Наталка ПОКЛАД
Цей синьоокий світлий чоловік, здається, не знає втоми і бачить значно далі, ніж усі ми. Для багатьох зустріч із ним ставала і стає одкровенням. Як невтомна бджола, все життя збирає він давні знання і передає їх нашому часові.
Йому, як сам каже, в житті щастило на добрих людей. Визначальним було знайомство в Умані з легендарною Надією Суровцевою, яка майже 30 років промордувалася по ГУЛАГівських катівнях, але не поступилася ні в любові до України, ні у своїх переконаннях. Надія Віталіївна не тільки відкрила Вадимові очі на боротьбу за українську державу на поч. ХХ ст. і подала приклад незламності, а й підготувала його до іспиту з німецької мови.
А в університеті через Надійку Світличну запізнався зі своїм славним земляком, будителем людських душ Іваном Макаровичем Гончарем і в його домашньому музеї причастився красою українського народного мистецтва та звичаю. А ще було знайомство з Аллою Горською та Іваном Світличним, вечори Василя Симоненка й Тараса Шевченка: міцнів дух, сталилося слово…
За першої хвилі брежнєвських репресій Вадима Мицика влітку 1965-го виключили з університету за “український буржуазний націоналізм”. Майже десятиліття він працював журналістом у газетах Жашкова і Тального, а також активно займався етнографічними дослідженнями: не тільки записував календарні та обрядові пісні, а й організував гурти для відзначення народних свят сонячного циклу Коляди, Купайла, Калити. Невдовзі ця традиція поширилася по всій його Черкащині, а Мицика за дослідження обряду виряджання хлопців до війська було 1971 року нагороджено на республіканському конкурсі першою премією. Тоді ж він увійшов у комісію Верховної Ради УРСР із творення нових свят та обрядів. А ще вивчав настінне малювання й писанки на Подніпров’ї — ця праця завершилася виданням 1992 року альбому “Писанки Черкащини”. Із влаштованих ним виставок художнього ткацтва Тальнівщини 5 ткачів стали лауреатами всесоюзного, а 3 — всеукраїнського фестивалів.
Проте не всім така активність Вадима Мицика щодо українського духовного відродження була до вподоби, і в другу хвилю репресій (1972—1973 рр.) його не тільки звільнили з газети — за той-таки націоналізм, а й узагалі заборонили працювати в пресі, культурі та освіті, а на ім’я дослідника аж до кінця 80-х років було накладене суворе табу.
Однак знову зустрілася добра людина — начальник Майданецької Трипільської комплексної експедиції Інституту археології АН УРСР Микола Михайлович Шмаглій, тож понад 20 років Вадим Федорович разом із ним досліджував не тільки п’ятитисячолітнє Майданецьке, а й інші трипільські міста в різних областях України. І тут його чекали великі та приємні несподіванки: Мицик відкрив зразки писемності й лічби, а також три найсхідніші ранньотрипільські поселення: Гребенюків Яр (1981), Довжуків Куток (1987), Антонівку (1988). Водночас розширилися його етнографічні студії: сягнувши глибини віків, пан Вадим дослідив, що наші народні свята — чотири на кожну пору року і три на переході однієї пори в іншу — це свята на честь Сонця, які єднають наш народ із вищими силами. Тож нинішнє життя українців, як і їхніх пращурів-хліборобів, відбувається за тим самим законом Косморуху.
Сьогодні він автор багатьох книжок, зокрема “Свята сонячного циклу”, “Ялинине райце”, “Весна — днем красна”, “Міста Сонця”, “Ясне-красне Купайло”, “Красна наша Калита”, “Родини”, “Каша — мати наша”, “Воїнська могила”, “Син Землі і Сонця”, “Вишне поле” (про творчість рідного села), “Священна країна хліборобів: міста й селища Трипільської цивілізації у міжріччі Південного Бугу і Дніпра та околиць”, “За законами Світового ладу” тощо, а також цілої низки статей про трипільців-хліборобів. А ще створив п’ять музеїв, і серед них — Тальнівський музей історії хліборобства, яким завідує з 1985 року. Тоді ж розробив концепцію Музею Трипільської цивілізації (треба сказати, що на території нинішньої Черкаської області нараховується 278 поселень Трипільської цивілізації, а в Тальнівському районі на 38 населених пунктів припадає 31 трипільське селище).
Вадим Мицик сьогодні — лауреат премії ім. Вікентія Хвойки у царині археології (1993), член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений працівник культури України. А ще — спортсмен, прекрасний чоловік, батько й дід…
На ювілейний вечір, приурочений 70-літтю відомого не лише в Україні етнолога, фольклориста, археолога, музеєзнавця, журналіста, доктора філософії в галузі культури, професора Вадима Федоровича Мицика, що відбувся в НЦНК “Музей Івана Гончара”, прийшло багато поважних гостей і говорилося чимало щирих та гарних слів. Цілком заслужених слів. Життя його не було простим і легким. Однак сила духу, любов до життя і рідної землі завжди давали і дають силу. Він одержимий тим, чому присвятив усе своє життя. І водночас надзвичайно скромний. Вадим Мицик своїми дослідженнями доводить сучасникам, що хліборобська культура формувалася на нашій землі тривалий час, і її творцями були місцеві люди. Високий рівень духовного та господарського розвитку Трипільської цивілізації дає підстави говорити, що то була протослов’янська держава. А вся духовна система трипільців, її образотворча мова передалися наступним історичним формаціям і присутня сьогодні в народній творчості українців. Отож маємо міцну основу не лише для тривання на рідній землі, а й для високого злету. А панові Вадиму та його славній родині бажаємо з роси й води — на многі і щасливі літа.
