє вкласти часточками в кожен живописний твір. Серце буває дуже зболеним, але множити хоче тільки радість. Дерева — головіті, оповиті вітрами і занесені снігом правдиво відкрили глибинну суть жіночої долі.
Торішня виставка в Українському фонді культури, присвячена темі аргентинського танго, стала для Алли Преображенської визначальною. Кандидат мистецтвознавства Галина Скляренко прискіпливо, по-діловому, як представник Музею сучасного мистецтва України, оглянула експозицію в Золотій залі фонду і, прозрівши наступний шлях, кількома словами окреслила для художниці конкретний творчий напрям: писати душу міста. В ейфоричній святковості відкриття виставки в ті травневі дні, коли Аргентина святкувала свою незалежність, обличчя художниці стало дуже зосередженим. Слово мистецтвознавця спрацювало як каталізатор.
Музей Шолом-Алейхема, недавно відкритий на тому місці, де мешкав колись “наш український Марк Твен”, представив “Золотий Єрусалим” Алли Преображенської. Глядачі затамували подих — і ті, котрі бували на землі обітованій і знають мало не кожен камінчик у святих місцях, і ті, хто тільки мріє про свою прочанську мандрівку, і Надзвичайний і Повноважний посол Ізраїлю в Україні пані Зіна Калай-Клайтман, яка виступила на відкритті, беззаперечно відчули в полотнах художниці дивовижний дух, живу душу географічної місцевості і тої стіни, де людство оплакує свої гріхи… Ось тобі й колишній інженер важкої промисловості! Тільки справжній художник уміє піднятися над горами чи морем і безпомилково охопити поглядом, а потім відтворити пензлем чи мастехіном тонкий нюанс дихання самої вічності. Алла зуміла.
Наступна її виставка в Українському домі знову поєднала Київ і Париж. Зворушливий старенький трамвай спустився рейками з Лук’янівки на Поділ, несучи свої спогади про зникаючий Київ, оспіваний письменниками, художниками, музикантами. Не пласке одноманітне місто, брудне й понівечене бездушними скоробагатьками від архітектури, а той високий Город, від старовинного княжого городища, який Михайло Булгаков писав із великої букви. Київ на семи пагорбах, котрі привабили Першоапостола, золотоверха столиця. Поряд у виставковій залі — залитий місячним сяйвом Париж із його закоханими, романтичними дощами й засніженим Люксембурзьким садом. Ці картини збентежили глядача: художниця справді пише душу міст. Адже в кожного міста — своя душа.
