Я ХОТІЛА Б БУТИ ОПТИМІСТКОЮ…

oborskaГанна ОБОРСЬКА,
художниця, Київ

Останнім часом багато говорять про національну ідею, про те, як будувати країну, за якими принципами. Як на мене, постулати національної ідеї досить прості. Бо коли суспільство будують за принципом виховання поколінь на кращих національних традиціях, якому прищеплюють такі прості життєві істини як добро, сімейні цінності, повага до старших, любов до батьківщини, то результат не забариться. А ще треба, щоб змалечку людину виховували відповідальною. Адже ні президент, ні сусід або друг не зробить за тебе те, що ти сам мусиш зробити.
Ми часто лаємо суспільство чи владу, не запитуючи себе: що ти вчора чи сьогодні зробив для власної держави? Чому довкола культивуються одні лише споживацькі настрої? На покоління кінця минулого століття постійно нарікають, хоча серед них чимало національно свідомих, розумних і активних, які прагнуть працювати й бути корисними для суспільства. Але чи є у них вихід або альтернатива, судіть самі…
Моя подруга — кваліфікований фахівець у сфері архітектури. Якось, уже маючи за плечима не один проект із прекрасними результатами, приходить вона до замовника з власними ультрасучасними розробками. У відповідь чує, що якийсь там похилого віку Панас Григорович не буде це робити, бо він шанована людина, тому й креативність молодих спеціалістів не для них.
Надворі ХХІ століття, життя змінюється, як у калейдоскопі. І дивно чути, що молодим не всюди у нас, виявляється, дорога: людей не беруть на роботу чи просто нехтують їхніми здібностями. То гірка істина, що майже 90 % наших людей переймаються тільки тим, як прогодувати власну сім’ю. А що вже говорити про задоволення культурних потреб душі. Моя подруга з двома дітьми вже котрий рік не може приїхати до нас погостювати, бо чоловік працює на “швидкій” за мізерну платню.
Ще одна моя подруга зараз живе в Норвегії. Вона спеціаліст у сфері кіноіндустрії (поїхала з країни вже років із п’ять). Але не це найсумніше. Половина моїх друзів також збираються виїздити за кордон. Назавжди. В Австралію, в Чехію, на Кіпр. І це при тому, що вони досвідчені спеціалісти кожен у своїй сфері й отримують нормальні зарплати. Причина — вони не бачать власної перспективи у майбутньому. Це змушує їх шукати щастя в інших соціально стабільних країнах. Багато освічених, працьовитих, по-доброму амбітних українців мусять залишати все і шукати щастя за межами України.
Я хотіла б бути оптимісткою, але…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment