Любомир ПИРІГ
Закінчення. Початок у ч. 9, 10 за 2011 р.
Перебуваючи в Нижньому Новгороді, Т. Шевченко заочно познайомився з російським письменником С. Аксаковим (1791—1859). Сприяв цьому знайомству М. Щепкін, який в грудні 1857 року привіз Шевченкові від Аксакова книжку “Сімейна хроніка”. Безпосереднє знайомство з “чарівним старцем” С. Аксаковим, з членами його родини, які дуже поважали Шевченка, відбулося в Москві 22 березня 1858 року. С. Аксаков займався деякими видавничими справами Шевченка. Коли у квітні 1861 року домовину з тілом Поета перевозили до України через Москву, С. Аксаков був ініціатором організації громадянської панахиди.
Портрет С. Аксакова роботи І. Крамського — на листівці 1991 р. та поштовій марці 1959 року.
С. Аксаков був одним із активних російських слав’янофілів. Невідома реакція Т. Шевченка на статтю Аксакова в редагованому ним “Парусе” з проповідуванням ідеалів монархізму. Обурений був Шевченко з усіма представниками української петербурзької громади тим, що в переліку запрошених до публікації в “Парусе” представників різних національних літератур не названо літератури української.
Прибувши до Петербурга, Шевченко уже не застав серед живих деяких своїх друзів і близьких знайомих, але коло нових знайомих розросталося. Він відвідує театри, концерти, художні виставки, бере участь в літературних вечорах. Він стає своєю людиною в домах видатних діячів культури.
У травні 1858 року Шевченко оглянув виставку знайомого йому художника О. Іванова (1806—1858), портрет якого на марці 1956-го, репродукція однієї із картин — на марці 1973 років. До художніх полотен О. Іванова поставився упереджено (лист до С. Аксакова, запис у Щоденнику), що, можливо, було інспіровано відомим йому стриманим ставленням до цього художника з боку К. Брюллова.
Оглянувши цього ж року виставку творів І. Айвазовського, він у листі до С. Аксакова зазначив, що “Айвазовський, на жаль, спасував. Він із божественного мистецтва сотворив собі золотий кумир і йому молиться. Грішно так ображати безкорисливе, непорочне мистецтво”.
На початку 1859 року Т. Шевченко познайомився з відомим уже на той час письменником І. Тургенєвим (1818—1883) за активного бажання цього знайомства з боку Тургенєва (портрет на двох марках 1943-го і марці 1965 років).
І. Тургенєв часто зустрічався з Шевченком, написав про нього спогади, що вперше були надруковані в празькому виданні найповнішого на той час “Кобзаря” 1876 року. Згадка в “Колоколе” про смерть Т. Шевченка була опублікована О. Герценом на прохання І. Тургенєва. У своїх спогадах І. Тургенєв висловлюється про Шевченка як про натуру “пристрасну, нестримну, пригнічену, але незламану долею”, як “простолюдина, поета і патріота”. Залишив І. Тургенєв словесний портрет Поета: “Широкоплечий, приземкуватий, кремезний, Шевченко являв собою образ козака з помітними рисами солдатської виправки і ломки. Голова гостроверха, майже лиса; високий зморшкуватий лоб, широкий так званий “качиний” ніс, густі вуса, звислі на губи, і невеликі сірі очі, погляд яких завжди похмурий і недовірливий, інколи набирав виразу лагідного, майже ніжного, і супроводжувався хорошою, доброю посмішкою; голос трохи хрипкий, вимова чиста російська, рухи спокійні, хода поважна, постать вайлувата і мало елегантна… У високій баранячій шапці, в довгій темно-сірій чумарці з чорним смушевим коміром, Шевченко мав вигляд справжнього малороса…”
І. Тургенєв з М. Чернишевським активно допомагали у викупі з кріпацтва родичів Шевченка.
Взаємне знайомство Т. Шевченка і М. Чернишевського (1828—1889), яке переросло в справжню дружбу, відбулося у 1858—1859 роках, хоча Чернишевський знав твори українського поета, коли цей ще був у засланні, де Шевченко міг читати статті Чернишевського в журналі “Современник”. Вони часто зустрічалися на літературних вечорах, Шевченко гостював у петербурзькому домі Чернишевських, на їхній дачі в Любані. М. Чернишевський ставив Т. Шевченка в рівень сучасних літераторів Європи і вважав, що “маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоруська література… не потребує нічиєї прихильності”. Недаремно М. Шагінян у своїй монографії про Шевченка окремий розділ присвятила темі “Шевченко і Чернишевський”. Поєднували їхні погляди, переконання, за які один уже відбув заслання, а другого воно очікувало.
Філателія вшанувала М. Чернишевського випуском двох поштових марок (два варіанти зубцівки) 1939-го, по одній марці 1953-го, 1957-го, 1978 років, конверта 1978 року (штемпель — Москва, Ленінград, Саратов, 24.07.1978).
М. Лєсков (1831—1895), коли особисто познайомився з Шевченком (1861), ще не дуже був відомим у літературних колах Петербурга. Із творами Поета ознайомлений був з 1848 року. Його спогад про Т. Шевченка, опублікований у березні 1861 року, — один з перших надрукованих творів відомого російського письменника. Він описує свою зустріч з Поетом незадовго до його смерті, похорон, у якому взяв участь. “Значення Шевченка відоме всякому, хто любив рідне слов’янське слово і був доступним чому-небудь високому, красивому…” Це слова М. Лєскова, 2 марки з портретом якого надійшли в обіг 1956 року; 150-річчя від дня народження його вшановано випуском конверта (1981) і пам’ятковим штемпелем
(м. Орел, 16.11.1981).
Зустрічався Т. Шевченко в Петербурзі з композитором О. Даргомижським (1813—1869; портрет на марці 1963 р.), виступав на літературних вечорах з Ф. Достоєвським (1821—1881; марки 1956, 1971 рр.).
Ф. Достоєвський знав про Т. Шевченка, ще будучи членом політичного гуртка Петрашевського, де ім’я українського поета було популярним. 28 лютого 1861 року він проводив Т. Шевченка в останню путь на Смоленське кладовище.
До кола знайомих Т. Шевченка входив також відомий художній і музичний критик В. Стасов (1824—1906), який в одному з листів 1880 р. згадав Поета: “Я його особисто знав, досить багато і в різний час розмовляв з ним, глибоко його поважав і цінував”. На двох марках 1957 р. відтворено портрет В. Стасова роботи І. Рєпіна 1883 року.
У квітні 1858 року в помешканні одного з петербурзьких знайомих Т. Шевченко познайомився з Л. Толстим (1828—1910) — “графом Толстим”, як він його називав. Ранні твори письменника Шевченко знав ще до того. Л. Толстой “любив поезію Шевченка.., захоплювався “Наймичкою”.., в якій зворушливо опрацьована вічна тема — сила материнської любові”.
Філателія, починаючи з 1935 року, широко відзначила особистість Л. Толстого: понад 10 поштових марок (1953 р. — портрет за створеним свого часу портретом М. Ге), конверти, пам’яткові штемпелі.
Зустрічався Т. Шевченко з М. Некрасовим (1821—1878) на літературних вечорах, у гостях у спільних знайомих. У них були спільні естетично-соціальні погляди, але Шевченко чомусь не сприймав творчості Некрасова, про що свідчить його запис 11.04.1858 р. у Щоденнику. М. Некрасов ставився до українського поета з високим пієтетом, брав участь у вшануванні його пам’яті, написав вірш “На смерть Шевченко”. Виступаючи експертом у справі видання творів Поета, М. Некрасов писав: “Шевченко був поет глибоко і виключно національний… Завдяки його поезії було зображене народне життя рідної йому України…”
Створений І. Крамським портрет М. Некрасова — на двох поштових марках 1946-го, ще один портрет на марці 1971 року.
Серед знайомих Т. Шевченка в колах творчої інтелігенції Петербурга були літературознавець і фольклорист О. Афанасьєв (1826—1871; конв. 1976, штемп. — Богучар, 23.07.1976), письменник, перекладач О. Плещеєв (1825—1893), який листувався з Шевченком, коли цей був на засланні, який переклав російською мовою 9 творів його, допомагав звільнити з кріпацтва поетових родичів (конв. 1975), письменник О. Толстой (1817—1875), який сприяв звільненню Шевченка із заслання (конв. 1967, листівка Росії 1992), композитори М. Балакірєв (1837—1910; марка 1956), О. Сєров (1820—1871; конв. 1969), М. Мусоргський (1839—1881; марка 1951, конв. 1964, штемп. — Ленінград, 21.03.1964). М. Мусоргський був першим російським композитором, який звернувся до творчості Т. Шевченка, про що схвально відгукнувся В. Стасов. Мали спільних знайомих, зустрічалися, взаємно себе поважали, спорідненими були в тематиці творів Т. Шевченка поети О. Кольцов (1809—1842; марки 1959, 1969) та І. Нікітін (1824—1861; 2 марки 1949, марка 1974).
Спорідненим у поглядах і переконаннях з Т. Шевченком був А. Добролюбов (1836—1861; 2 марки 1936, марка 1961, конв. 1985, штемп. — м. Горький, 05.02.1986), який високо цінував українського поета, сприяв публікації його творів у російському перекладі, статей, присвячених його творчості. Він вважав, що Т. Шевченко “…вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думками, але й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний”.
Часто зустрічалися Т. Шевченко і скульптор М. Микешин (1835—1896; конв. Росії 2010), який пізніше як скульптор, художник, як культурно-громадський діяч, як автор спогадів сприяв популяризації особистості українського Поета, його творчості. “Ще до появи Тараса Григоровича із заслання я уже поважав його за деякі уривки з його творів, які в списках ходили по руках молоді”, — згадував Микешин. Пам’ятник М. Микешину (Смоленськ) зображено на конверті 1989 року.
У Петербурзі звела доля з Т. Шевченком грузинського поета і громадського діяча А. Церетелі (1840—1915). “Т. Г. Шевченка я бачив тільки раз на своєму віку… Бесіда наша тривала до третьої години ночі. Розійшлися ми друзями… Я вперше зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ”, — писав Церетелі 1911 року. Портрет А. Церетелі на марці та конверті 1960 р., на марці спільного випуску України і Грузії (2001) поруч з портретом Шевченка.
Крім вище згаданих осіб, на похованні Кобзаря були присутні М. Салтиков-Щедрін, М. Некрасов, В. Стасов, тодішній студент, майбутній письменник С. Терпигорєв (1841—1895; конв. 1990). Шевченка в труні намалювали художники М. Микешин, В. Верещагін (1842—1904; конв. 1967).
Таким чином, філателія виступає інформативним джерелом для пізнання життєвої та творчої долі Тараса Шевченка, свідчить про високу оцінку та повагу до його особи з боку оточення. Сприяли цьому і творча геніальність Поета, його відданість ідеї та моралі рідної Батьківщини, і трагізм “відплати” за свої погляди й переконання.
