АРИСТОКРАТ ДУХА

о. МИХАЙЛО ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ (6. ХІ. 1848—5. ІV. 1944)

Коли відзначаємо річницю створення славного українського товариства “Просвіта”, що відіграло надзвичайно важливу роль в утвердженні української нації, згадуємо одного з її провідних діячів — священика Михайла Цегельського.
Михайло Цегельський ще студентом був на установчих зборах товариства “Просвіта” 8 грудня 1868 року, а 1892 року виступив ініціатором створення філії цього Товариства в Камінці-Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька). Уже на перших зборах філії у липні 1892 р. він був обраний головою і виступив з ініціативою побудувати пам’ятник на могилі Маркіяна Шашкевича в
с. Підлисся Камінецького повіту. У підписаній ним заяві закликалося “…поставити на могилі пам’ятник та тим показати, що в нас не загибла вдячна пам’ять про того, що збудив русинів-галичан до праці на рідній руській ниві”. (“Діло”. 11 липня 1892 р., № 155).
Роком пізніше о. Цегельський був серед ініціаторів перенесення тлінних останків Маркіяна Шашкевича на Личаківський цвинтар у Львові.
Тож і ми згадаймо
о. Цегельського, який багато трудився на ниві “Просвіти”!

Лідія КУПЧИК,
голова Львівської міської Ліги українських жінок

Михайло Цегельський був сином, внуком і правнуком священиків. Про багатьох Цегельських можна написати окремі трактати. Зрештою, відома монументальна праця Юрія Цегельського “Зага роду Цегельських і розповідь про Камінку Струмилову”, що вийшла 1992 року в діаспорному видавництві “Смолоскип”. У ній докладно описано діяльність багатьох отців Цегельських.
Ми ж зупинимося на постаті о. Михайла Цегельського, який народився 6 листопада 1848 року в с. Висоцьку біля Бродів Львівської обл. в сім’ї пароха
о. Льва Цегельського і Марії з дому Веліховських.
Навчався у Бродівській гімназії, потім у Львівській академічній гімназії з німецькою мовою навчання. Згодом вступив на юридичний факультет Львівського Йосифінського університету. А по закінченні вступає на навчання у Львівську духовну семінарію. Отож можемо уявити собі, наскільки освіченою людиною він був.
1874 року Михайло Цегельський одружився з Анізією з дому Дзеровичів, теж із давнього роду священиків.
26 грудня 1875 р. у соборі св. Юра у Львові Митрополит Йосиф Сембратович висвятив Михайла Цегельського на священика та призначив його в містечко Камінка-Струмилова. І тут уже можемо говорити про унікальність біографії о. Михайла Цегельського. Камінка стала його першим і єдиним місцем душпастирювання. У ній він прожив 70 років! І лише раз, і то не за власної волі, покидав це містечко.
Перші два роки о. Михайло був помічником старенького пароха о. Ігнатія Моравецького, а після його смерті і аж до кінця життя — парохом Камінки-Струмилової, маючи у своєму віданні дві церкви — св. Миколая та Різдва Пресвятої Богородиці. Проживав о. М. Цегельський разом із сім’єю в парохіяльному будинку біля церкви св. Миколая. Біля будинку посадив і доглядав сад.
Від початку діяльності виявилися визначні риси його характеру. Це — ревність і обов’язковість у душпастирській праці та дієвий український патріотизм, що зумовлював подвижницьку громадську діяльність.
Його донька Марія Цегельська-Кармазин у своїх цікавих і цінних спогадах так описує батька: “Він не великий ростом, але велика особистість. У виразі його лиця і постаті є щось такого владного, що заставляє усякого, що стрінеться з ним, йому повинуватися. Великий аристократ духа, знаменитий бесідник, гладкий у поведінці, твердий у любові до всего, що українське, веде собі поручену йому громаду до одної мети, а саме до Бога й України. Це його девіза і клич, і тим кличем він формує душі своїх парафіян”. Яка лаконічна й вичерпна характеристика! Все його життя й діяльність підтвердили її…
Найперше, що він повинен був зробити як священик, — це завершити справу будівництва нової церкви на місці старої, розібраної 1862 року, дерев’яної церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Кошти для будівництва почав збирати ще о. Моравецький, а завершив справу о. Цегельський з допомогою Камінецького церковного братства. Силами парафіян під енергійним керівництвом отця Цегельського церкву було досить швидко побудовано, і 21 вересня 1882 р. її в урочистій обстановці освятив Митрополит Сильвестр Сембратович. До нової церкви було перевезено культові предмети, які тимчасово зберігались у церкві св. Миколая. Серед них і старовинну чудотворну камінко-струмилецьку ікону Божої Матері. А далі — енергійна душпастирська праця…
У короткій статті неможливо описати все, що зробив о. М. Цегельський, тому обмежимося перерахуванням його священичих титулів. Це — парох Камінки-Струмилової, декан Струмило-Камінецького деканату, протопрезвітер Золочівський, візитатор навчання релігії в школах від імені Митрополичого греко-католицького Ординаріату, крилошанин Львівської Митрополичої Консисторії, Генеральний Вікарій усієї України, Шамбелян Його Святости Папи Римського і Граф Римський.
Окрім священичої діяльності, отець Михайло Цегельський відразу включився у всі сфери життя міста й округи. Громадську діяльність о. Михайло провадив у самій Камінці і в усій Струмило-Камінецькій окрузі тодішньої Бужанської волості. Зрештою, його дія і вплив переступали й межі цієї округи.
Головою камінецької “Просвіти” о. Цегельський майже беззмінно залишався до 1927 р., коли, маючи майже 80 років, передав обов’язки голови адвокату Роману Петрушевичу. Проте під час святкування 60-х роковин “Просвіти” він відправив у Львові святкову Службу Божу, приймав численні вітання як один із небагатьох живих учасників установчих зборів Товариства.
Крім “Просвіти”, о. Цегельський був членом-засновником ще багатьох товариств і організацій. Зокрема Акційної Спілки залізниці Львів-Стоянів і там належав до Надзірної Ради, Повітової Шкільної Ради, належав до дирекції Каси Задаткової тощо. При цьому був членом Відділу повітового в Камінці та Міської Ради.
За Австрії о. Михайло Цегельський переміг на виборах до Галицького Сейму, однак віддав мандат своєму заступнику на виборах Володимиру Сінгалевичу, вважаючи, що як парох він зможе зробити для Камінки-Струмилової більше, ніж як посол до Сейму. А балотувався тому, що на виборах мав явно більше шансів (на жаль, нині щось не видно таких підходів до депутатства).
До результатів його діяльності, які й сьогодні можуть бачити мешканці міста, крім нової церкви, слід занести й Народний дім філії товариства “Просвіта”. Свій давній задум побудови Народного дому
о. М. Цегельський зміг утілити в життя 1911 року. Велична будівля Народного дому була споруджена за проектом відомого архітектора Івана Левинського.
Улітку 1914 р. мирне життя Камінки-Струмилової було перерване Першою світовою війною. І цей період страждань і великих жертв українського народу істотно відбився на долі о. Михайла Цегельського. Російські війська всіляко ускладнювали йому виконання обов’язків греко-католицького священика, вони привезли із собою попів, які вороже ставилися до всього українського. А при відступі у липні 1915 року російські військові забрали о. Михайла Цегельського із собою на схід як заручника. Так уперше було позбавлено волі камінецького пароха.
Його вивезли до Києва. Виходячи з цієї вимушеної ситуації, Митрополит
А. Шептицький, який теж перебував у засланні, уповноважив о. Михайла Цегельського перебрати опіку над усіма т. зв. станицями духовної обслуги для греко-католиків у Східній Україні й надав йому титул Генерального Вікарія України. Виконуючи ці повноваження, о. Цегельський збудував у Києві греко-католицьку церкву Хреста-Спаса, яку більшовики зруйнували у 30-х роках. І в зросійщеному Києві примусово вивезений о. Цегельський піднімав дух українців!
Аж 1917 р., коли у Східній Україні владу перебрала Українська Центральна Рада, о. Михайло Цегельський зміг повернутися на свою парохію до Камінки. 1918 р. він двічі їздив до Києва як Генеральний Вікарій України.
Війна з Польщею, яка почалась уже в перших числах листопада 1918 р., перетворила Камінку-Струмилову на прифронтове місто. Тому Повітова Українська Національна Рада і її голова о. Михайло Цегельський змушені були розв’язувати проблеми догляду за пораненими і хворими вояками УГА, постачання на фронт продовольства, боротьби з польським саботажем та інше.
Тут варто нагадати, що свого часу цісар Франц Йосиф іменував Митрополита Андрея Шептицького на члена Палати Панів, що звалася “Герренгавз” і водночас його заступником було призначено
о. Михайла Цегельського. Як заступник А. Шептицького, який перебував в окупованому поляками Львові, о. Цегельський брав участь у засіданнях уряду ЗУНР у Станіславові на початку 1919 року.
19 травня 1919 р. Камінка-Струмилова перейшла до польських рук і відразу почалися арешти українських діячів за доносами поляків. У кінці травня було заарештовано отця Михайла і відвезено до львівських “Бригідок”. Але через кілька тижнів його вдалося звільнити з-під арешту завдяки старанням впливових знайомих.
За подвижницьку діяльність на користь Української Католицької Церкви йому було присвячено титул дійсного Папського шамбеляна і графа Римського.
Протягом 20—30-х років минулого століття о. Михайло Цегельський залишався одним із найвпливовіших людей у Камінці-Струмиловій. У його домі вважали за честь побувати високопоставлені урядовці, люди, відомі далеко за межами Камінки.
Під кінець 30-х рр. о. Михайло, маючи вже понад 90 літ, не міг інтенсивно виконувати всі священичі обов’язки, йому активно допомагали спочатку о. Євген Дмитрук, а з 1942 до 1944 рр. — син о. Ігнатій Цегельський. Проте і в такому поважному віці о. Михайло зберіг світлий розум і був у курсі всіх важливих справ.
Зокрема в камінецькій історії зафіксовано такий факт: німці, обурені антинімецькими акціями українських партизанів, заарештували як заручників багатьох камінчан, зокрема церковного “старшого брата” Різника. Робили це за доносами місцевих поляків, які при німцях поробилися “фольксдойчами”. Поширилася чутка, що заарештованих повезуть до Освенціма, щоб там знищити. І ось 96-річний о. Михайло Цегельський їде до німецького крайсгауптмана і переконує його, що арешт цих невинних людей може тільки спровокувати рейд вояків УПА на Камінку, в якій німці не мали достатньої воєнної сили. У результаті цієї аудієнції німецький зверхник розпорядився відпустити заарештованих, лише висунув умову, щоб вони на якийсь час зникли з терену Камінеччини, правда, акції УПА не припинилися, а посилилися. При цьому УПА оприлюднила заклик до всіх польських, мазурських колоністів забиратися із українських земель.
Але цей сміливий крок, мабуть, коштував старенькому о. Михайлу Цегельському останніх сил, бо незабаром після цього візиту він відійшов до Господа.
5 квітня 1944 року, на 96 році життя, перестало битися серце видатного душпастиря, який все земне життя ревно служив Богові й Україні, а в позаземному житті світить яскравим дороговказом для наступних поколінь священиків.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment