МАНКУРТИ І МАНКУРТИЗАЦІЯ

Віталій БЕРЮК,
член Іллічівської “Просвіти”,
Донецька область.

Манкурт, згідно з романом Чингіза Айтматова “І більш століття плине день”, — це захоплена в полон людина, перероблена в бездушну рабську істоту, яка повністю віддана своєму володареві й не пам’ятає нічого зі свого попереднього життя. Такій людині начисто голили голову й натягували на неї ширі — кусок шкіри тільки-но забитого верблюда. Після цього йому зв’язували руки і ноги, на шию вдягали колодку, щоб він не зміг торкнутися головою землі, і залишали на декілька діб у пустелі під палаючим сонцем. Ширі зменшувалася від спеки, здавлювала голову, спричиняючи нестерпні муки, які посилювалися спрагою. Більшість бранців не витримували мук і гинули. А ті, що виживали, ставали манкуртами, які повністю втрачали пам’ять і ставали ідеальними рабами, позбавленими власної волі. Такі раби коштували дуже дорого. В романі розповідається, як молодого кіпчака Доненбая, котрого полонили жуаньжуані, зробили манкуртом. Його мати Найман Ана довго шукала сина, але коли знайшла, він її не впізнав, і за наказом володаря він її убив.
Жуаньжуаням треба було отримати таких рабів терміново, тому вони використовували такі жорстокі методи. А російська і радянська імперії мали часу вдосталь. І рабів треба було багато. Тому імперська влада творила манкуртів іншим способом. Змалку вона виховувала дітей із підлеглих їй земель, вкладаючи в їхні голови поняття, які позбавляли їх знань про свою батьківщину. А насаджували “знання”, спотворені по своїй суті. Мені, коли я в 16 років отримував паспорт, порадили записатися росіянином, бо так простіше зробити кар’єру. В молодості ж люди думають і діють так, як їм наказують їхні володарі. І тільки з життєвим досвідом люди, і то далеко не всі, розуміють, що їх одурено.
Так у чому ж коріння манкуртизації в Росії? Імперії було потрібне уніфіковане населення, насамперед, для використання у війнах. Офіційна національна ідентифікація — російська — почалась із середини XVIII століття. Вся “русская” культура (в офіційному сенсі) останні 300 років — розвиток цієї офіційної ідентифікації. Ключовий момент у тому, що вона повністю штучна, вигадана від початку й до кінця. Письменники XIX століття замальовували провалля між інтелігенцією і простим народом у культурі й мові. Ще в середині XIX століття мешканці різних губерній Росії разюче відрізнялися культурою, одягом та мовою, а на початку ХХ століття все злилося в однакову сіру масу.
Самоідентифікація представника кожного народу будується на конкретних явищах: мові батьків, рідному ландшафтові, могилах предків, розповідях старих людей. У імперської ідентифікації основа інша: абстрактні символи, територія, столиця. А також міфологія, здебільшого воєнно-патріотичного спрямування. Радянська влада, маючи значні ресурси й величезний репресивний апарат, майже завершила уніфікацію населення і насадження штучної офіційної ідентифікації (совєтський народ). Різниця поміж офіційним “руським” російської імперії і “совєтським” у СРСР тільки в політичній ідеології, аж ніяк не в суті явища.
Зі становленням імперської ідентифікації тісно пов’язане таке поняття, як “культурний тероризм”. Це знищення в культурі й мові підданих усього, що відрізняється від офіційної ідеології. Це політика позбавлення Батьківщини, манкуртизація. Наполеглива русифікація неслов’янських народів — це тільки частина справи. З неменшою наполегливістю і жорстокістю викорчовувалися культура і мова самих слов’ян. Була майже повністю знищена поморська мова, що була широко розповсюджена на початку ХХ століття. Нам добре відома боротьба проти української мови. Прикладів безліч. Зацікавленість влади в такій політиці зрозуміла, бо продукти манкуртизації — це ідеальні піддані, котрих можна кинути у м’ясорубку заради імперських інтересів.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment