ПОЗАУКРАЇНСЬКІ ЗУСТРІЧІ ТА ЗНАЙОМСТВА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Любомир ПИРІГ

Продовження. Початок у ч. 9 за 2011 р.

Поет, хоч і довго не наважувався, нарешті погодився на пропозицію друзів опублікувати збірку своїх поезій. На початку 1840 року він подає до друку свого “Кобзаря”, який у квітні цього ж року виходить у світ.
Репродукцію титульної сторінки першого видання “Кобзаря” бачимо на поштовій марці 1961 року. З приводу цієї поштової мініатюри, між іншим, виникла дискусія. В. Карпінський у своїй книжці “Марка зовет в путь” твердить, що художник В. Зав’ялов, проектуючи марку, припустився помилки, пропустивши в кінці слова “Кобзар” м’який знак. Відповідь В. Карпінському дали Л. Бойко (“Літ. Україна”, 24.10.1967), Б. Браславський (“Филателия СССР”, 1968, № 7), вказавши, що “Кобзар” було надруковано українською мовою, згідно з якою це слово не має в кінці м’якого знака.
Одним із перших відгуків на “Кобзар” була рецензія (без підпису) в 5 числі “Отечественных записок” 1840 р., автором якої, як вважають деякі літературознавці, був В. Бєлінський (1811—1848), з яким Шевченко зустрівся того року на одному з вечорів. Рецензія була позитивною. Більше можна довіряти негативному ставленню В. Бєлінського до творчості Т. Шевченка: “Цей хохлацький радикал написав два пасквілі: один на государя імператора, а другий на государиню імператрицю…”. Вкрай негативний відгук на поему “Гайдамаки”: “Нова спроба співань Т. Шевченка… переконує нас іще більше, що такого роду твори видаються тільки для насолоджування і напучки самих авторів: іншої публіки у них, здається, немає. Якщо ці пани Кобзарі думають своїми творами дати користь класу своїх земляків, то в цьому дуже помиляються: їхні поеми, незважаючи на рясноту найвульгарніших і неподобних слів і виразів, позбавлені простоти вигадки і оповідання, наповнені витребеньками і вихватками, властивим всім поганим піїтам…”.
Гидотно відізвався Бєлінський про Т. Шевченка у своєму листі до П. Аннєнкова, що обурило шведського ученого-славіста А. Єнсена, який процитував Бєлінського у своїй монографії про Шевченка (Відень, 1916).
Позитивною була рецензія В. Бєлінського на ілюстрації Шевченка до оповідання “Знахар” Г. Квітки-Основ’яненка, він схвалив виконання Шевченком 12 портретів у виданні М. Полевого “Русские полководцы”.
Портрет В. Бєлінського на поштових марках 1957, 1961 років.
Довелося зустрічатися Шевченкові на літературних вечорах із письменником Н. Кукольником (1809—1868), який після появи на світ “Кобзаря” назвав його шкідливим і небезпечним. Його портрет на поштовій листівці Росії 2009 року.
Видатною людиною, з якою міг зустрітися Т. Шевченко в Петербурзі, був М. Гоголь. Тема “Т. Шевченко і М. Гоголь” широко обговорюється істориками, літературознавцями, зокрема й можливість їхнього особистого знайомства. У листі В. Рєпніній (07.03.1850) Т. Шевченко висловлює жаль, що не вдалося йому познайомитися з М. Гоголем. М. Гаско у своїх статтях (Літ. Україна, 14.09.1971; Київ, 1987, № 2) доводить, що ці два генії літератури були знайомі.
Чи мав підстави створювати картину М. Куликов (Ленінград), на якій Оноре де Бальзак спостерігає переправу закутого в кайдани Т. Шевченка з Києва на заслання? Прямого підтвердження нема, але 1847 року О. де Бальзак справді перебував у Києві і цей факт міг мати місце. Портрет його на одній із марок Франції, на марці України 1999 року (штемпель — м. Бердичів Житомирської обл., 20.05.1999).
“Заочне знайомство” Т. Шевченка відбулося з імператором Миколою I (марка царської Росії), який власноруч на вирокові про заслання Поета дописав: “Под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать”.
Російський імператор помстився за сатиру на себе в поемі “Сон”. Згодом, особливо в “Щоденнику” Поета, Микола I “нагороджується епітетами “тормоз”, “неудобозабываемый тормоз”, “неудобозабываемый фельдфебель”. 24 лютого 1858 року Шевченко із задоволенням переписує до “Щоденника” якийсь сатиричний вірш на покійного вже Миколу I. Та й у поезіях Поет не щадить імені цього, який “приспав волю”.
Мине неповних 100 років і в Києві на місці пам’ятника “Коронованому катові” підніметься бронзова постать жорстоко покараного ним поета і художника Тараса Шевченка, зображення якої на численних конвертах і марках.
Потяглися тяжкі, виснажливі роки заслання.
У березні 1848 року до Оренбурга, де тоді перебував рядовий солдатської служби Шевченко, прибуває лейтенант морського флоту О. Бутаков (1816—1869) із завданням організувати експедицію для вивчення та наукового опису Аральського моря і його берегів. У травні рядового Шевченка зараховано до складу експедиції, яка тривала до вересня 1849 року. До січня 1850 року Т. Шевченко перебував в Оренбурзі, беручи участь в оформленні матеріалів експедиції.
Весь цей час Т. Шевченко, і як поет, і як художник, користувався відносною свободою, стикався з цікавими людьми і сам почував себе людиною. Велика заслуга в цьому керівника експедиції. За надану засланому солдатові свободу поведінки в грудні 1850 р. О. Бутакову, уже капітан-лейтенантові, оголошено було сувору догану. У цей час рядовий 4 роти 1-го батальйону Шевченко відбував солдатську службу в Новопетровському укріпленні на півострові Мангишлак.
У листі до В. Рєпніної із Оренбурга (14.11.1849) Т. Шевченко, називаючи Бутакова своїм командиром, другом і приятелем, просить подякувати йому за братерське ставлення до засланця.
Майже через 10 років, у березні 1858 року, Т. Шевченко, будучи вже вільним, випадково зустрівся з О. Бутаковим на поштовій станції у Володимирі.
Постать офіцера-мореплавця і географа, який дослужився до звання контр-адмірала, став членом Російського географічного товариства, фігурує на деяких малюнках Шевченка, зроблених в експедиції, портрет його — на конверті 1966 року.
Попри заборону, Шевченко не міг відмовитися від найменшої нагоди узяти олівець і залишити творчий слід на папері. Про це свідчить і поштовий блок, виданий 2010 року, на якому відтворено його автопортрет (1847) і деякі зарисовки 1848, 1856 років, включаючи малюнок сепією “Казашка”.
У жовтні 1854 року в Новопетровському укріпленні Т. Шевченко познайомився з видатним російським вченим-географом, майбутнім (1873 р.) почесним членом Петербурзької Академії наук П. Семеновим (від 1906 р. — Семеновим-Тян-Шанським; 1827—1914), передав через нього листа до Петербурга. П. Семенов-Тян-Шанський згадав Шевченка у своїх описаннях Раїма, Косаралу, Новопетровського. Т. Шевченко згадав про нього в листі до О. Бодянського (03.11.1854). Портрет вченого на марці 1952-го, конверті 1976-го, листівці 1977 року (шт. до 150-річчя народження — Липецьк, Ленінград, 14.01.1977).
Марка царської Росії з портретом Олександра II нагадує ще про одне “заочне знайомство” Поета. Після смерті “фельдфебеля царя” друзі і знайомі Шевченка почали клопотатися у Олександра II про амністію, але коронований можновладець у березні 1855 року відхилив прохання, підписане художником Ф. Толстим (1783—1873; барельєфний портрет на марці 1983 р.), який знав Т. Шевченка ще з 1835 року, коли він подав до Товариства заохочування художників свої малюнки. Після звільнення Шевченка сім’я Ф. Толстого прийняла його дуже тепло.
У засланні Т. Шевченко знайомиться з творами російських письменників. З якими після звільнення в Петербурзі складаються приязні стосунки. Це — М. Салтиков-Щедрін (1826—1889), О. Островський (1823—1886). М. Салтикова-Щедріна Т. Шевченко вважав учнем М. Гоголя і пізніше (05.09.1857) висловився у своєму “Щоденнику” — “Я благоговію перед Салтиковим”. Портрети видатного російського письменника на чотирьох марках 1939-го (одна — за картиною І. Крамського), марках 1958 р. та 1976 р. (І. Крамськой).
Твір О. Островського “Свои люди — сочтемся” Т. Шевченко вважав зразком “розумної та благородної сатири” нарівні з “Женихом” П. Федотова і “Ревізором” М. Гоголя.
Уже після звільнення сценічне втілення п’єс О. Островського “Дообеденный сон”, “Доходное место” Т. Шевченко не сприйняв “незважаючи на досконале виконання”, через “Багато зайвого, що нічого не виражає. І взагалі незграбно і особливо ненатуральні жінки”.
Поштові марки з портретом О. Островського на трьох марках 1948-го (один — за портретом, створеним В. Перовим), 1959-го, 1973 року (В. Перов).
Наприкінці липня 1857 року Т. Шевченко довідався про своє звільнення із заслання. Допливши із Астрахані пароплавом “Князь Пожарський” до Нижнього Новгорода, він, згідно з поліцейським розпорядженням, змушений був тут зупинитися. У цьому місті вперше потрапив до його рук журнал Герцена “Полярная звезда” (марка 1962-го). Обкладинку журналу прикрашало зображення профільних портретів скараних 1825 року декабристів П. Пестеля, К. Рилєєва, Т. Бестужева-Рюміна, О. Муравйова і П. Каховського. Ця ілюстрація (гравюра В. Дж. Лінтона) була використана для оформлення однієї з трьох марок у зубцевому та беззубцевому варіантах, присвячених 100-річчю повстання декабристів (1925). Під враженням змісту журналу, його оформлення Т. Шевченко записує до “Щоденника”: “Обкладинка, тобто портрети перших наших апостолів-мучеників, мене так тяжко, сумно вразили, що я й досі ще не можу відпочити від цього похмурого враження. Якби добре було, якщо б вибити медаль на спогад про огидну подію. З одного боку — портрети цих великомучеників з написом “Перші російські благовісники свободи”, а з другого боку медалі — портрет “неудобозабываемого тормоза” з написом “Не перший російський коронований кат”.
Український поет багато разів згадує О. Герцена (1812—1870) в “Щоденнику”. У Нижньому Новгороді він скопіював для себе портрет цієї “святої людини” й “апостола”. 1860 року Шевченко передав Герцену до Лондона “з благоговійним поклоном” примірник “Кобзаря”. 1866 року, як згадує художник М. Ге (портрет О. Герцена на двох марках 1945-го, на марках 1957, 1962 років — відтворення портрета його роботи), О. Герцен так висловився про “Кобзар” у російському перекладі М. Гербеля: “Боже, що за краса, так і повіяло чистим, недоторканим степом; це — широчінь, це — воля! А це ж переклад…”.
Газету “Колокол” (марка 1957), яку редагували О. Герцен і М. Огарьов (1813—1877), Т. Шевченко вперше побачив 6 лютого 1858 року в Петербурзі: “Я перший раз сьогодні побачив газету і з шанобою поцілував” (запис у “Щоденнику”).
1860 року газета “Колокол” під заголовком “Дополнение к биографии Т. Г. Шевченко” з обуренням писала про його арешт, що мав місце в липні 1859 року. 1 квітня в “Колоколе” було надруковано некролог, присвячений “малоросійському співцеві Т. Шевченкові, який згас у Петербурзі”.
На жаль, Т. Шевченко не міг уже прочитати в “Колоколе” (1862. 15.10) висловлювання О. Герцена, які перекликалися з переконаннями Поета: “Нам було б дуже шкода, якби Малоросія, наприклад, покликана вільно виявити свою думку, не зуміла залишитися при цілковитій незалежності. Пам’ять того, що вона вистраждала після Богдана Хмельницького через приєднання до Москви, і пам’ять того, що примусило Хмельницького йти до царської неволі, могли б бути для неї дуже повчальні” (Арх. М. Драгоманова. Т. 1. Варшава, 1937).
Портрет М. Огарьова, який вважав, що “Україна прокинулася у Шевченкові” на поштових марках 1952, 1957, 1963 років.

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment