Скільки великих імен подарувала нам Чернігівська земля! Ічнянці Василь Чумак та Іван Мартос, борзненець Микола Гладкий, ніжинець Марк Бернес, уродженка Новгорода-Сіверського Раїса Іванченко. Любеч дав Україні видатного Антонія Печерського, Сосниця — всесвітньо відомого режисера Олександра Довженка, сам Чернігів — генія українського художнього Слова Михайла Коцюбинського. Чернігівщина постійно виявляла неабиякі щедроти на нові й нові таланти. От і Леоніда Коваленка дала нам. Народився він у селі Ріпки, в дитинстві і юнацтві жив на Ічнянщині, там закінчив середню школу. Чудова природа Чернігівщини, все оте щире й сердечне селянське оточення, де минули юні роки майбутнього поета, не могли не позначитися на формуванні його поетичного світогляду, його потягу до Слова.
Олекса ДОВГИЙ,
Іван РЯБЧІЙ
Творити світ!
Творити в нім себе!
Бо світ і ти —
одне ростуче тіло…
Л. Горлач
НАПИТИСЬ ІЗ РІДНОЇ КРИНИЦІ…
Перші поетичні збірки Леонід Никифорович видавав під своїм справжнім прізвищем — Коваленко. Але вийшло так, що в Україні на той час уже був один Леонід Коваленко — відомий публіцист. Леоніди, обидва Коваленки, приятелювали. Відоміший — публіцист — одного разу попросив Леоніда: “Слухай, я вже людина в літах. До мене приходять друзі і кажуть, що я з глузду з’їхав, став на пенсії вірші строчити. Може, підписуватимеш псевдонімом?” Але псевдо Леонід Коваленко — не публіцист, а поет — брати не став. Взяв мамине прізвище — Горлач. Так збагатилась українська література ще одним славним ім’ям.
У ранніх творах Горлача живе неповторна краса поліських гаїв та лісів, луків, річок і криниць. Полісяни внесли в його творчість свої пісні, мудрість, щиру, довірливу любов до всього живого. Пізніше це все ширше й ширше втілюватиметься у вірші Горлача, та перша безпосередність буває чи не найвразливішою, найчуттєвішою:
Тепер я ходжу щоранку
В серце своє позичати:
У сонця — вінок веселки,
У річки — води п’янкої,
У лугу — соку земного…
Перша збірка Леоніда Горлача-Коваленка вся була насичена природними побутовими реаліями, окремі твори й рядки засвідчували потяг поета до багатьох тем, барвистого, густого письма, прагнення до афористичної узагальненості: “Хто криницю викопав удома, Той напитись вернеться до неї”; “Я навіть у космічному польоті Земне тяжіння не переборов”. Уже в першій своїй книжці Горлач звернувся до такого складного для митця-початківця жанру, як поема. Твір “Смерть діда” став прологом у творчій роботі поета над великими поетичними формами, апофеоз якої — романи “Мамай” і “Мазепа”, про перший із них далі.
Молодий поет працював у редакціях газет, учителював, потім переїхав до Києва, де залучився до активного літературного життя. Одна за одною вийшли у світ його книжки “Лебеді”, “Дивосвіт”, “Танок дощу”, “Співучий млин”, “Четвертий вимір”, “Зірниці”, “Світовид”. Надрукував він і низку творів для дітей, літературно-критичні нариси про Платона Воронька та Павла Усенка, публіцистичну книгу про БАМ (у співавторстві). Потім Горлач працював у видавництві, був відповідальним секретарем комісії друкованих органів Спілки письменників, упорядкував низку колективних збірок.
Поступово формується його мистецький почерк. Найяскравішою рисою поезії Леоніда Горлача була фольклорність. Уже в ранніх віршах відчувався пісенний повів, безпосередня наспівна інтонаційність, грайлива строфічна розмаїтість. Пізніше ця якісна ознака поглибшає, набере авторського переосмислення, певного ладо-ритмічного спрямування.
Ой, у полі жито
Грозою промито,
А старого партизана
Не вбито, не вбито.
В його узголів’ї
Не ридають коні,
І не пишуть зорі
Чорну похоронну…
Переосмислення фольклорного набутку, творчий розвиток його елементів можна вважати чи не єдино вірним шляхом збагачення мовно-лексичних засобів. Це неухильно призводить до економності виражальних засобів. Такий процес відбувся і в поезії Леоніда Горлача.
ЕКОЛОГІЯ ТА ІСТОРІЯ
Поступово змінювалась і Горлачева фраза. У ранній поезії він був надто афористичним, лаконічним, пізніше зосереджується на образі, думці:
Я так давно
у житі не лежав —
у голубому просто неба житі.
Жита однакові у всіх держав,
та колоски для різного налиті.
Жита однакові у всіх держав.
Та тільки вдома запитає поле,
неначе в серце колоском уколе:
“А ти давно
у житі не лежав?”
Так зароджувалася “екологічна лірика” Леоніда Горлача, яка набуде потужного звучання в останній його поетичній збірці — “Обрії душі”. Кожна з частин цієї книжки — “Грози пручання”, “Знак розбитого ярма”, “Простір далини” — закликає до очищення. Ідеться про екологію не тільки природи, а й історії, душі, самого людського життя.
Історичність — друга важлива риса поетики Леоніда Горлача. Поет дбайливо збирав творчий матеріал, глибоко його досліджував. Так з’являлися твори на кшталт трагедії “Комітас” про видатного вірменського фольклорознавця і композитора. Комітас — як згодом Аскольд, Сірко і Мамай — пов’язаний із рідним краєм, він стає частиною природи, душею нації. Трагедія “Комітас”, приміром, звучить як потужна грозова симфонія. Це не поема, не драма, не роман у віршах — це епос. У “Ріпкинському Гомері” Горлач створює могутні симфонії людських душ, майстерно вплетених у повсюдний, неспинний плин-спів Природи. У музиці слова не губляться образи людей, вони ще чіткіше вимальовуються на такому тлі.
Леонід Горлач усе частіше звертається до епічності великої поетичної форми. “Пастелі”, “Юрмальські сосни”, “Музичні акварелі”, “Обрії душі” — багатопланові, поліфонічні цикли поезії. У “Пастелях” яскраво помітна тонка, прозора, тичинівська ажурність, барвистість, образність.
Так рано колючий
просмалений пил
уївся у землю, забуту дощами.
Посивіла хата
на ребра стропил
вкладає печаль
за новими снопами…
“Падає пил”
Ці заходи, ці присмерки,
ці присмертні,
цей переліт,
коли вже не летиш,
цей гриб крислатий
при трухлявім прикорні,
ця сріблянка,
аж посивіла тиш…
Часом це здається грою в Поезію, ще вибагливішою, ще сміливішою і природнішою, ніж у декого з нині модних молодих авторів.
Січеться сніг. Горить вогонь
у переметеній долині.
Як затишно зробилось нині
при пелюстках твоїх долонь!
Вони цвітуть, немов весна,
що вже пробитися воліє
отим вогнем, який жаріє
в долині здоленій без дна.
Але це не гра — це реальне світовідчуття Поета. Або й справді — Гра, тільки Гра у справжнє Життя…
ЕПОСИ “РІПКИНСЬКОГО ГОМЕРА”
Горлач як поет протягом років еволюціонував. У “Юрмальських соснах” переважали оповідність, притишеність, спокійний тон:
Ось він цвіте, оповитий
морськими вітрами.
Цвіт той несуть
у блакитних
очах латиші.
І постає із прадавніх віків
над світами
берег оцей, як безмежжя
людської душі.
Нині це інший, менш дидактичний Горлач. І казковіший, ніж раніше:
Лишаю ліс.
А він шумить:
— Куди?
— Я до людей.
— Лишайся, не ходи.
Рости зо мною,
ти ж бо лісовик,
почуєш сміх мій
і печальний крик.
А люди — що?
Притча та казка стали чи не головними рушійними силами Горлачевих романів-епосів. “Мамай” — яскраве тому свідчення. Це квінтесенція творчості Леоніда Горлача. Цей твір частково побудовано на зразок Дантової “Божественної комедії” — є пекло, рай та чистилище. Та згодом головний герой — характерник Мамай — повертається до звичного життя, вирішивши перечекати лиху годину, яка спіткала нині Україну.
Вражає широта задуму — від біблійної притчі про в’їзд Ісуса у Єрусалим (під час якого Син Божий розмовляє з Мамаєм і провіщає йому майбутнє) до сатиричного дидактизму в дусі Аліґ’єрі, від туги за пасторальною Макарією (наскрізний образ козака-пасічника Макара) до гірко-іронічного образу сучасного господаря-Бабая, у якому напевно вгадується один дуже відомий політичний діяч.
На жаль, “Мамай” ще недооцінений критикою. Шкода. Бо з усіх створених українськими митцями образів легендарного характерника, який утілює саму душу українського народу (сотні творів художників, народних майстрів, скульпторів, роман Олександра Ільченка, кінострічка Олеся Саніна, пісні Олега Скрипки, гуртів “Кому вниз”, “Мамай”), Горлачів Мамай — найживіший, найзрозуміліший, найбільш кінематографічний.
До речі, багато віршованих романів Леоніда Горлача — то майже готові кіносценарії. Насамперед це “Аскольдів перстень”, та — “Мамай”. Сподіваємось, знайдуться режисери, яких зацікавлять ці твори.
Треба ще сказати, що мова цього роману близька до народної, вона настільки природна, що, здається, ніби мовлена з вуст, а не написана. У ній немає штучності, хоча сюжет — значною мірою фантастичний.
Своїми найновішими творами Леонід Горлач засвідчив, що він поет високого рівня майстерності, поет видатний. Його лірика та романи варті найвищої оцінки.
