ФОРУМ РОМАНА

Лубківський Р. Forum Romanum. Поезії. — Львів: СПОЛОМ, 2009. — 316 с.

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ

Можливо, в цій збірці читач не знайде нових модуляцій на рівні форми поетичної матерії, можливо, ця збірка видасться трохи пафосною і політично заангажованою, і хтось навіть діткне, що знову маємо політичні прокламації, а не мистецтво. Пригадую, як колись Микола Вінграновський за рік чи два до смерті казав, перебираючи в шухляді свої вірші: “І те не поезія, і те погано”. Бо все це вкорінене в політичні переживання. З іншого боку, виникає парадокс, який найчіткіше було оприявлено в польській літературі початку ХХ століття, зокрема ще в Молодій Польщі. І Станіслав Пшибишевський у “Confiteor”, і Станіслав Виспяньський у драматичних творах сходилися в одному: якщо душу митця непокоять проблеми його народу і він у художній площині являє їх читачеві, то в такому разі твір, який відлунює цим болем, аж ніяк не може бути другосортним, невартісним, суто ідеологічним. Душа — не лише світ ілюзії, вигадки, це й екзистенційні страждання, питання власного існування. І якщо це питання має націософське підґрунтя, то це не руйнування естетики, а вияв тої-таки поетичної душі.
Нову збірку Романа Лубківського “Forum Romanum” побудовано за особливою логікою: від давнини до сьогодення, від історичної величі до нинішньої політичної мізерії, від часів лицарства і князівства, від паритетного діалогу з Європою до манкуртства, цинізму сьогоднішніх реалій. Ніч масок плавно перейшла в епоху.
У розділі “Гроно балад” історична візія спроектована в часи Данила Галицького, Богдана Хмельницького, на площину історично-визвольних змагань з доблестю і гідністю тих, завдяки кому Україна нині є самостійною державою.
На просторі між Заходом і Сходом, —
Од Чорномор’я до кряжів Карпат, —
Недобрі вісті бродять перебродом,
Тривоги тінь нависла над народом:
Пішов на Русь загарбник-супостат.
(“Корона Данила Галицького”)
Поезія Романа Лубківського виростає зі світової та української культури. У цій збірці наявний інтертекстуальний діалог із Франком, Богданом-Ігорем Антоничем, Лесею Українкою, Василем Стусом, Тодосем Осьмачкою, Дмитром Павличком…
Цікавий вірш “Різдво переселенське” Лубківського, що перегукується з віршами “Різдво” й “Коляда” Антонича. Лемківському поетові вдалося художньо переконливо передати біль матері, яка втратила Сина: Ясна Пані (Ясна — тобто чиста, непорочна) не може вберегти від тяжкої долі свого Сина. Вона може лише оплакувати Його, як оплакують за народними звичаями небіжчика. У Романа Лубківського ця апокрифічна історія переосмислюється: трагічний фінал дає надію на Воскресіння…
Теологія книжки перебуває у просторі сакральних текстів (Біблії), народного опоетизованого міфу, фольклору.
Мені ж здалося, що вірш “Моління про чашу” останнього поетичного циклу “Forum Romanum” перегукується з віршем “Україна” Т. Осьмачки, що постає на переосмисленні “Слова о погибелі Землі Руської”.
О світло світла і украсно
прикрашена земля Руськая!
І багатьма красотами
дивуєш ти: озерами
численними дивуєш ти,
ріками і криницями освяченими…
І в Тодося Осьмачки:
Шляхи мої неміряні,
гори мої не важені,
звірі мої не наджені,
води мої не ношені…
У поезії Романа Лубківського часто наявна непритлумлена надія ліричного героя, що “пропалий час” можна віднайти. Пропалий час — одна з основних концепцій цієї поетичної збірки.
За годину до опівночі
Зупинився час
Через якусь батарейку
Що з тим пропалим часом?

Покотився мов ртуть
Засів у шпарах
Підлоги
Втрачене не повернеш
(“За годину до опівночі”)
Власне, час після Майдану — це для поета втрачений час. Втратили його ті, хто прийшов до влади з народної волі. Майдан — це нова інкарнація духу вільнодумства та демократії. Грецький Агон або ж римський Форум — майдани античні, на яких людина в дискусії мала дійти гідної думки, щоб втілити її задля добробуту полісу, держави. Роман Лубківський запрошує читача на власний поетичний Forum — “Форум Романа”. Це його діалог із самим собою, з часом, з читачем. Оскільки нинішній час антиісторичний, бо антиетичний щодо національної історії, то найліпший спосіб розірвати це замкнене коло — створити свій Форум.
Остобісіло слово “віче”;
Де там віча — насміхи з віч!
Але муситься, чоловіче,
Десь із кимось та вести річ…
Якщо вийти за межі цієї збірки й подивитися на тексти, які, зокрема, перекладав Роман Мар’янович (драма “Срібний сон Саломеї” Юліуша Словацького, трагедія “Іван Мазепа” Йозефа-Вацлава Фріча, історична поема “Войнаровський” Кіндрата Рилєєва), то стає зрозумілою центральна авторська інтенція: створити історичний національний міт України, єдину світоглядну модель надісторичного буття. Звісно, в час нинішньої вакханалії, коли художні цінності змінено, а читач прагне відійти від історії, ця спроба видається надзавданням.
Отож нова поетична збірка Романа Лубківського є спробою вписати українську історичну ментальність у коло світової цивілізації. Водночас у цей простір інтегровано християнський міф, який дарує надію на порятунок, надає можливість розірвати порочне коло бездержавництва.
На те, що “Forum Romanum” — цілісний ритуально-міфологічний текст, вказують чудові ілюстрації Василя Семенюка. Це, на перший погляд, містичний, загадковий калейдоскоп, однак усі фрагменти в ньому вибудовано в певному порядку, аби перед читачем постав символічний шлях до відродження, а отже, — до порятунку душі. Цікаво, що кожний цикл розпочинається одним з малюнків, таким чином ілюстрації в цьому виданні — не лише орнамент, а й безпосередній складник причащального міту, який на своєму Форумі творить поет.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment