Народжені незалежністю

molod-1Цього року відсвятковують своє 20-річчя ті, хто народився в незалежній Україні, 1991 року, а нині дивляться на державу з позицій третього тисячоліття. Хто, як не вони, ровесники незалежності, можуть об’єктивно і неупереджено, без політичної заангажованості сказати, що для них значить незалежна Україна?
Молоді українці розповідають, як їм живеться в молодій державі, чи не планують вони виїхати за кордон, чи переймаються політичними подіями. А ще розмірковують над тим, що для них значить рідна мова.

Ірина ГУБЕНКО: “БУТИ ПАТРІОТОМ ЗАРАЗ НЕ ПОПУЛЯРНО”
Цікаво побувати в різних куточках світу, побачити інші культури, але постійно жити хотіла б в Україні, мені тут все рідне, зрозумілі мова, ментальність. Хоча знаю, що за кордоном у молоді набагато більше перспектив, тому я не засуджую тих, хто прагне жити в іншій країні.
Переважно спілкуюся українською, так розмовляють мої рідні і більшість друзів. В університеті це необхідність. З тими ж знайомими й друзями, що звикли до російської, розмовляю російською. Обидві мови вважаю рідними.
Приказка “Моя хата скраю…” характеризує наш менталітет не з найкращого боку. Високопосадові особи не бажають відповідати за свої не завжди правильні вчинки,  тому й не вирішуються проблеми з медициною, освітою, культурою та ін. Замало сподіватися на краще, але якщо проблеми будуть вирішуватися, то жити в Україні бажатимуть і молодь, і старше покоління.
Щоб змінити світ на краще, кожен має почати із себе, а не сподіватися на долю, Бога чи випадковість. Особисто я прагну бути освіченою, культурною українкою. Віддавати належне державі за те, що вона зробила для мене, оберігати природу та любити Україну просто за те, що я тут народилась.

Євген ЖУРАВЕЛЬ: “МОЖЕМО СТАТИ РАБАМИ РОСІЇ”
Я хочу жити тільки в Україні. Переїжджати нікуди не збираюся. Хіба що тільки на заробітки, і то ненадовго.
Спілкуюся вдома українською, з деякими друзями — російською, з іншими — українською, залежить від того, якою мовою  говорить мій співрозмовник.
Терпіти не можу політиків. Хоча я молодий, але вже скоро у самого будуть діти, і я хвилююся за їхнє майбутнє. Всюди корупція, люди продажні, освіта вища — то тільки назва, що вища. Якщо у якогось дурня багатий тато, ось йому вища освіта і гарантована…
Моє гасло: “Україна починається з тебе!”. Закликаю друзів шануватися, не бути свиньми, звісно ж, передусім дивлюся за собою.
Вважаю, що найбільша загроза для України — Росія. З нашим президентом скоро ми можемо стати її рабами…

Микола БОЙКО: “СПІЛКУЮЧИСЬ УКРАЇНСЬКОЮ, ПІДКРЕСЛЮЄМО НАШУ ВИХОВАНІСТЬ”
Після закінчення ВНЗ планую працювати в Україні. Хоча сьогодення показує, що в країні не все гаразд. Але комусь же треба бути “вдома” і якоюсь мірою впливати на розвиток країни! Виїздити з України бажання поки що не виникало, й думаю, що в подальшому нічого не зміниться в моєму світогляді.
Мова спілкування в нашій країні — проблемне питання, яке потребує негайного вирішення — і державою, і суспільством! Держава повинна дати поштовх розвиткові рідної мови та мовам народних меншин через різноманітні соціальні програми за допомогою суспільних інституцій та організацій.
Спілкуючись рідною мовою, підкреслюємо нашу вихованість, культуру, духовність. У родині спілкуюся українською. З дитинства батьки навчили мислити та робити висновки рідною мовою. У навчанні спілкуюся різними мовами, якими володію. Об’єктивним фактором у цьому випадку є підхід до людей: люди різні — різні мови. Як краще співрозмовнику — російською чи українською — так і підлаштовуюсь. Головне — мати бажання до спілкування та зближення.

Анастасія БАБІЙ: “В УКРАЇНІ НЕ ЗАВЖДИ І НЕ СКРІЗЬ ЗРУЧНО СПІЛКУВАТИСЯ УКРАЇНСЬКОЮ”
Мені б хотілося жити і працювати в Україні. Життя в чужій країні має багато неприємних нюансів. Проте, зважаючи  на рівень розвитку нашої держави, не впевнена, що відмовилася б переїхати в якусь цивілізовану країну.
Вдома, на навчанні і з друзями переважно спілкуюся українською, бо мені так зручно. Я вважаю, що в питаннях мови не повинно бути принциповості, у своїй країні повинно бути зручно спілкуватися рідною мовою. На жаль, в Україні не завжди і не скрізь комфортно розмовляти українською.
За 20 років ми чогось та й досягли: сьогодні можна знайти нормальну роботу, купити українське видання чи почути на Хрещатику державну мову. Проте вважаю, що за такий проміжок часу могли б досягти більшого.
Через хаос у державі ми не маємо жодних гарантій, впевненості чи прав. Наша держава не виконує свого головного призначення — захищати своїх громадян.

Євгеній КРИСАТЮК: “НЕМАЄ ЗНАЧЕННЯ, ЯКОЮ МОВОЮ СПІЛКУВАТИСЯ”
Думаю, що в майбутньому працювати і розвиватися буду в Україні, бо це — моя батьківщина, і тут відчуваю себе комфортно, як кажуть, у своїй тарілці! Щодо закордону: залежить від того, як складеться життя, обставини. Якщо в цьому буде необхідність, то чому б і не поїхати?
У родині — всі члени сім’ї спілкуються на суржику. З друзями по-різному, залежно від кола. На навчанні — українською, бо потрібно добре знати рідну мову. Для мене не має великого значення, якою мовою спілкуватися, у різних ситуаціях підлаштовуюсь під інших, щоб всі чітко розуміли, про що йдеться.
За роки незалежності у державі не бачу досягнень, а тільки нинішню владу, яка не дбає про український народ, а думає про себе і багато обіцяє. Звісно, є деякі зміни, але це все незначне порівняно з тим, що робиться в державі, дуже соромно за нинішню владу, за її ставлення до людей.
Для розвитку України я міг би зробити все, що в моїх силах. Усі, хто знає український народ, може сказати, що українці добрі, чуйні, співучі й веселі! За це я люблю Україну і свій народ!

Спілкувалася
Наталія АНТОНЮК,

фото Олеся ДМИТРЕНКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment