Ви чули мікс української народної пісні й найкращих зразків американської джазової класики, чи запальний рок-н-рол на баяні, під який просто не можна всидіти на місці?.. Ансамбль “Українські барви” може продемонструвати ще й не таку віртуозність. Вокально-інструментальний квартет із кларнета (Роман Кука), двох скрипок (Оксана Стебельська, В’ячеслав Філонов) і баяна (Михайло Кашук) щоразу дивує своїх шанувальників і в Україні, і за кордоном, професійною виконавською майстерністю і несподіваними музичними експериментами. Нещодавно я мала нагоду не тільки насолодитися різнобарвною концертною програмою гурту в Національній філармонії України, а й поспілкуватися з натхненницею і керівником колективу Оксаною СТЕБЕЛЬСЬКОЮ.
— На сцені “Українські барви” дванадцять років. А як усе починалося?
— Про початки завжди приємно згадувати. Колись музиканти просто збиралися в гуртожитку, влаштовували дружні вечірні зустрічі, грали, імпровізували… Згодом виникла ідея створення гурту. Основним завданням було продемонструвати різностильову українську музику. Від самого початку нашої діяльності у своєму репертуарі ми використовували багато класичних творів українських композиторів і, звичайно, фольклорного матеріалу. Вигадували цікаві експерименти, міксували українську музику з різними музичними стилями. Одні з перших гастролей були в Америці, зокрема в Єльському і Гарвардському університетах. Концертну програму ми починали з класики, фольку, доходячи до різних сучасних стилів, для того, щоб в одному концерті можна було відчути мистецьку атмосферу, передати те, що відбувається в певному музичному прошарку у нас, в Україні. Відповідно і назва “Українські барви” вигадана для того, щоб популяризувати різнобарвну українську музику, щоб відразу вона асоціювалася з Україною.
— Ви виконуєте давню церковну, фольклорну, класичну, естрадну музику (неофольк, джаз…). Квартет — оптимальний склад для втілення різностильового репертуару?
— Спочатку в нас було тріо — скрипка, бандура і цимбали, але це обмежувало виконання різнобарвного репертуару. Це була більше давня церковна та фольклорна музика. Поступово ми почали використовувати й кларнет. А з 2000 року замислилися над тим, що потрібно змінити склад, відтоді у колективі — дві скрипки, кларнет і акордеон. Наш кістяк — чотири музиканти, у такому складі можемо виконувати багато музики, яка написана для квартету струнного, тому що перекладаємо, аранжуємо посвоєму, і звучить вона яскравіше, бо баян, наприклад, дає фактурне заповнення. Твори отримують нове звучання. Ми робимо аранжування, створюємо концепцію твору чи його основну форму, а щоб підсилити музичну виразність, часто запрошуємо друзівмузикантів. Квартет змінювався, протягом років у людей порізному складалося життя. Так, один із наших музикантів після довготривалих гастролей вирішив залишитися жити в Америці, забрав туди свою сім’ю. Були й інші ситуації, але головне — з приходом кожного нового музиканта колектив оновлюється, з’являється свіжа барва. Звичайно, потрібен час, щоб обігратися, звикнути, увійти в атмосферу, але все це життя і треба рухатися далі…
— Чи маєте преференції у виборі творів?
— Про музику важко щось казати, часто певна програма, стилістика диктує вибір тих чи інших творів. Було таке, коли ми мали замовлення суто класичної французької програми. І ми “Кармен” Бізе грали у власному аранжуванні. Якщо говорити про фольклорні твори, то в мене ще не було нагоди вдаватися до пісенників і книжок, бо дуже багато того, про що пам’ятаю з дитинства. Я родом із Львівщини, і в нас усі свята супроводжувалися співами, музикою, грою, особливо у період різдвяних і великодніх циклів. Тому дуже багато цікавого матеріалу: гаївок, колядок, щедрівок… А щодо авторських творів, то виконуємо твори М. Леонтовича, М. Скорика, В. Барвінського, Б. Янівського та інших. Дуже давно в нашому репертуарі твір М. Скорика “Танок із симфонічної поеми “Гуцульський триптих”, який я дуже люблю. Хоча репертуар часто оновлюється, та цей твір продовжуємо використовувати, бо він представляє сучасну гуцульську школу, з її фольклорними, етнічними елементами. Іноді до нас звертаються композитори й самі пропонують свої твори. Наприклад, ми виконуємо “Різдвяну баладу”, яку написали автори зі Львівщини. Сказати про якісь пріоритети не можу, нам подобається гарна професійна якісна музика. Особливо коли граєш фольк, потім ставиш ноти класичного репертуару і просто танеш від насолоди (усміхається). Стиль і напрям не мають значення, основне — кінцевий результат.
— Поділіться секретами “приготування” оригінальних міксів. Українська пісня сама “натякає”, з чим її можна поєднати?
— Якщо з якогось етнічного твору робиш певну композицію, аранжування, обробку, то намагаєшся використати максимальну кількість виконавських засобів, застосувати певні вокальноінструментальні прийоми, модуляції, щоб все це звучало як неповторний твір. Наприклад, “Гуцульська збиранка”, в якій ми показуємо увесь мелодизм, віртуозність, які представляє саме цей регіон. А якщо говорити про мікси, то часто пісня задає тон, підказує певні інтонації… Якось просто проспівуючи лемківську пісню “Як я сено грабала зелене”, нас тягнуло десь у середовище квікстепу. Експерименти бувають різні. Головне — якщо берешся за експерименти, то це мають робити професіонали, які розуміють, в якому стилі присутні гармонічні звороти, яка ритмічна структура. Створюючи мікси, ми не змінюємо мелодію, робимо це в певних межах, можемо гармонічно ускладнювати, тобто є принципи, яких дотримуємося, а є певний простір, в якому можна імпровізувати. Ми імпровізуємо за правилами органічного поєднання, і український матеріал стає сучасним, що вливається в різні музичні стилі й цікаво сприймається.
— На Вашу думку, що створює відчуття піднесення, яке народжується на ваших концертах?
— Емоція. Люди всюди її вхоплюють. Ми давали концерти навіть у місцях позбавлення волі. Коли ти виходиш на сцену і бачиш аудиторію, повинен знайти з нею контакт, це завдання артиста, ти повинен завоювати увагу слухачів. Часто навіть забуваєш, де ти є: чи в Україні, чи за кордоном. Навіть не розуміючи слів, іде неймовірна енергетика, яку даруєш і водночас ловиш на сцені. Звичайно, хочеться частіше виступати в Україні, більше мати можливостей зустрічатися з нашим слухачем. Дуже прикро, що в Україні потрібно набагато більше затрат і моральних, і фізичних, і матеріальних, щоб організувати концерт, ніж зробити турне за кордоном. Мені приємно, що за кордоном люди дуже тепло реагують на український фольк із непідробним здивуванням: “Чому ми цього не чули, чому ми цього не бачили?!” В українській музиці дуже яскрава лірика і якісь технічні, віртуозні моменти. Ми, наприклад, граємо гуцульську збиранку, в якій використовуємо кілька інструментальних творів і кілька гуцульських пісень, насправді, ця музика дуже яскрава. Але чомусь у світі китайську, японську музику впізнають із кількох акордів, а українська не настільки популяризована. Не спрацьовує асоціація. Але ж завдяки асоціації формується певне ставлення до України, до її культури.
…Ми довго спілкувалися із пані Оксаною. Потім до нас приєднався її чоловік — Роман Кука. Подружжя розповіло і про донечку, що не уявляє себе без музики, і про мрії видати окремими дисками гаївки, різдвяні, купальські пісні, колискові, і про цікаві тематичні програми, і просто про веселі ситуації із концертного життя. Здавалося б, торкнулися всього: і минулого, і потаємного, і особистого, проте наостанок я вирішила пожартувати: “А зараз, — кажу, — найголовніше запитання — що б Ви хотіли, щоб я у Вас запитала?” На що ми всі розсміялися, а Оксана зауважила: “Над цим мені треба добряче подумати!”
Уляна ВОЛІКОВСЬКА
