КРИХКІСТЬ МАТЕРІЇ

У “Мистецькому Арсеналі” відкрився п’ятий Великий скульптурний салон. Він мав запам’ятатися відвідувачам завдяки витонченій колекції скульптур Едгара Дега та ретельно відібраним роботам вітчизняних майстрів пластики, але, мабуть, асоціюватиметься зовсім з іншим. Фотографуючи Ганну Герман та Михайла Кулиняка, за якими свита фотожурналістів ходила крок у крок, один із фотографів необережним рухом збив із підставки скляний куб, усередині якого була одна зі скульптур Дега — балерина, що кланяється. Куб розбився, скульптура впала на підлогу, і хоча вона не постраждала — осад від інциденту лишився. Як і запитання. Хто ж зайвий у цьому ланцюжку: політики, журналісти чи, може, самі твори мистецтва? Адже до об’єктивів фотокамер вони потрапляють однозначно не в першу чергу.

Леся КОВЕРЗНЄВА

Ще перед офіційним відкриттям Великого скульптурного салону, його куратор Олександр Соловйов назвав зал Дега ідеальною музейною експозицією. З ним не можна не погодитися. Багато “повітря”, гармонійне поєднання такого традиційного виду мистецтва як скульптура з таким (ще чужим багатьом українцям) жанром як відеоінсталяція та класичною музикою в одному просторі, не може не захоплювати і професіоналів, і звичайних поціновувачів прекрасного.

ПДВ ДЛЯ ШУБИ НА ПІДРАМНИКУ
74 бронзові скульптури Едгара Дега відтворені з воскових фігур на замовлення спадкоємців майстра після його смерті. Спершу зробили бронзові копії статуеток в одному варіанті, а з них, уже пізніше, у ливарній майстерні Вальзуані (Франція) відлили інші копії. Отже, ці роботи, з одного боку — не оригінали, з іншого — все-таки вони справжні. Мабуть, так здається ще й через те, що віск — матеріал дуже м’який, тому майже на кожній статуетці можна побачити відбитки пальців майстра.
Розголошувати вартість своєї колекції журналістам Ігор Воронов не захотів, відомо лише, що кілька років тому на аукціоні Sothby’s одна з бронзових “сестер” “Маленької танцівниці” була продана більш ніж за 19 мільйонів доларів. Своє зібрання колекціонер протягом кількох років не міг завезти в Україну. А все через мито на ввіз творів мистецтва та ПДВ, адже в Україні будь-який предмет мистецтва дорожче 200 доларів прирівнюється до товару та обкладається 20% податком. “Своє небажання відмінити мито на ввіз предметів мистецтва чиновники пояснюють тим, що під завісою сучасного мистецтва ми будемо завозити лексуси та норкові шуби, натягнуті на золоті підрамники, які потім будемо продавати”, — розповідає генеральний директор “Мистецького Арсеналу” Наталя Заболотна. І додає, що під час прийняття Податкового кодексу вона годинами просиджувала у кабінеті Сергія Тігіпка, лобіюючи скасування податків. Результатом цих переговорів стало скасування 20 % ПДВ, щоправда, лише на твори мистецтва, які старіші 50 років. А от сучасне мистецтво продовжують вважати товаром. Утім, пані Заболотна не здається, каже: “Поборемося за скасування, коли розроблятимемо Митний кодекс”.
Координатор експозиції Едгара Дега галерист Євген Карась наголосив, що хотілося не просто гідно показати роботи французького майстра, а й створити дует скульптури та архітектури, передати атмосферу тієї епохи, в яку жив Едгар Дега. І додав, що в тому вигляді, в якому зал є зараз, його можна сміливо використовувати для медитації. Це вдалося зробити також завдяки класичній французькій музиці — Моріса Равеля, Клода Дебюссі, Еріка Саті. В центрі залу, окремо від усіх, розміщено родзинку колекції — відому у всьому світі “Юну танцівницю”. Це єдина скульптура, яку художник експонував за життя. Далеко за її спиною, на стіні та стелях оживають тіні, в яких можна вгадати краєвиди Парижа XIX століття та фігури балерин. Інші скульптури закомпоновано трохи далі.
Ліпити маленькі воскові статуетки художник почав, коли майже втратив зір. Піддатливий віск замінив йому олію та пастель, коли виразні лінії та яскраві кольори, які він так любив, почали ховатися у темряві. Ці статуетки Дега ліпив для себе, замість етюдів, жодну, крім “Маленької танцівниці” не довівши до завершення. Всі вони в маленьких тріщинках-зморшках, але саме ця “недосконалість”, якась незакінченість додає цим скульптурам таємничості й робить їх такими живими.
У пластичних творах “живописець танцівниць”, як називали його сучасники, залишився вірним головним мотивам своєї творчості, це все ті самі балерини, купальниці, граційні фігури коней. Але вражає те, як, лише покладаючись на чуття, Дега міг передати у пластиці ці миттєві, несподівані, дивним чином вловлені ним рухи людського тіла.

УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ
Щодо вітчизняних майстрів, то цього року, вперше за весь час проведення скульптурного салону, вони піддалися ретельному відбору. “Попри депресивні прогнози Великий скульптурний салон відбувається вже вп’яте, і скульптура стала затребуваним видом мистецтва серед українських колекціонерів. Це призвело до того, що цього року навіть довелося відсіювати учасників”, — відзначила Наталя Заболотна.
Із 60-ти скульпторів, що подали заявки, лишили тільки 40. Оскільки спеціалізованих скульптурних галерей в Україні не існує, скульпторам доводиться презентувати свою творчість самим. Іноді в скульпторів зі смаком набагато краще, ніж у деяких власників галерей. Рівень скульптурних салонів усе-таки завжди вищий за інші подібні масштабні вітчизняні мистецькі проекти.
Куратор виставки Олександр Соловйов пояснив, що єдиним критерієм відбору був рівень робіт. А директорка “Арсеналу” охарактеризувала експозицію відібраних українських авторів по-своєму: “Якщо тут і є еклектика, то вона здорова, самодостатня”.
Вплив на відбір учасників мистецтвознавця Олександра Соловйова відчувається відразу. Якщо попередні роки салон, який проходив в Українському домі, був заповнений якісною, але одноманітною інтер’єрною скульптурою, і за нею неможливо було розгледіти щось інше, то цього року в “Арсеналі” зібрали безліч різноманітних авторів.
Хоча трапляються і солоденькі та безликі ельфи й феї (без цих персонажів нікуди не подінешся), але поруч постають химерні творіння з металу та дерева Костянтина Синицького, енергетика яких дуже сильна. Неможливо пройти повз виразні дерев’яні скульптури Валерія Пирогова. Його теплі, іронічні персонажі притягують не лише погляд (деякі відвідувачі тишком торкалися скульптур, щоб зрозуміти, що ж це за матеріал такий, від якого йде тепло). Зовсім несподіваними серед традиційних салонних бронзи та мармуру стали яскраві радісні риби та равлики з полівінілу Андрія Липовки й керамічні образи, розписані флуоресцентними фарбами Андрія Ільїнського та Олени Сагайди, які можна побачити у спеціальному темному залі. А львів’янин Володимир Одрехівський представив свої фірмові, нібито давно знайомі багатьом відвідувачам минулих салонів, витягнуті жіночі фігури, які тим не менше зачаровують своєю пластикою, як і тоді, коли бачиш їх вперше.
Окрему залу, під назвою “Майстерня”, поділили українець Олександр Сухоліт та іранець із Харкова Саїд Ахмаді. На запитання чому їх вирішили поєднати в одному проекті, пан Олександр відповів: для того, щоб показати якими різними бувають майстерні скульпторів. Олександр Сухоліт працює з глиною, бронзою, а Саїд Ахмаді поєднує різні матеріали, від шматочків тканин до металу. Поки триває салон, на території “Майстерні” проходитимуть майстер-класи, під час яких кожен зможе спробувати як це — бути скульптором.
У дальньому крилі експозиції, напередодні відкриття затопленому гарячою водою і тому вологому, демонструються скульптури та інсталяції, які зроблено спеціально для Першого українського парку сучасної скульптури “Kiev Fashion Park”. Проектом передбачено встановлення цих експонатів у столиці вже в травні. Першим місцем реалізації “Kiev Fashion Park” обрано Пейзажну алею. У майбутньому до проекту також залучать зелені зони Києва, а також парк “Володимирська гірка” та парк ім. Т. Шевченка. Серед митців, які працювали над скульптурами: Олексій Владіміров, Петро Антип, Олександр Алексєєв, Микола Єсипенко, Влад Волосенко, Назар Білик, Жанна Кадирова та ін. Ескізи лавок розробляли Андре Тан, Олексій Залевський, Лілія Пустовіт, Ольга Громова, Володимир Кузнєцов та ін.

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АРСЕНАЛ
Під час відкриття салону вдалося дізнатися, що нарешті закінчено створення Концепції “Мистецького Арсеналу”, яку працівники культурного центру розробляли разом із Національним інститутом стратегічних досліджень. Мабуть, прислухавшись до порад колег з інших країн під час обговорення на музейному “круглому столі”, було вирішено представити в “Арсеналі” всю історію українського мистецтва за 10 тисяч років. Від Трипілля до наших днів, від скіфських баб до кубізму. Втім, наскільки вдалося зрозуміти, ніякі чужі музеї на свою територію “Мистецький Арсенал” пускати не збирається, а отже, їхня подальша доля залишається невирішеною. Постійна колекція формуватиметься з пожертв друзів і партнерів культурного центру.
Звісно, в “Арсенал” закладено не тільки ідею експонування історії українського мистецтва — весь перший поверх на 12 тисячах метрів буде відведено під змінні проекти, куди привозитимуть колекції шедеврів зі світових музеїв і проводитимуть українські ярмарки сучасного мистецтва. Незабаром, у квітні розпочнеться Міжнародний тиждень сучасного мистецтва “Космічна Одіссея-2011”. 180 митців уже погодилися взяти у ньому участь. Масштабний проект об’єднає сучасне мистецтво та космічні артефакти з профільних музеїв. “Одним із лінійних мотивів проекту стане проблема стосунків між мистецтвом, філософією та наукою”, — наголошують організатори. Наталя Заболотна переконана, що за кілька років це буде найсучасніший культурно-просвітницький центр, з освітніми лабораторіями, електронною бібліотекою, лекторіями та конференц-залами.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment