ПОДВИЖНИЦТВО ПЕТРА РОТАЧА НА НИВІ ШЕВЧЕНКОЗНАВСТВА

rotach“Земля полтавська не має права забути, що по ній ступав колись Великий Тарас Шевченко…”
Петро Ротач

Микола СТЕПАНЕНКО,
доктор філологічних наук, професор,
м. Полтава

До найсвятішої теми у вітчизняній гуманітаристиці — Шевченківської — зверталися майже всі, хто стояв в обороні України й сьогодні за неї відповідальний. Про нашого Генія написано сонмище томів, чимало дослідників присвятили йому все своє наукове життя. Вони ретельно й сумлінно гортали сторінки творів Великого Кобзаря, мандрували нелегкими стежками його долі, досліджували періоди, роки, години земного й духовного буття титана мислі. І ці невтомні “книжники”, які розтаємничували поетичний світ Тараса Шевченка, описували його малярський набуток, пізнавали громадянський подвиг, так само стали частинкою історії Майстра, увійшли разом із ним у Вічність.
Нині на полиці шевченкознавця таке поважне видання, як двотомний “Шевченківський словник” (1978), котрий ішов до народу, як і сам Поет, через цензурні утиски, ідеологічні фальшування, а все ж підсумував понадстолітні наукові напрацювання з теми, детально ознайомив читача “з соціально-історичними умовами, за яких розвинувся творчий геній Шевченка”, накреслив “основні віхи його життя і водночас шляхом посилань” спрямував усіх спраглих за дужим, гнівним і ніжним словом Кобзаря “перейти до інших матеріалів, зокрема проблемних статей”, що детальніше висвітлюють ті чи ті питання його творчості й світогляду. Від 2002 року кращі науковці України під орудою академічного відділу Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України працюють над типовим тематичним проектом — чотиритомною “Шевченківською енциклопедією”, яка має відродити істину, відновити всі купюри й виправити всі неточності у виданні 1978 року.
А тим часом Полтавщина благословляє у світ уже другий том сумлінної, клопіткої і по-справжньому видатної праці незабутнього нашого земляка, краєзнавця й письменника від Бога Петра Петровича Ротача (1925—2007): “Полтавська Шевченкіана: Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії. У 2-х книгах”.
Великий Кобзар посідав найважливішу сторінку в творчості П. Ротача. Свої сповнені пристрасті й захоплення розмисли про митця і філософа патріот-полтавець відтворив у книзі літературно-публіцистичних промов “Під кроною Шевченкового дуба” (2002), виголошених у шевченківські дні — 9 березня, 22 травня — протягом 1989—2001 рр. Ідеться тут про цікаві штрихи до портрета Т. Шевченка, унікальні факти його перебування на Полтавщині, творчі зв’язки з краєм, його містами, містечками, селами, хуторами, людьми — і відомими, і безвісними. П. Ротач не просто вивчав творчість письменника чи досліджував його зв’язок з українською землею, а насправді ішов до Кобзаря на сповідь,
Щоб в тиші врочистій,
Мов Батьку, вклонитись,
І душу очистить,
І духу напитись.
Він закликав до цього й нас, жадаючи, аби всі сущі Шевченкові нащадки читали твори поета, насолоджувалися його високим словом, національно й духовно міцніли, доростали до рівня свідомості Генія, виконували його заповіти, передовсім — любили Україну в добрий час і “во время люте”.
В іншій своїй книзі — “Рядки за рядками, літа за літами…” (2005) — цей мудрий шевченкознавець по-дитинному щиро зізнавався, наскільки щасливий від того, що батько української літератури й літературної мови осяяв його “життя світлом своїх патріотичних думок, зігрів теплотою свого серця і тим назавжди прихилив <…> до України народної, викресав із серця любов справжню, не офіційну, не на чиєсь замовлення”, “прихилив до простого народу, до нашої рідної мови, історії, культури”.
Невтомний дослідник П. Ротач промандрував тернистими стежками поета-пророка й різнобічно, з науковою точністю розкрив тему зв’язку Т. Шевченка з Полтавщиною в книгах “Від Удаю до Орелі” (2005), “Від Яготина до Полтави” (2002), водночас розповівши і про людей, які вивчали полтавські шляхи національного генія, дбали про вшанування його пам’яті.
Тож енциклопедія “Полтавська Шевченкіана” стала вінцем глибокої дослідницької розробки теми, якій великий трудівник віддав понад 50 літ свого життя. Це солідне видання продовжує справу, як зауважував сам Петро Петрович, М. Шагінян, К. Ходосова, О. Даниська, П. Загайка, Д. Косарика, Г. Паламарчук, П. Жура в осмисленні шевченківських зв’язків із краєм. На наш погляд, — і перевершує всі попередні напрацювання, висвітлюючи повно, різноаспектно, документально потверджено численні події, факти, людей; чітко обґрунтовуючи всі припущення, уникаючи бездоказовості чи модної нині “сенсаційності” (такі речі вчений вважав недопустимими для краєзнавства).
За кожною енциклопедичною статтею — напружена праця, сотні листів, стоси літератури, море архівного матеріалу. Та особливо жалкував автор за втраченим часом і втраченими можливостями: якби ж за справу серйозно взялися значно раніше, а так “маємо тут істотні, часто невідшкодовані втрати”, зумовлені самим плином життя… Він усвідомлював, що “давно зійшли в могилу знайомі Шевченка. Їх було чимало й серед простих людей. Але залишилися перекази”. Розповіді про народного поета, переходячи від батька до сина, від діда до онука, зберігають велику цінність, тож і вони дбайливо опрацьовані дослідником і широко представлені у виданні.
Об’їхавши всю колишню Полтавську губернію з вірним “другом”-фотоапаратом, зібравши, мов намистинки, нетлінні свідчення земляків, скрупульозно вивіривши всі можливі наукові відомості й уклавши кількатисячну картотеку, П. Ротач ще в 1970-х і 1990-х роках намагався презентувати свою “Літературну Полтавщину” Україні, але з політичних, а згодом економічно-видавничих причин здійснити цього тоді не вдалося. Не мав доступу “націоналіст”, “ворог народу” і до архівних схронів. Проте разом із дружиною, так само палкою патріоткою, глибоким котляревськознавцем і шанувальницею творчості Великого Кобзаря, бував на шевченківських наукових форумах, громадських і мистецьких заходах, спілкувався з багатьма фахівцями з галузі, вів значне листування, докопувався до найдрібніших деталей. Може, комусь і допік своєю непоступливістю в дискусії, коли, оперуючи фактами, непорушно стояв на своєму, не зважаючи на звання й чини опонента, бо найбільше не любив неправди, зневажав псевдонауку, цурався її скороспілих “стовпів”…
Упорядкована картотека з роками переросла в окремі томи. Навіть не бачачи реальної можливості оприлюднити свої напрацювання, П. Ротач з одержимістю, розпаленою любов’ю до України та її безсмертного Кобзаря, йшов до завершення цього титанічного труда, намагаючись вивірити й вияскравити всі факти. Півтора десятка літ безпосередньо формував енциклопедію: уточнював, переписував, доповнював новою інформацією. А паралельно — жив повноцінним життям митця, громадянина, видавав інші свої книги, брав участь у роботі “Просвіти”, у наукових зібраннях, спілкувався з колегами, з молоддю…
Він спішив устигнути якомога більше, адже час, нарешті, сприяв творчій особистості, зламавши пута тоталітаризму. З невимовною радістю тримав у руках першу книгу задуманого енциклопедичного двотомника — як рідне довгоочікуване дитя, як маленького Кобзаря, розуміючи, що діждатися повного видання — через важкий тягар непростих перебуло-пережитих літ — навряд чи зможе. На прикрість, так і сталося. Матеріал до другої книги, дбайливо зібраний, але подекуди не доведений до логічного кінця, допрацювали найближчі люди й соратники видатного краєзнавця, передовсім дружина Алла Олександрівна і син Олександр. Тому не подивуймося, коли запримітимо в окремих статтях другої книги покликання на джерела, які з’явилися після відходу у вічність автора енциклопедії. Упевнені, душа його втішена дозрілим плодом його Духу, яким тепер зможуть інтелектуально смакувати вдячні нащадки.
Канони енциклопедії дуже жорсткі. У П. Ротача вони особливі: науковий стиль творчо поєднався з художнім і витворив чудесний феномен — цікаву й соковиту інформацію. Міру ж академічності не втрачено, про важливе сказано коротко, усеохопно і, що вельми важливо, тепло та сердечно. До праці потрапили постаті різних величин: про найвищих ми знаємо багато, однак їхні відкриття з’являлися не самі собою, а мали якесь підґрунтя, здебільшого — у чомусь меншому. До заслуг автора зарахуємо й те, що поряд із маститими вченими-шевченкознавцями в довіднику фігурують рядові вчителі-словесники Полтавського краю, які несли “правду, і силу, і волю” Шевченкову учням, студентам; прості люди, котрі вправними руками вишивали, ліпили портрети Кобзаря, зображували його гордий лик, оформляли музейні кімнати; творчі особистості й колективи, які пісенно прославили Генія України, утвердили його у вічності.
Шанобливо схиляємося перед світлою пам’яттю Петра Петровича Ротача і величним твором усього його подвижницького земного життя. Хай ця книга несе поживу духовну в кожне українське серце.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment