ЩО МИ ЗА НАЦІЯ, ВРЕШТІ-РЕШТ?

img_3420
Колаж Олеся Дмитренка

Ігор ОЛІЙНИК,
м. Токмак Запорізької обл.

Тяжка роздвоєність немилосердно катує нашу свідомість протягом останніх 20 років. Ніяк не можемо визначитися, хто ми насправді. Нація із лайливою та чужою мовою на вустах, обличчям, сповненим неприхованої відрази та суворої недовіри, у спортивних штанях та повним соняшникового лушпиння ротом? Нація геніальних зрадників, ренегатів і дегенератів, готових щодня втекти з України, обміняти рідну матір на загадковий блиск очей чорнявого чужинця? Нація, яка соромиться власної мови, падаючи навколішки перед неосяжним диктатом “общепонятного”? Нація, шлунок якої набитий чіпсами й розбавленим пивом; кепкування та жарти якої супроводжуються неодмінною похмільною відрижкою… Хіба такими бачили себе українці 20 років тому, коли здобули омріяну незалежність? Хіба такими вони хотіли виховати власних дітей, віддаючи їх до дитсадків і середніх шкіл? Чи хотіли ті діти з маленьких і симпатичних малят перетворитися на крадіїв, убивць, кримінальних авторитетів та проституток, які переймаються лише ситістю власного шлунка та набитими купюрами кишенями. Або все ж таки це нація, яка змусила половину світу стати навколішки перед надзвичайною милозвучністю та співучістю українського слова. Нація, яка, незважаючи на власну бездержавність, не відкидала гострої шаблюки, ціною неймовірних зусиль, ціною крові багатьох поколінь продовжувала боротися в ім’я славної Батьківщини.
Нація, щирість якої приємно дивує всіх, хто вперше завітав до України, а журлива пісня досі викликає неабияку печаль у серці та сльози на очах. Роздвоєність… Як довго і як нестерпно вона випробовує український народ, намагаючись викинути всі його духовні надбання, усі його святі почуття та релігійний світогляд на матеріальне звалище в ім’я великої і всеохоплюючої глобалізації світу. Ця роздвоєність зводить у безсердечному герці духовне українство проти його матеріальних запитів, старанно винищуючи могутній потенціал нашого народу. І народжуються таким чином ті, перші дегенерати і ренегати, постають їм у відповідь і другі (поки що їх не так багато), духовна відповідальність яких перед майбутніми поколіннями своєю силою може знести все низьке та матеріальне на своєму шляху. Роздвоєність ця сама собі копає глибоку могилу, бо матеріальне — то лише до часу, а Дух і Мова — то вічне.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment