Ініціатива встановлення пам’ятної меморіальної дошки належить керівництву Буковинського державного медичного університету, оскільки свою стежину в доросле життя Володимир Івасюк почав торувати саме тут у Чернівецькому медичному інституті. Тут народилися його відомі пісні “Червона рута”, “Водограй”, “Я піду в далекі гори”, “Мальви”, “Балада про дві скрипки”, “Пісня буде поміж нас”. І природньо, що на дошці зазначено саме цей період у його житті: “У цьому закладі з 1967 р. по 1972 р. навчався видатний український композитор Володимир Івасюк”.
Марія ВИШНЕВСЬКА,
м. Чернівці
Пам’ятку створив відомий чернівецький скульптор Іван Салевич. Вітаючи присутніх, ректор БДМУ Тарас Миколайович Бойчук зазначив, що пишається тим, що саме в Буковинському державному медичному інституті навчався геніальний композитор Володимир Івасюк, який став найвищим мистецьким надбанням української музичної культури ХХ століття. Перший заступник голови Чернівецької обласної державної адміністрації Георгій Галиць, заступник міського голови Інна Онацька, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, однокурсник Володимира Івасюка — Василь Корнацький відзначали, що творчість Володимира Івасюка давно посіла своє належне високе місце в серці нашого народу, в Україні й далеко за її межами.
В урочистостях взяли участь: сестри Оксана та Галина, однокурсники Володимира Івасюка, серед яких і завідувачка відділення Чернівецького обласного клінічного кардіологічного диспансеру Марія Феодосівна Старшинова.
— Володя був моїм однокурсником. Як і всі ми, хто прийшов за покликанням до медичного інституту, він був завзятим до навчання. Вирізнявся лише любов’ю до музики. У спілкуванні був щирим і простим. Неодноразово запрошував мене співати. Але, маючи певні комплекси щодо публічних виступів, я так і не зважилася прийняти його запрошення. Ми залишалися добрими однокурсниками. Закінчував Володя медичний інститут уже у Львові, паралельно навчаючись у тамтешній консерваторії. Знаю, що, незважаючи на його лагідну вдачу, у нього не складалися взаємини з його керівником курсу в консерваторії. А якось на семінарі у Львові, вже після трагічної загибелі Володі, львівські медики розповіли мені про деякі деталі цієї трагічної події.
— Якщо можна, розкажіть про це?
— Одного дня до львівської лікарні у важкому стані був доставлений паталогоанатом, який робив медичну експертизу, щоб встановити причину смерті Івасюка. Вочевидь, отой тягар обітниці мовчання, що висів над ним упродовж років, як дамоклів меч, ятрив його душу. І після операції, буквально за декілька днів до свого відходу в інший світ, лікар розповів колегам правду про загибель Володимира Івасюка. За його словами, Володю забили до смерті в якомусь льоху. Усі внутрішні органи були ушкоджені. А коли молодики зрозуміли, що вони вбили свою жертву, тоді, очевидно, і вивезли до Брюховичів і повісили в лісі.
— Чи були на той час версії про причини такої розправи і чому їх не розголошували?
— За словами моїх львівських колег, причиною стала начебто дівчина, з якою Володя на той час зустрічався. А злочин вчинив разом зі своїми друзями колишній її хлопець. Але оскільки то були діти високопосадовців Львова, то, зрозуміло, деталі злочину не розголошувалися, а винні у трагічній загибелі Володі досі не названі.
— Ви були знайомі з батьком Володі…
— Так, але набагато пізніше, вже після цих трагічних подій. Це було, коли він лікувався у нас. Дізнавшись, що ми з Володею разом училися, Михайло Григорович багато розпитував мене про все, сам розповідав чимало цікавого, а одного дня підписав і подарував мені свої книжки.
На урочистостях, зі словами вдячності за добру пам’ять і вшанування імені брата до чернівчан звернулася сестра композитора Галина Івасюк-Криса. До меморіальної дошки Володимира Івасюка поклали живі квіти. Завершилися урочистості імпровізацією “Я люблю Івасюка”, яку виконали студенти Буковинського державного медичного університету.
І знову як тоді, понад 40 років тому, звучали на площі знайомі, до болю рідні мелодії і слова:
Ти признайся мені, звідки
в тебе ті чари?
Я без тебе всі дні у полоні
печалі…
Може, десь у лісах ти
чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла і
мене зчарувала…
Ці слова з пісні “Червона рута”, що стала родзинкою імпровізації, живуть більше 30 років. Більше, ніж прожив поет і композитор Володимир Івасюк…
Він пішов із життя у 30. Тридцять років. Але за них зроблено набагато більше, ніж більшість із нас робить за все життя. 30 років… Молодість, зрілість? Як засвідчує творчість Володимира Івасюка — для таланту немає часових меж. Талант мало залежить від віку. Це підтверджує і вдячна пам’ять буковинців про свого земляка.
4 березня 1999 року в Чернівцях було відкрито Меморіальний музей Володимира Івасюка, на фасаді якого йому встановлено меморіальну дошку. У Кіцмані, за сприяння тодішнього губернатора Георгія Філіпчука, Володимиру Івасюку було встановлено пам’ятник. Цьогоріч встановлено і відкрито меморіальну дошку на будівлі Буковинського державного медичного університету.
Талант живе в спадку — в наших душах, наших серцях. У піснях…
