ТЕЛЕБАЧЕННЯ НЕСОЦІАЛЬНИМ НЕ БУВАЄ

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ

Телевізор живе у наших родинах нарівні з нами, а може, й послідовніше від нас виховує наших дітей, непомітно змінює нас. На жаль, центральне, доступне телебачення хтось робить на свій смак. Від нас вимагають  довірити комусь своє право пізнання добра і зла, жити за одним взірцем, купувати за порадою реклами, заздрити негідникам, проживати чуже життя і деградувати разом із героями телесеріалів. Це вигідно  тим, хто диктує нам сучасний спосіб виживання.
Сідаючи в крісло перед телевізором, ми опиняємось у штучному світі, в якому конкретний народ повинен забувати себе. Там завжди гламурніше чуже у мові, моді, у культурі та безкультур’ї. Телебачення нас розважає, але на 92 відсотка це системна і красива пропаганда. Дехто ще будує наївні плани відродження традиційного життя української родини, але тут же падає в крісло перед телевізором і дивиться разом із нащадками те, що дивитися не варто. Ми перевтомлені незримою боротьбою з телемонстром глобалізації. Тому для нас не існує поділу на комерційне й суспільне телебачення — воно заповнює наше життя як стовідсотково громадське, доступне видовище для народу. Так, це певний вид бізнесу. Нехай ті, хто годують нас телешоу і поганими російськими та голлівудськими серіалами,  вважають це бізнесом, хоч глевкий і гіркий хліб із зіпсованого борошна пекар людям не продасть. А ми ніби приречені споживати це “телебачення для мас”.
Не всі можуть чи хочуть платити зайве за користування “тарілкою” чи марнувати час, шукаючи щось в Інтернеті. Зрештою, чому пересічний громадянин повинен ще щось платити і щось шукати, якщо він чесно платить податки і щовечора хоче дивитися справжнє і своє, про життя таких же громадян? Українські публічні (центральні) телеканали рідного, українськомовного життя показують мало і то в незручний час. Наше телебачення не має того живого духу, яким є польське телебачення для поляків чи французьке для французів. Воно вже втрачене для реформування і фактично ніяке. Медіабізнес недоторканний. Вони із телеекрана не підуть, бо приватизували телепростір разом із нами, телеглядачами.
Сучасне телебачення зовсім не розваги чи політика. Це особливий, інформаційний спосіб існування держави. Таке не підлягає приватизації і присвоєнню за копійки. Немає національного телебачення — немає і держави, немає громадянства, вироджується людність. Там, на вершині влади, мусять бути люди, які це розуміють. Знають, але чомусь телебачення віддано на поталу людям, які цього народу не люблять. Схоже,  і влада безсила щось зробити для телесвободи українців. Є сила світова, яка диктує нам власні умови інформаційної капітуляції, бо все добре і зле зараз твориться під світовою парасолькою захисту свободи інформації і прав неконкретної людини.
Свого часу президент В. Ющенко почав дискусію про так зване громадське телебачення і навіть послав керувати першим національним каналом  майданного командира нардепа Тараса Стецьківа. Пан Стецьків перший телеканал не змінив і це особливо нікого не засмутило. А дарма. В той післямайданний час Перший національний мав би стати взірцем телебачення для народу. Ні, не 5й канал “чесних новин”, який тепер бавиться совковим рудиментом — “російськомовними новинами”, а Перший державний мав вирішальне значення для повернення всього телебачення під український стандарт. Вочевидь помаранчева “команда” навіть не думала зробити подібну телереволюцію, не було сили. Тепер деякі лідери опозиції скаржаться, що їх  не пускають на приватизований інформресурс — лише у “Велику Помийницю” політики. Українці програли передовсім тому, що телебачення так і не змінилося на краще, хоч після Майдану воно повинно було явити народові   національну, українську інформаційну модель держави. Ми ж пам’ятаємо, як наші європейські сусіди відчайдушно захищали національне обличчя власного телебачення і тому зараз вони в Євросоюзі. Ми ж стали народомдодатком до органічно ненашого телебачення і тому продовжуємо грати роль масовки в політичних ігрищах. На майбутніх виборах ми теж сидітимемо перед телевізором і спалюватимемо нерви не за кращих і не за перспективу нації.
Дехто знову піднімає дискусію про так зване громадське телебачення і бачить у цьому вихід. Це доволі небезпечна ілюзія, яка вигідна лише володарям нашого інформаційного простору. Ідея створення так званого геттоканалу громадського телебачення годиться лише, щоб закрити рота останнім, хто ще хоче дивитися справжнє українське телебачення. Про громадське телебачення має сенс говорити лише як про стовідсоткову націоналізацію всього масового і доступно поширюваного телебачення. На жаль, українці про це думати ще не сміють, а політики продовжують грати телеролі, добре знаючи, що вони там не головні. Зараз ніхто не в силі щось змінити, бо наше ґротескне телебачення є унікальним світовим взірцем інформаційного малоросійства.  Складається враження, ніби з допомогою цього нестерпного телебачення роблять новий історичний експеримент із молодим поколінням українців. Все суспільство у владі цього потужного генератора громадянської руїни, вимкнути якого неможливо або дуже складно. Для цього треба мати еліту з величезною жертовною політичною і громадянською волею та почуттям самозбереження нації. Треба мати не такий бідний народ,  і щоб йому було не байдуже, що дивитися. Треба мати досить організованої молоді, яка не втікатиме в Інтернет і зробить українське телебачення національним.
Зараз чимало розумних людей не бачать нічого кращого, ніж масово не дивитися телебачення. Наївна спроба сховатися від негативу інформації, який усе одно дістане кожного як не особисто, то через дітей, онуків, родичів, зазомбованих кимось на чужу службу політиків. Нація живе, поки здатна захищати своє право активно обирати до інформаційного контенту із світового інформаційного потоку тільки те, що сприяє збереженню та розвитку самобутності і сприяє здоровому способові життя. Хтось повинен дбати про те, щоб ми не боялися інформації, але вміли відрізняти добре від шкідливого інформаційного продукту. Це функція держави, тому вона повинна бути головним інформаційним гравцем у власному інформаційному просторі. Держава повинна це робити, незважаючи на те, що півсвіту буде звинувачувати її в утисках свободи слова.
Ми маємо право розумно формувати доступну телеінформацію і це не обмеження інформаційної свободи. Для тих, хто має потужний імунітет, до послуг уся світова інформаційна мережа з її скарбами та звалищами. Вся українська нація ще не має достатнього імунітету, щоб дозволити собі таке небезпечне телебачення, яким воно є зараз. Ми наївно шукаємо корінь проблем у корупції, поганій владі чи власній політичній немочі, але проблема в телебаченні. Це телебачення зловісно й ґротескно заступило собою образ майбутньої успішної і сучасної України, який повинен бути перед очима  глядача. На національно відчуженому телебаченні державу  позбавляють права виконати її місію інформаційного захисту  громадян. Власники нашого телепростору насаджують нам думку, ніби державна монополія на телепростір — це зло, тим самим відчужуючи нас від нашої ж держави. Хоч яким би був політичний режим, а держава — це наше, але з допомогою телебачення нас переконують у протилежному.
Тоталітаризм влади телебачення, яке вийшло зпід контролю нації, нічим не кращий від тоталітаризму держави. Тому ми повинні повернути собі засіб створення  громадянського суспільства — справжнє національне телебачення. Починати треба з телебачення, бо на запроданому інформаційному полі завжди готові паразитувати ті, хто ладен за гроші обслуговувати чужі ідеї і чужі інтереси, гарно видаючи це за благо нації. Без націоналізації власного телебачення як найважливішого народного інформаційного процесу, ми ніколи не житимемо краще.

Редакція “Слова Просвіти” вітає свого постійного автора, відомого просвітянина, члена правління ІваноФранківського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, заступника голови Клубу української інтелігенції ім. Б. Лепкого, публіциста, члена НСЖУ із 60річчям із дня народження і бажає йому здоров’я, нових успіхів на творчій ниві. З роси й води, пане Володимире!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment