ДЕНЬ ВОЛІ ЧИ ЖИТТЯ В НЕВОЛІ?

Білоруси застерігають українців

Нещодавно до товариства “Просвіта” завітали гості з Білорусі. Поет-дисидент і громадський діяч Славамір АДАМОВІЧ та голова Координаційної ради підприємців Мінська Олександр МАКАЄВ, які представляють рух “Солідарність разом”, розповіли про те, як зникає Білорусь: винищується мова і національна самобутність, зростає громадянська пасивність. Разом із головою ВУТ “Просвіта” Павлом Мовчаном вони обговорили спільні проблеми України та Білорусі.

Наталія АНТОНЮК

Білоруські патріоти залишили звернення до всіх українців: “Не віддавайте і не поступайтесь!”, бо в питаннях національної важливості не можна йти на компроміси з владою.
Славамір Адамовіч розповів про спільне й відмінне у державній політиці Білорусі й України: “У нашій державі дуже складна ситуація, яку, без перебільшення, можна назвати критичною, бо нині продовжується антибілоруська політика. Напрацьовані більш тонкі політичні методи, державний тиск набирає обертів. Сучасна українська ситуація нагадує спецоперацію “Лукашенко-2”. Хоча помітив, що, незважаючи на хитрі викрутаси влади, українське суспільство стійке, воно зберегло громадянську активність. У Білорусі ситуація трохи інша — суспільство пасивніше, білоруси не цікавляться політикою, не заявляють про свою національну гордість. Своєю байдужістю вони наче підтримують дикий режим у нашій країні”.
Також Славамір Адамовіч розповів, що білорусам нічим похвалитися, зокрема у галузі книговидавництва: “Воно повністю під контролем влади. Так, зараз виходить національна література білоруською мовою, однак наклади невеликі і загалом її вплив на суспільство незначний. Книги білоруською мовою виходять за кошти авторів, розповсюдження мінімальне. Авторам доводиться самотужки займатися розповсюдженням власних книжок. Я колись стояв у підземних переходах і продавав свої книжки”.
Віддавати рідну мову на поталу — все одно, що добровільно давати відрізати собі язика. Славамір Адамовіч розповідає, як на батьківщині зникає білоруське слово: “Зараз активно закривають білоруські школи, класи, у ВНЗ не викладають білоруською. У дитячих садках переважно — російська. А позиція влади щодо мови така: “Давайте вирішувати економічні питання, а проблеми з мовою — потім”. Такого робити не можна”.
Олександр Макаєв із болем продовжив розповідь про поступове нищення національної гордості, патріотизму й любові до рідного слова: “Білоруської мови не почуєш на радіо й телебаченні. Її сприймають як фольклор і поширюють лише завдяки громадській ініціативі. Навіть самі білоруси не спілкуються своєю рідною мовою ні в побуті, ні на роботі.
Чиновники й олігархи, які виросли при Лукашенкові, ігнорують рідну мову. Нас, патріотів, годують обіцянками, мовляв, почекайте, зміни будуть. Але цим словам ніхто не вірить.
Лукашенко ще на початку 2000-х років сказав, що викладати білоруською мовою фізику, юриспруденцію, медицину, хімію не можна, бо вона застаріла, і це викликало резонанс серед борців за національну сутність нації, за мову й культуру.
У “Слові Просвіти” написано “Без мови немає нації!”, а ми сповідуємо принцип Францішека Богушевича: “Не покидайте ж мови нашої білоруської, щоб не вмерли”.
Павло Мовчан відзначив: “У нас зараз такі ж проблеми, як і в Білорусі. В Україні до влади прийшла група великого капіталу, яка не має етнічних забарвлень, не має українського сентименту, тому питомі національні інтереси при прийнятті державних рішень не враховуються. У Білорусі спершу було гасло: “збережемо державу”, потім “збережемо господарство” і “збережемо робочі місця”. А про збереження мови і культури ніхто не говорить. Наші державні мужі не спромоглися і на економічні зміни.
Зараз українська влада хвалить “бацьку”, говорячи: “От би нам такого!”. Їх не цікавить культура, їх цікавить шлунок. Про президента Білорусі в Україні створили певну міфологему — “великий господарник”. Ця міфологема, як не дивно, працює. Але тепер ми бачимо, до чого це може призвести. Якщо Росія зараз використає все те, що зберіг Лукашенко, накинувши йому зашморг, смикатися він уже нікуди не буде. Росія — наша спільна велика проблема”.
Олександр Макаєв наголосив, що влада діє дуже хитро, натискаючи на малий і середній бізнес: “Ми розуміємо, чому українські підприємці вийшли на Майдан Незалежності захищати малий та середній бізнес в Україні. У вас почали “закручувати гайки” в податковій сфері, а в нас цей процес діє ще з 2001 року. Бачу, що в Україні теж безліч перешкод для діяльності малих підприємців.
Свобода підприємництва і культура мають багато спільного. Великий бізнес не зацікавлений у розвитку національної культури, а малий і середній сприяє їй. На мою думку, знищення культури і малого бізнесу в Білорусі — це ідея не Лукашенка, а Росії”.
Павло Мовчан наголосив, що в Білорусі та Україні використовують одні й ті ж технології. “Російський фонд “Інститут демократії та співробітництва” Наталії Нарочницької має колосальні аналітичні й видавничі центри, вони щотижня продукують антиукраїнські видання в Росії. А в Україні мають своїх людей, платних московських агентів, що ініціюють запровадження другої державної мови”.
Гості з Мінська гостро переживають за рідну мову, тому говорять, що друга державна — це смерть. Білоруський досвід показує, якою крихкою є молода держава і яким міцним є російський чобіт, який будь-що прагне розтоптати національний цвіт держави.
25 березня у білорусів свято — День Волі. Цього дня 1918 року Рада Білоруської Народної Республіки прийняла Третю Статутну Грамоту, якою БНР оголошувалася незалежною державою. Від цього дня почалася нова епоха білоруської державності.
День Волі чи життя в неволі? Що робити у такій складній політичній ситуації? Варто боротися, бо за словами Лесі Українки: “Сором мовчки гинути й страждати, як маєм у руках хоч заржавілий меч”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment