«ЛЮДИНА ТУТ ГЛИБШАЄ В ДУМКАХ, ЧИСТІШАЄ В ПОМИСЛАХ»

img_3608“Бог — Україна — Шевченко — ось наші вікові засади державотворення” (Учасники 1-го Світового конгресу юристів. 23.10.1992 р.).

“Дорогий Тарасе… Ваше життя і праця стали тим Фундаментом, на основі якого наш український народ побудує величний будинок вільної, соборної і незалежної матері — України” (Дикий. 23.10.1992 р.).

“Ми дуже хотіли б, щоб під філософією поезії Кобзаря поєдналися та порозумілися всі українці в Україні та поза її межами… поєднаємося ми для великої мети: незалежності України”. (Даниленко. 22 .05.1991 р.).

“Перша думка, яка з’являється, коли приходиш до Шевченка,.. про те, що Україна була, є і буде вічно! Але треба й робити багато всім нам для цього” (Запис від 18.09.1993 р.).

“Дай, Боже, щоб наша Україна стала Українською і Твої заповіти, Тарасе, здійснилися!” (Наталя і Василь Коновал. Чикаго, США. 25.06.2000 р.).

“… Ми знову і знову відчули, що Україна і Тарас Шевченко — це одне ціле. Дух Великого Тараса живе в Україні так само, як Україна не вмирає в Шевченкові” (Група шанувальників з Умані та Києва. 13.07.2000 року).

НЕ ВМИРАЄ ДУША НАША…

Любов ГОЛОТА

150 років тому, 28 лютого 1861 року (за старим стилем) українська громада Петербурга, російські письменники, представники польської і грецької громад проводжали Тараса Шевченка в останню дорогу. Академіка Імператорської Академії мистецтв поховали на Васильєвському острові.
Того ж дня його друзі заприсягнулися, що повернуть Тараса в Україну, виконавши його заповіт.
Це сповнилося 22 травня 1861 року — 150 років тому. З того дня Чернеча гора в Каневі стала Тарасовою. Разом із “Кобзарем” вона взяла на свої рамена духовне небо України. До Шевченка йшли на прощу, на сповідь, звіряли йому найболючіше і найпотаємніше, присягалися найдорожчим, просили про благословення і просвітлення серця, душі, духу.
Напередодні цьогорічних пам’ятних дат побувала на Тарасовій могилі й наша просвітянська делегація: шевченкознавець Ігор Ліховий, молодий науковець Дмитро Дроздовський, редактор “Слова Просвіти” Любов Голота і фотокореспондент Олесь Дмитренко, завдяки світлинам якого і Ви, дорогі читачі, зможете відчути велич і природність течії Дніпра, побачити ореол березневого сонця довкруж пам’ятника Тараса Шевченка, світло і простір Святині.
Так склалося, що саме цього року минає 120 років створення Братерства Тарасівців на Чернечій горі. 70 років із дня смерті Голови Всеукраїнських “Просвіт” Василя Короліва-Старого, який, разом із Симоном Петлюрою започаткували державну опіку над Шевченковою могилою в Каневі.
21 першого березня виповниться 175 років із дня народження Василя Степановича Гнилосирова, довголітнього охоронця Шевченкової могили. У березні ж, двадцять років тому, відкрито Тарасову світлицю.
П’ятдесят років тому з’явилася в Україні найвища, Шевченківська премія, нині — Національна премія імені Т. Г. Шевченка. Перші записи в книзі відвідувачів Тарасової могили з’явилися весною 114-річної давності (деякі з них сьогодні тут наводяться).
Просвітяни зустрілися з Генеральним директором Василем Васильовичем Коломійцем, подарували книги, оглянули нову експозицію Музею — до власних вражень ще повернемося, а сьогодні, в день пам’яті Кобзаря, вклоняємося його безсмертній Душі, Слову, і хочемо, щоб усі, хто тримає в руках нинішнє число нашого тижневика, відчули у своєму серці удари його правдивого люблячого серця.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment