ВЕЛИКА МАТИ ТРИПІЛЛЯ

“Духовний світ давно вже зниклої Трипільської цивілізації — джерело вічності. А можливо, й національної ідеї, яку так наполегливо прагнуть віднайти сьогодні в Україні. Шукати ту ідею можна по-різному, адже ідея не матеріальна субстанція і доступна всім. Але робитимемо так, як робили наші далекі предки: міцно триматися споконвічної традиції, підтримувати гармонію хоч би власного світу й протистояти безодні хаосу, вшановувати нашу рідну землю, бо вона — наша Мати”.

Тетяна МАГДЕЙЧУК

Ці слова Наталії Бурдо, археолога й науковця, дослідника Трипільської культури, автора книги “Сакральний світ Трипільської цивілізації” дуже актуальні й нині, коли українці самостійно будують свою країну, будують майбутнє для своїх дітей. Вивчивши й систематизувавши величезну кількість артефактів, зібраних археологами багатьох країн, Наталія Бурдо все ж головне місце в розвитку Трипільської культури відводить Жінці. Багато науковців називають епоху Трипілля “Золотим Віком Людства”. Це був час мирних хліборобів, селян, будівельників, тваринників, ткачів і гончарів. І в яких землях Східної Європи археологи не знаходили б кераміку трипільців, це були в основному скульптурні зображення жіночих фігурок. Знаходили й рештки посуду, моделі храмових споруд і жител, фігурки різних тварин, дуже рідко чоловічі фігури. Зображення жінок вражають наших сучасників. Чому вони без рук, без облич, чому їхні тіла вкриті загадковими символами? Здається, нам ніколи не зрозуміти стародавніх скульпторів. І все ж науковці змогли розгадати багато таємниць трипільських майстрів, таємниці символічних зображень на посуді, ритуальних посудинах, на жіночих скульптурках.
Наталія Бурдо: “До наших днів дійшло багато міфів, вірувань, ритуалів, пов’язаних із божеством землі — Великою Матір’ю, яка є джерелом усього живого у світі. На нашу думку, аналіз трипільських матеріалів дає змогу стверджувати, що в центрі духовної будівлі Трипільської цивілізації перебувала Велика Богиня. Її численні іпостасі втілюються у різноманітні образи, а різні аспекти було відображено у магічних символах. Археологи знаходять серед трипільських матеріалів образи Богині-Діви, Богині-Корови, Богині-Змії і Богині-Птахи. Великою Богинею була Богиня-Місяць, Велика Мати, Мати-Земля”.
Образ Великої Матері надихнув і нашу сучасницю, народного майстра України з реконструкції трипільської кераміки Людмилу Смолякову на створення цілої галереї скульптур трипільських жінок. У майстерні “Сонячний ключ” ми бачимо десятки жіночих фігурок. Одні сидять на тронах-бичках, інші стоять на підлозі й полицях, одні — об’ємні, інші — пласкі. Дуже зворушливий вигляд мають вагітні жінки на тронах-бичках. Усі скульптури з різним орнаментом, або розфарбовані глиняними фарбами-ангобами. Серед них ви не знайдете однакових. Тіла скульптур вкриті символами, що несуть у собі глибокий давній зміст. Один із головних елементів орнаментів — спіраль — символ вічного руху й оновлення. Багато фігур стоять із піднятими руками в молитовних позах. Як правило, у більшості жіночих скульптур рук майже немає, замість них — конусні виступи. На думку деяких археологів, схематичне зображення конічних виступів зображують самі руки, складені на животі або грудях. А складені на животі руки відповідають схематичному зображенню жінок із чашами в ритуальній позі “молитва про дощ”. Є і скульптура жінки з чашею, піднятою над головою. Тож не дивно, що однією з головних іграшок трипільських малят була лялька — зменшена копія жіночих фігур, берегинь роду. Деякі науковці припускають, що трипільські діти, як і сучасні, грали в “дочки-матері” з ляльками, наслідуючи дорослих. Крім глиняних ляльок, були і ляльки-мотанки з ниток, трави, квітів, зерна. Лялька, зроблена з ниток льону або коноплі, вважалася сакральною.
Та все ж головними своїми роботами Людмила вважає:
1. Жіночу скульптуру заввишки 1,5 м — збільшену копію трипільської пластики з різним орнаментом, встановлену на даху Київського обласного археологічного музею в селі Трипілля. Ілюстрація цієї скульптури представлена в “Енциклопедії Трипільської цивілізації”, виданій 2004 року.
2. Шість жіночих фігур, що сидять на тронах-биках та утворюють “Стіл згоди”. Скульптури встановлені 2002 року у дворі музею “Прадавня Аратта — Україна” в селі Трипілля. Фігури вкриті неповторюваним різним орнаментом, висота кожної близько метра, вага — близько 200 кг.
3. Скульптуру жінки, одну з центральних експозицій Міжнародного етно-фестивалю “Трипільське коло-2009”, що відбувся у Ржищеві, і яка стала символом фестивалю. Фотографія цієї скульптури представлена на афіші фестивалю.
Необхідно зазначити, що Людмила Смолякова присвятила своє життя вивченню Трипільської культури, чудово знає історію цього періоду, технологію стародавньої гончарної майстерності, виконала близько 3000 реконструкцій і представляла їх на численних виставках в Україні та за кордоном. Її вироби дуже близькі до оригіналів і є ланкою між музейними археологічними знахідками і сучасністю, допомагають побачити всю красу відновленої трипільської кераміки. Людмила завжди відкрита для тих, хто цікавиться давньою історією своєї країни, її міфами і легендами. Усі її реконструкції трипільських жінок — це глибокий і нерозривний зв’язок Великої Матері, Богині — втілення жіночої сутності — з жінками всього світу, давнього й сучасного.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment