БЕЗМЕЖНИЙ ТАЛАНТ ГРИГОРІЯ ГАРКУШІ

Народний артист України Григорій Гаркуша — особистість знакова в академічному музичному мистецтві. Його потужний та глибокий баритон ось уже протягом 45 років зачаровує українців, а невичерпна творча енергія та нестримна жага до співу надихають митця на нові мистецькі звершення. Чого тільки варті концертні виступи цього яскравого вокаліста, які збирають повні зали слухачів не лише в Україні та країнах пострадянського простору, а й у США, Канаді, Фінляндії, Норвегії, Югославії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, у В’єтнамі й Іраку. А сьогодні Григорій Якимович готується до свого ювілейного концерту. І якось навіть не віриться, що йому у квітні цього року виповниться вже 70.

— Пригадую свої юнацькі роки і мені здається, що це було тільки вчора, — ділиться думками про минуле Григорій Гаркуша.
Роздивляючись його світлини, звертаю увагу на ту, де молодий юнак гордовито стоїть із баяном…
— Бачите, яким я був у 20 років, — із посмішкою пояснює Григорій Якимович. — Це під час навчання у Дніпропетровському музичному училищі по класу баяна.
— А чому не вокалу?
— Співати я завжди любив, але ніколи не сприймав це серйозно. Тому і навчався в музучилищі як “інструменталіст”. Але любив пісню, яку виконував для душі під власний акомпанемент на баяні. Одного разу мене почули хорові диригенти й порадили брати уроки вокалу. Саме завдяки їм я усвідомив усю глибину своїх вокальних здібностей. Хоча на той час — це не стало моєю найважливішою справою, оскільки диплом я отримав як баяніст-соліст та артист оркестру народних інструментів. Остаточно визначитися зі своїм мистецьким майбутнім мені допоміг відомий співак, соліст Великого театру в Москві Олексій Іванов, який приїздив із сольним концертом до Дніпропетровська. Прослухавши мене, він порадив складати вступні іспити саме на вокальний факультет Московської консерваторії, і не помилився. Незабаром я став першим юнаком із Дніпропетровщини, якому судилося вступити до славнозвісного вищого навчального закладу Білокам’яної. Хоча без пригод тоді не обійшлося.
— Яких саме?
— Я запізнився на вступні іспити, оскільки переплутав їхні дати. Звертаюся до секретаря вокального факультету за допомогою, а вона мені каже, що вже всі професори роз’їхалися відпочивати. Я прошу, щоб мене хоч хтось послухав, аби визначитися, приїжджати мені на наступний рік чи ні… А тут ніби провидіння — на зустріч іде декан вокального факультету, помітивши мене, він запитав: “Ти звідки?”. Я йому у відповідь — з України. Тоді він, довго не роздумуючи, зробив для мене окреме прослуховування. Адже українських співаків у Москві цінували.
— І якими були результати прослуховування?
— Успішними для мене, бо того дня я був у дуже гарній формі, голос лився, як ніколи. Пам’ятаю, як ректор Олександр Свєшніков попросив мене виконати арію з опери О. Бородіна “Князь Ігор”. Вона і стала “пропуском” до студентських лав Московської консерваторії. Ті роки навчання виявилися найцікавішими у житті. Як зараз пам’ятаю свій дебют на сцені Оперної студії консерваторії, де мені, студенту II курсу, випала нагода виконати доволі складну партію Євгенія Онєгіна з однойменної опери великого російського композитора П. І. Чайковського. Після спектаклю до мене підійшов сам Сергій Якович Лемєшев — соліст Великого театру, відомий ліричний тенор, неперевершений виконавець партії Ленського, що тоді також обіймав посаду художнього керівника Оперної студії при Московській консерваторії, та, міцно стиснувши мою руку, щиро привітав і побажав подальших творчих успіхів. Для мене, молодого співака, це був справді прекрасний знак.
Зазначу, що лише кілька осіб з усього вищого навчального закладу (серед них був і я) отримували впродовж п’яти курсів підвищену стипендію за гарну вокальну природу й успіхи в навчанні, яку наш тодішній ректор випросив в уряду. А на IV курсі консерваторії мені вдалося поряд із такими метрами, як Микола Огренич, Булат Менжелкієв, Олена Образцова та Тамара Синявська, пройти Всесоюзний відбір на участь у найпрестижнішому IV Міжнародному конкурсі ім. П. І. Чайковського.
— Але навіть після цих успіхів Ви не розлучилися з рідною Україною…
— По закінченню Московської консерваторії я приїхав до Києва, де пройшов прослуховування до Київської державної філармонії, що пізніше отримала статус Національної. Понад 40 років я віддав філармонійній сцені. За цей період часу мені довелося об’їздити з концертними програмами чи не всю Україну.
— Я знаю, що якось під час виступу від потужної сили Вашого голосу розбилися люстри в залі. Цей випадок навіть занесли до “Антології сучасної української естради”, зазначивши, що зараз на нашій естраді, за голосовими даними, і близько немає Григоріїв Гаркуш…
— Так, це було, здається, на Сумщині в переповненому залі музичної школи, де я співав романс М. Лисенка “Безмежнеє поле” на вірші І. Франка. Емоції та почуття переповнювали мене, а голос так легко й прекрасно лився, що я на вершині свого піднесеного стану з неперевершеною міццю узяв під час кульмінаційного моменту верхню ноту “соль”… За якусь мить почув страшенний тряскіт скла, — то впав зі стелі й розколовся на маленькі шматочки плафон. На щастя, він висів у проході, де не було слухачів, тому ніхто з присутніх не постраждав!
— Ви — один із небагатьох співаків, у програмі концертів якого чільне місце займають пісні Другої світової війни. Звідки таке бажання співати для ветеранів?
— Мій батько пройшов усю війну кулеметником і ті фронтові пісні, які він, маючи прекрасний баритон, співав нам удома, назавжди залишилися у моїй пам’яті. Тому я вважаю своїм обов’язком щороку під час великого свята Дня Перемоги за власною ініціативою організовувати на честь ветеранів урочисті сольні концерти не лише у філармонії, а й в інших залах столиці. Адже ці люди — справжні герої! Вони заслуговують уваги й пошани не лише раз на рік. Мені завжди приємно вітати наших визволителів у цей святковий день, даруючи їм музику, з якою оживають незабутні хвилини їхньої молодості. Крім того, мені вдалося записати та видати компакт-диск, присвячений 65-річчю Великої Перемоги, до якого увійшли найвідоміші пісні на військову тематику.
— Але це не перші й не останні записи вокальних творів у Вашому виконанні…
— Ще у 90-х роках у Москві вийшли платівки із записаними мною українськими піснями, а також російськими романсами. Тоді 3 тисячі примірників розійшлися миттєво. Вже на початку 2000-х я у Києві записав компакт-диск “Моя Україно”, до якого увійшли шедеври композиторів-піснярів І. Поклада, О. Білаша, І. Шамо та інших. Пам’ятаю, якось мені подзвонили з Адміністрації Президента і попросили 50 дисків для Леоніда Кучми. Збираючись з офіційним візитом до Ізраїлю, він захотів порадувати українську діаспору рідними українськими піснями у моєму виконанні. Кажуть, йому це вдалося…
— Як Ви охарактеризуєте нинішню політику держави щодо розвитку національного мистецтва?
— Мені б дуже хотілося, щоб влада більше приділяла уваги саме академічному музичному мистецтву, бо сьогодні має можливість співати і грати лише той, у кого є величезні гроші, за які може знімати недешеві концертні зали та майданчики, купувати дорогий ефірний час на радіо і телебаченні та гучно себе рекламувати. Чомусь не відчувається значущої підтримки з боку Міністерства культури в організації концертів та інших мистецьких заходів на державному рівні, популяризації класичної музики на радіо та телебаченні. Тому сьогодні я вимушений самостійно шукати гроші на те, щоб записати та видати незабутні пісні Платона Майбороди, Олександра Білаша та Ігоря Шамо. Звертався за допомогою до відомих політиків та бізнесменів, але ніхто з них навіть пальцем не поворухнув. А тут ще наближається ювілейний вечір, який самому треба організувати, оплативши все з власної кишені. Але це не зупиняє мене, навіть навпаки, надає більше сил та ентузіазму для того, щоб, долаючи перешкоди, продовжувати творити для людей.
— Будемо сподіватися, що Ваш безмежний талант і голос ще довго радуватиме поціновувачів мистецтва!

Спілкувалася
кандидат мистецтвознавства
Олександра ТИМОЩУК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment