Іван ДЗЮБА,
академік Національної академії наук України
Щоб зрозуміти письменника, треба, на моє переконання, йти у його край, звідти витоки його дитинства, більше дізнатися, а що він зробив конкретного для своєї материзни.
Краєм Віктора Жадька є Черкащина, але щоб уявити її (як і його ставлення), прочитаймо написане Віктором в енциклопедії “Черкащина”: “Чи є десь на землі такий чарівний край, де тихі весняні ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де вранці на замріяній річці джерельною водою умивається біле латаття, де навесні і влітку під шатами крислатих дерев яскравіє килим різнотрав’я, квітів та калини? Є! Це наш рідний край — Черкащина! Голублена золотими руками наших пращурів, окроплена солоним потом прадідів, дідів, батьків, прикрашена працею всіх наступних поколінь — Черкащина особливо дорога нам. Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, Мала Батьківщина кожної особистості. То її велике “Я”, з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна. Її красою захоплювалися й у захваті від неї нині поети, художники та композитори”. І цим усе сказано — таке зізнання Жадька засвідчує моральну цінність його душі і його чуттєві переконання, щире бажання перед усім світом засвідчити свою гордість і повагу до краю Богдана і Тараса…
Віктор Олексійович Жадько — відомий український науковець і письменник, останніми роками в центрі його уваги опинилася й культурно-історична пам’ять нашого народу (зазначу особливо — це наукові історичні праці — єдині в державі некрополезнавчі видання про поховання відомих українців і в Україні, і за кордоном; знову ж таки, Віктор самотужки відвідав усі цвинтарі, кладовища, некрополі, зібрав про них матеріали та сфотографував надгробки): “Байковий некрополь”, “У пам’яті Києва: столичний некрополь письменників”, “Український некрополь”, “Некрополь на Байковій горі”, два солідних томи наукознавчого дослідження про історика та автора опери “Катерина” на слова Т. Шевченка “Микола Аркас” та іще десяток видань).
У добре фотоілюстрованій історичній книжці “Іду за Шевченком. Від Києва до Канева” (2010) автор підсумовує результати своїх мандрівок шевченківськими місцями, поєднуючи історичні відомості з особистими враженнями від побаченого і почутого; зафотографувавши ті місця, де Кобзар малював (у виданні 25 малюнків Тараса Григоровича), Віктор написав історію створення кожної Шевченкової роботи та місця, де ступала Тарасова нога, що надає розповіді особливої щирості і зворушливості. Особливо цінним є те, що Віктор вмістив у цьому виданні пам’ятники та погруддя Т. Шевченка, які є в селах і містах Черкащини, написав історію їх встановлення, як і поселення та авторство.
Мабуть, у цих мандрівках остаточно утвердилося бажання ширше, ґрунтовніше розповісти про рідну авторові Черкащину. Всю її він обійшов і об’їхав (700 сіл і міст краю Богдана і Тараса!), роблячи фотографії та визбируючи матеріали у місцевих архівах і музеях, що придалися і для книжки “Іду за Шевченком”, і для упорядкування фундаментальної “універсальної енциклопедії”, як називає її автор, “Черкащина”. Є думка, що нація відбувається тоді, коли має свою енциклопедію. Енциклопедія — це знак дозрілості нації до державного буття. У Франції, скажімо, нація постала після того, як була видана Французька енциклопедія.
“Енциклопедія “Черкащина” — це, без перебільшення можна стверджувати — унікальна авторська наукова праця, багатоілюстрована й документована, аналогія, якої не має жодна область України. За роки незалежності чимало зроблено для об’єктивного наукового дослідження раніше ігнорованих тем, відтворення повної картини нашої історії, науки, культури, зокрема для розширення спектра енциклопедичних видань, але упорядкована “Черкащина” Жадьком — це те, чого не давали енциклопедії радянського часу і недостатньо дають нинішні галузеві енциклопедії. Не всі персоналії, явища, господарські чи культурні об’єкти області тощо потрапили до неї, а лише найвизначніші — вони відповідають високому канону, своєму місцю в ширшій українській картині. Завдання, певно, Віктор Жадько ставив зовсім інше — дати максимум інформації про Черкащину, зокрема й про Україну ХV — початку ХХІ сторіччя. Особливо подбав автор про те, щоб повернути забуті імена, замовчувані чи несправедливо дискриміновані у радянські часи особистості. Як розповідав Віктор, ця енциклопедія була задумана ним у трьох томах, але, як завжди, не вистачило коштів та й сил, аби обшир такої інформації довести до пуття самому. Якихось відкриттів енциклопедія не робить, вона є підсумком роботи багатьох істориків, краєзнавців, літераторів тощо, а Жадько розумно як науковець упорядкував їхню працю.
Знаю, що знайдуться так звані “знавці краєзнавчої справи”, особливо — місцевого розливу, які винайдуть певні неточності, повтори, не там поставлена кома, упущені автором-упорядником факти, які вони, як думають, дослідили краще (хоч це все треба іще перепровірити) та інших “блох” накопирсають, але Вікторові я б не радив на цей лемент звертати увагу — караван має йти. Мені відомо, як він намагався уникнути непорозумінь, як звертався до місцевої влади, чиновників області, до тих же краєзнавців, щоб вичитали написане, допомогли в роботі, внесли правки та уточнення, нічого з того не вийшло — тепер вони “подадуть голос” — це я знаю, як мовиться, на власній шкурі. Звичайно, прикро, коли є недоречності, автор завжди це болісно переживає, але назвіть мені солідне видання як енциклопедія, над якою працюють десятки фахівців, щоб не було помилок — немає таких видань. А Віктор узявся упорядкувати і, як знаю насправді, — самотужки підняв величезний пласт матеріалів про свій край (неймовірно цікавий, бо створений 1953 року на теренах Полтавської, Київської областей) — і ми маємо завдячувати йому за таку титанічну працю. А якщо і є помилки — пишіть авторові і він їх врахує при перевиданні, чи, скажімо, впише (як це вже робить тепер) у кінці сторінок “Помічені помилки”. У всякій енциклопедії є формальні критерії і є сутнісні. Скажу на завершення так: універсальна енциклопедія завжди вважалася найвищим культурним продуктом кожної нації, доказом наукової респектабельності та зрілості суспільства і про це має пам’ятати кожна освічена людина.
Абеткова частина енциклопедії включає в себе статті кількох родів. По-перше, це статті про людей, які народилися на Черкащині (історичні діячі далекого і ближчого минулого, культурні діячі, літератори, митці, науковці, господарники, інші визначні або вшановані в народній пам’яті особистості). По-друге, ті, хто, народившись деінде, жив на Черкащині або чинив на ній добрі чи й недобрі справи (і про них не слід забувати — в науку нащадкам і об’єктивності ради). По-третє, літератори, митці, науковці різних народів і культур, які зверталися до творчості Т. Шевченка і зробили свій внесок у Шевченкіану (до речі, про Кобзаря, його родину, оточення, шевченкознавців — зібрано чи найвагоміший матеріал із відомих видань такого плану). По-четверте, різні публікації, події, акції, пов’язані з іменем і спадщиною Шевченка, пам’ятники йому. По-п’яте, всі міста й села Черкащини, історію їх заснування й ці статті фотоілюстровані кількома світлинами; історичні події, пов’язані з областю. Після Похилевичого та Тронькового видань про міста і села України, історію їх заснувань, універсальна енциклопедія “Черкащина”, яку упорядкував доктор філософських наук, професор і письменник В. О. Жадько не має аналогів. За нею — багатолітній, упродовж десяти років копіткий та науковий пошук (це неймовірно складна робота серед сили-силенної фактів, імен, достоїнств краю відібрати головне, суттєве): в енциклопедії використано багатий архівний, науковий, художньо-документальний, історичний та публіцистичний матеріал культуркомпаративістського та культургерменевтичного характеру, який Віктор як упорядник використав і з літератури, на яку посилається після статті або в кінці видання.
Незаперечно, на моє переконання, така наукооб’ємна робота В. О. Жадька збагачує нашу культуру й історичну пам’ять, вона адресована не самим лише черкащанам, а всім, кому дороге ім’я Т. Г. Шевченка і наша українська земля, хто хоче знати історію свого села, міста, звичаї та обряди, про все, з чим і ким пов’язаний його край, тому і має бути гідно поцінована Державною премію України в галузі науки і техніки.
