ЖИТТЯ ЇХ КРАЩЕ ВЖЕ СЬОГОДНІ. А НАШЕ?

Світ не перестає дивуватися: як може така багата на землі й працьовиті руки країна нидіти в бідності й рабстві? Не розуміє й того, як може влада кидати напризволяще свого годувальника. Нищення українського селянина як носія національної ідентичності триває не одне століття. Суспільство від того не виграє. І те, що відбувається сьогодні на селі — це ніби проекція нашого майбутнього. Про причини й наслідки — стаття людини від землі.

Іван ТОМИЧ,
почесний президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України

2010-й — рік, який нинішня влада пов’язувала з низкою соціально-економічних реформ. Якщо взяти, для прикладу, аграрний сектор, наше село, то в цій царині ще торік було обіцяно “краще життя вже сьогодні”. На превеликий жаль, ні конкретних кроків уряду, ні програми завершення реформ в аграрній сфері суспільство так і не угледіло.
Маю власну думку з цього приводу. Насамперед усі реформи в сільському господарстві держави було розпочато ще в дев’яності роки минулого століття. І сьогодні просто не коректно заявляти, що ми буцімто тільки-но стартували. Реформи дев’яностих були першим етапом. Другий етап — це кінець 1999-го — 2000 рік. Час, коли тодішньою владою — адміністрацією Президента та урядом — справді зроблено серйозні кроки назустріч селянам у реформуванні аграрного сектору, і ми отримали незабаром позитивні результати. Так, за підсумками 2000 року українське фермерство збільшило площі земель для свого користування вдесятеро, тобто настільки, скільки було набуто за всі дев’яності роки до 1 січня 2000-го. Це свідчення того, що старт у реформуванні був справді активним і результативним. На превеликий жаль, “відкат” реформ відбувся вже наступного року…
Намітилася тенденція формування великих латифундій. Це стало поворотом у реформах, які були започатковані у кінці 1999-го. Нині було б логічно проаналізувати, оцінити стан реформування аграрного сектору, розвитку села. А в цьому контексті запропонувати хліборобам план продовження реформування. Як не гірко, але такого підходу до цієї вкрай важливої справи й на обрії не помітно.
2010 рік називають “реформаторським”. Як можна порівнювати його з 2000-м, коли кількість фермерських господарств за “реформаторський” рік зменшилася на дві тисячі? Було 43 тисячі, лишилась 41… Із тих, що залишилися, лише невеличка частинка діє достатньо активно, а більшість ледь тримається на плаву. Це яскраве підтвердження того, що декларації влади щодо реформ і запевнення щодо зміцнення села були дешевим базіканням.
Тепер звернімо увагу на ситуацію, що склалася в аграрному секторі та в сільській місцевості країни торік, порівняно з 2000-м роком. Десять років тому ми мали зовсім інше територіально-адміністративне обличчя. В Україні нараховувалось понад 31 тис. населених пунктів. На сьогодні їх менше 28 тис. У 2000-му діяло близько 18 тис. різних форм сільгосппідприємств. Нині — лише близько 14 тис.
Проте великі сільгосппідприємства (латифундії), яких у 2000-му нараховувалось трохи більше десятка (мали приблизно 200 тис. га землі), розрослися, як гриби після дощу. Нині вони володіють 10 млн гектарів землі, і кожна латифундія має в середньому не 14 тис. га як у 2000-му, а 100 тис. Таким чином, близько сотні великих грошових мішків підгребли під себе третину українських чорноземів.
Це вкрай негативна тенденція для розвитку українського села. Бо саме через латифундистів кількість наших сіл зменшилася більш ніж на чверть, повним ходом занепадає сільська інфраструктура. Масово відпливає працездатний людський капітал. Вітчизняні та іноземні власники компаній не переймаються проблемою створення нових робочих місць, державною продовольчою стабільністю, нарощуванням сільськогосподарського виробництва. Яскравий приклад — криза з гречкою, картоплею, овочами, борошном… Це дуже небезпечні симптоми. Однак якщо у рослинництві потенціал хоча б частково збережено, то в тваринництві бачимо справжнє цунамі.
Як же сподіватися на село у вирішенні продовольчих проблем, коли поголів’я худоби та птиці там зменшилось у 20—30 разів, де на всю вулицю кукурікає один півень і де корова мало не релікт?
До речі, у порівнянні з 1990 роком поголів’я великої рогатої худоби по Україні зменшилось уп’ятеро. Цілком зрозуміло, що це призводить до вимирання та знищення наших сіл. Ми перетнули критичну межу з виробництва молока. Щоб наповнити внутрішній ринок споживання цим продуктом, вже сьогодні мусимо докласти титанічних зусиль, аби мати позитивний результат бодай років за п’ять. Така ж ситуація з м’ясом. Лише один показник із тваринництва в нас успішний: зростає кількість поголів’я кіз. Він свідчить лише про одне: високий ступінь демографічно-економічної анемії українського села.
Але повернімося до наших латифундій. Сьогодні деякі компанії загарбали по півмільйона гектарів земель сільгосппризначення. Є й такі, що ось-ось стануть “мільйонниками”! Подібного нема на жодному континенті світу. Якщо збережеться така тенденція, то в 2012-му агрохолдинги користуватимуться вже половиною сільгоспземель держави. Це — соціально й політично небезпечно для країни, це пряма загроза нових кризових явищ. А тепер конкретніше.
Близько ста компаній нині володіють понад десятьма мільйонами гектарів землі. Вони спромоглися створити для селян лише близько ста тисяч робочих місць. Простий підрахунок показує: якщо латифундії загарбають у державі всю землю сільськогосподарського призначення, їм потрібно буде лише 200 тис. наймитів. А в українському селі мешкає близько 15 млн осіб, із них 6 млн — працездатне населення. Що робити отим 5,8 млн, які з “ласки” новоявлених Калиток залишаться без найменшої надії на певний заробіток, а відтак без права на шматок хліба та забезпечену старість? Жорстокість безробіття може маятником колихнутись у бік адекватного народного гніву…
А тепер розгляньмо ще один аспект — продовольчої безпеки держави. Скажімо, сьогодні українці могли б мати без проблем свою улюблену гречану кашу на столі. Натомість нам везуть з-за тридев’ять земель, із Китаю, кормову, якою там свиней годують. Запитаймо себе: чи могли наші агрохолдинги та агрокомпанії забезпечити країну власною гречаною крупою? Та на всі 200 відсотків! Але вони керуються своєю власною вигодою.
На третині кращих українських чорноземів вони вирощують сою, кукурудзу, сонях та ріпак. Ще зерно. Культури, що виснажують землі. І все на експорт. Потреби внутрішнього ринку, продовольча безпека держави? Та хай вони горять синім полум’ям! Головне — щоб закордонні рахунки гендлярів повнилися дзвінкою монетою.
У підсумку ми маємо ланцюгову реакцію глобальних кризових явищ. Гірко, але факт: латифундії підривають не тільки економічний фундамент країни, а й основи життя нації та держави. Бо відомо, що дух, культура, мова і традиції глибоким віковічним корінням вросли в українське село. Без збереження цих чинників не можна говорити про успіхи чи світле майбуття сильної та економічно могутньої України ХХІ століття.
Який же вихід із глухого кута, яка перспектива? Які зміни нам необхідні?
Найголовніше, нам потрібні справжні, а не словесні соціально-економічні реформи, спрямовані на покращення добробуту сільського мешканця і всіх громадян України. Ми далеко не заїдемо, якщо малограмотний чиновник “сунутиме носа” у селянські справи, не відрізняючи третікал від перекотиполя. Проте, бачите, має індульгенцію від своєї владної партії. Ось такі й довели до того, що фінансовою допомогою держбюджету 2011 року зможуть користуватися лише латифундисти, а десятки тисяч нужденних фермерів, які всупереч усьому годують українців і на яких наживаються посередники, отримають від уряду… велику дулю. Через отих мудрагелів і вигаданих ними “квот” торік Україна втратила понад 12 млрд гривень. Хлібороби не змогли зміцнити свої господарства, повною мірою провести комплекс осінньо-польових робіт тощо. Отой “квотний” бумеранг-2010, запущений тими “проффесіоналами”, повернеться до нас нинішнього року. У кого він влучить?
Фермери у розпачі. Латифундисти нахабно шкіряться. Куди дивитеся, чого чекаєте, на що сподіваєтеся, шановні панове-нововладці?! Що ваше “життя краще вже сьогодні”, це так. А трударів землі?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment