Лариса МАСЕНКО,
професор НаУКМА
З наведеної добірки бачимо різне ставлення молодих людей — ровесників української державності до своєї країни та свого місця в ній. Переважає все ж оптимізм, адже молоді властиво сподіватися на краще майбутнє. Очевидно, що таке майбутнє — не за байдужими, а за тими, хто виявляє активну життєву позицію, керуючись принципом “Україна починається з тебе!”
Але прикро вражає інше — позиція молодих людей у виборі мови спілкування. Адже надії на зміну мовної ситуації в зросійщених містах пов’язуємо передусім із активізацією українськомовного спілкування в молодіжних середовищах. З історії відродження інших народів відомо, що розширенню сфер вживання своєї національної мови сприяє поява в асимільованих містах активних груп молодих людей, які своєю принциповою мовною поведінкою утверджують право упослідженої в колоніальний період національної мови на панівні позиції у своїй державі. Подібні процеси відбулися і в міських середовищах України в період українізації 20-х років, але невдовзі їх перервав більшовицький терор.
Натомість наведені інтерв’ю засвідчують відсутність у нашої молоді такої важливої для зміни мовної ситуації риси, як мовна стійкість. Абсолютна більшість опитаних молодих людей переходить у спілкуванні з української мови на російську, пристосовуючись до співрозмовника: “Спілкуюсь тією мовою, яку краще розуміє мій співрозмовник”; “я спілкуюся у повсякденному житті російською мовою, однак на навчанні — винятково українською”; “з тими знайомими й друзями, що звикли до російської, розмовляю російською”, “для мене не має великого значення, якою мовою спілкуватися, у різних ситуаціях підлаштовуюся під інших, щоб всі чітко розуміли, про що йдеться”.
Очевидно, що хибне уявлення про потребу толерантності у мовній поведінці прищеплюють молодим людям наші засоби масової інформації, зокрема телевізійні канали, якими володіє не національна, а компрадорська буржуазія.
Крім того, й у школах та вищих навчальних закладах далеко не всі педагоги належать до свідомої частини українства, як свідчать про це і деякі з наведених інтерв’ю, і студентські есеї, опубліковані в моїх “Нарисах з соціолінгвістики” (К., 2010).
Водночас поява таких громадських молодіжних організацій як “Не будь байдужим!”, “Відсіч”, “Студентське братство” і подібних, які велику увагу приділяють завданню дерусифікації і виклично демонструють мовну стійкість у всіх протестних акціях, дають надії на майбутнє подолання постколоніальної залежності країни від Росії.
