Україна у нас одна

Єлизавета Хафізова,
студентка історичного факультету ДонНУ, заступник голови Донецького обласного татарського культурного центру

Національна самосвідомість як глибинне духовне явище багато в чому визначає різні соціальні процеси. В ній знаходять своє відображення всі сильні й слабкі сторони етносу, кризові моменти й соціальні недуги, суспільні проблеми духовного, економічного, політичного характеру. Тому національна самосвідомість вимагає детального і всебічного аналізу й осмислення. У ній ключ до з’ясування специфічних особливостей міжнаціональних відносин і розв’язання проблем.
Весь світ поліетнічний — складається з націй і держав. У житті багатьох країн дедалі більшого значення набуває національне питання.
Україна у нас одна. І кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її теренах, бачать майбутнє України, як і своє власне, через втілення національних, культурних і соціальних прагнень. Побудова тієї України, що нині існує, й тієї, у якій ми хочемо жити в майбутньому, залежать і від титульної української нації, і від національних меншин — усі ми є співтворцями України.
Одним із перших законодавчих актів незалежної Української держави став Закон України “Про громадянство України” від 8 жовтня 1991 р., в якому записано, що громадянство України визначає постійний правовий зв’язок особи і держави.
Україні притаманні міжетнічний мир та злагода, вони є ознакою внутрішньої соціальної стабільності, толерантного співжиття різних національних спільнот в українському суспільстві, важливим чинником подальшої євроінтеграції України.
Еволюція правового статусу національних меншин в Україні переконливо свідчить про розвиток інституційної та нормативної системи захисту прав національних меншин в Україні та їх приведення у відповідність із міжнародно-правовими стандартами захисту прав національних меншин. Зокрема Закон України “Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 р. визначає, що всі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах і що Україна гарантує громадянам республіки, незалежно від їхнього національного походження, рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості, самовиявлення. Тут поєднано громадянські й етнокультурні права, і громадяни України всіх національностей зобов’язані дотримуватися Конституції та Законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати державну мову, культуру, інші традиційні основи.
В Україні є багато земель, які називають себе “багатоетнічними”, — це Закарпаття, Крим і Донбас. За даними останнього перепису, на Донеччині, де мешкає 4,825 млн осіб, проживають представники понад 130 націй і народностей. Однак українці (56,9 %) та росіяни (38,2 %) разом становлять суттєву більшість — 95,1 %, греки — 1,6 %, білоруси — 0,9 %, татари — 0,4 %, вірмени — 0,3 %, євреї — 0,2 %, молдавани — 0,1 %, інші — 1,4 %.
Історія формування багатонаціонального складу населення Півдня України сягає періоду колонізації краю в ХVІІІ–ХІХ ст., коли на українських етнічних землях почали селитися росіяни, болгари, татари, греки, німці, поляки, євреї. Далі відбувалися бурхливі процеси радянського періоду: індустріалізація регіону, відбудова промисловості в повоєнний період, міграційні процеси після розпаду СРСР.
Із часу набуття Україною незалежності в регіоні активізувався процес утворення національно-культурних громад. Сьогодні Українська держава не лише декларує, а й гарантує права національних меншин, сприяючи через органи влади на місцях їх практичній реалізації. Як зазначають закордонні експерти, сьогодні в Україні в основу діяльності національно-культурних громад покладено найдемократичнішу нормативну базу. Це гарантує і національним осередкам Донеччини повною мірою здійснювати свою статутну діяльність, зокрема через такі форми роботи: проведення культурно-мистецьких акцій та культурно-просвітницьких заходів; функціонування недільних шкіл при товариствах; координація наукових досліджень із етнонаціональної проблематики Півдня України; проведення науково-практичних конференцій за участю активу національних громад; участь національних спільнот у громадсько-політичному житті області. Духовний розвиток етнічних груп — важливий чинник культурно-соціального поступу цілого українського суспільства, української державності.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment