Микола ЦИМБАЛЮК
Нещодавно міжнародна неурядова організація Tрансперенсі Iнтернешенл (ТІ) опублікувала світовий індекс корупції. З 178 країн Україна посіла 134 місце (1—10-е — найменш корумповані), “випередивши” деякі африканські країни на кшталт Зімбабве. Менш корумповані навіть такі як, Того, Філіппіни, Нігерія. Нашу державу знову припнули до ганебного стовпа.
Навряд чи ця інформація здивувала пересічних українців. Цю задавнену хворобу державної влади, силових структур і місцевого самоврядування давно видно неозброєним оком. Найбільш корумпованими є міліція, суди різних інстанцій, прокуратура — тобто ті державні структури, які насамперед мали б боротися з цим злом. Не пухнасті й не білі уряд з міністерствами укупі та парламент. Ті з простих громадян чи бізнесменів, кому хоч раз “поталанило” зіткнутися з ними, можуть це підтвердити.
Те ж саме констатує президент. Торік, у грудні, Віктор Янукович вніс на розгляд Верховної Ради свій антикорупційний закон. За оцінками депутатівюристів і незалежних експертів, він на 80 відсотків повторює той, який був розроблений і ухвалений попередньою владою. Хтось із простодушних і необізнаних, напевно, дивується: для чого такі маніпуляції?
Мета прозора, як вітрина розкішного супермаркету, де крамарі досвідчені торгують будьчим. Поперше, Гарантові треба засвідчити виконання даної виборцям обіцянки щодо боротьби з корупцією. Подруге, — продемонструвати європейським демократіям начебто готовність будувати правову державу, а відтак сподіватися на інвестиції й кредити. І, потретє, — найголовніше — адаптувати закон до власного оточення.
Промовистим є розгляд Верховною Радою законопроекту у другому читанні 15 березня. Із майже 400 поправок від опозиції жодної не прийнято. Натомість регіонали, комуністи і литвинівці відклали обговорення, зокрема, статей 11 й 12 — їх повернуто до профільного комітету. Це саме ті статті, де йдеться про фінансовий контроль не лише над доходами, а й витратами чиновників усіх рангів і їх найближчих родичів. Річ у тім, що в цих хитрих положеннях “антикорупційні творці” намагаються будьщо обмежити їх коло. Тобто ніхто не має права цікавитися 18річним сином з мільярдними статками чи тещею чиновника, що розкошує у віллі вартістю в кілька мільйонів доларів при пенсії 900 гривень, якщо вони живуть окремо від посадовця.
На перший погляд це парадоксально. Адже президент прагне тотальної боротьби зі швидкими на руку чиновниками, яких у країні десь близько 300 тисяч! А ще ж додайте представницькі й виконавчі органи, зокрема голів сільрад, райрад, міських голів і т. д. Нещодавно озвучено інформацію, що 20 млрд гривень бюджетних коштів розкрадають. Схеми джерел (кримінальних оборудок) найрізноманітніші: інвестиційні проекти, які високі очільники ухвалюють на користь “найщедріших”, державні закупівлі товарів і послуг за завищеною ціною в режимі найбільшого сприяння для “своїх”, приватизація держпідприємств з мільйонними, а деінде й мільярдними “відкатами”, продаж і передача в оренду земель, позабюджетні рахунки, галузь освіти…
Освітянське табачниківське міністерство, керівнику якого спати не давали “чисті руки Ющенка”, задніх не пасе. Як з’ясувалося, Дмитро Володимирович переймається не лише захистом російської мови і правами російськомовних українців та переписуванням української історії. Кілька місяців тому набув широкого розголосу скандал із так званою “спонсорською допомогою” відомству Табачника. Напередодні переобрання ректорам університетів — нібито кожному! — було вручено рахунки з вимогою перевести на рахунок якоїсь невідомої харківської фірми “Модерн ХХІ” від 59 до 74 тисяч гривень. Збунтувався один — ректор Вінницького національного технічного університету Борис Іванович Мокін, академік, депутат Верховної Ради України першого скликання. Таке зухвальство йому не минулося — Мокіна під грубим тиском Міністерства на колектив було переобрано. Подальша судова тяганина, звичайно ж, нічого не дала.
Як уже говорилося, так звані позабюджетні фонди можуть бути далеко не єдиним джерелом процвітання корупції в освітянській галузі. До найпоширеніших треба зарахувати умови акредитації ВНЗ і видачі ліцензій, “зреформоване” незалежне тестування (запровадження балу атестата), підпорядкування ще недавно незалежної Вищої атестаційної комісії Табачнику.
Тож чи варто дивуватися повідомленням того ж таки журналу “Кореспондент”, що високопосадовці з уряду Азарова збільшили свої мільйонні статки. Чи той факт, що будівництво Євро2012, що мало здійснюватися переважно за іноземні інвестиції, насправді фінансується з бюджету країни — з нашої з вами кишені, дорогі мої підкорупційні українці.
Отож задекларований главою держави закон “Про засади запобігання та протидії корупції в Україні” і ухвалений у другому читанні пропрезидентською більшістю не що інше, як буря в склянці води, антикорупційна утопія. За цих умов найдосконаліший закон не діятиме. Бо корупція — це політична воля, як висловилася держсекретар США Хіларі Клінтон. А ми все ще спостерігаємо її відсутність…
