У нашій постійній рубриці “Життя продовжується!” ми розповідаємо, як літній людині вижити в сучасних умовах, як не впасти у депресію і зберегти бадьорий дух. Сьогодні про те, як демографічне старіння впливає на всі сфери суспільного життя, який імператив повинна мати кожна літня людина, читачам “Слова Просвіти” розповідає завідувач відділу демографії старіння Інституту геронтології НАМН України ім. Д. М. Чеботарьова, докторант Національної академії державного управління по кафедрі охорони суспільного здоров’я Наталія ФОЙГТ.
Також вона заторкує ще одну важливу проблему сучасності — перспективу українського села. Що з ним буде років через 50: заростуть стежки бур’янами чи державі все-таки вдасться врятувати осередок української духовності?
— Наталіє Антонівно, розкажіть детальніше про ваш відділ.
— Наш відділ вивчає демографічні процеси, пов’язані зі старінням населення. Одночасно ми займаємося вивченням якості життя людей похилого віку, їхніми проблемами й перспективами.
Демографічне старіння — збільшення кількості людей похилого віку, — процес незворотний і всепроникний, це дуже впливовий чинник, який регулює практично всі сфери суспільного життя: економіку, право, податкову й пенсійну системи, ринок праці, нерухомості, взаємини між поколіннями, процеси формування сім’ї тощо.
У міжнародних документах про перспективи глобального розвитку за важливістю впливу на нього демографічне старіння посідає 7 місце поряд із тероризмом, поширенням ядерної зброї, кліматичними змінами, світовими фінансовими кризами та ін. Отже, серед тих глобальних чинників, які впливають на суспільне життя в усьому світі, демографічне старіння є одним із найважливіших.
Ось чому цей процес має вивчатися глибше. В Україні подоланню негативних наслідків демографічного старіння поки що приділяють мало уваги через надлишок інших проблем, і те, що зараз відбувається у демографічному розвитку нашої держави, особливо щодо старіння, поки що не знайшло свого відображення у державних документах, державній політиці.
Старіння — процес всепроникний, але поки що ми не відчуваємо, наскільки сильно він впливає на наше життя — не лише на життя людей похилого віку, а й на молодих.
— У статті “Старість очима молодості” (“Слово Просвіти” № 48 за 2010 р.) молоді українці розповідали, що для них означає літній вік. Серед відповідей: “Постійне бажання уваги тоді, коли ти мало кому потрібен”, “літні люди живуть невідомо для кого і для чого”, “відчуття, що життя закінчується, а ти не встиг зробити все, що запланував”.
— Таке уявлення про старість і людину похилого віку — всесвітня проблема. І в Мадридському Міжнародному Плані дій щодо Старіння велику увагу приділяють подоланню іміджу літньої людини як немічної, хворої, такої, яка втратила свої соціальні зв’язки й соціальні ролі, тобто людини, яка викликає жалість.
Таке ставлення до людей похилого віку в Україні є результатом недостатньої пропагандистської роботи у сфері інтеграції літніх людей у сучасне суспільство. В умовах старіння населення така суспільна стигма є неприпустимою, бо вона руйнує цінність потужного пласту населення, який зараз становить більш як 20 %, а через покоління, до середини 2050 р., становитиме всі 30 %.
Літні люди — наш потенціал, особливо, коли йдеться про збільшення пенсійного віку: уряд розраховує, що цей контингент віддасть державі залишковий трудовий потенціал. Наші люди похилого віку — професійні, кваліфіковані, соціалізовані. Літня людина має ті ж самі прагнення, можливості й здібності, що й молодь.
— Чи є в Україні певні регіони, де найбільше довгожителів?
— Більше довгожителів, відповідно до перепису 2001 року, сконцентровано у західних областях України. На це впливає насамперед патріархальний сільський побут, там зосереджене сільське населення із найміцнішими сімейними традиціями, підтримкою між поколіннями, що є важливим життєзберігаючим чинником для людей похилого віку.
На довголіття також позитивно впливають гірські умови. Деякі фізіологи пояснюють гірське довголіття зменшенням вмісту кисню у повітрі, окисні процеси відбуваються повільніше, тому уповільнюється старіння.
— Дуже часто слово “старість” сприймають як синонім до слова “хвороба”. Як до власних фізіологічних змін має ставитися літня людина?
— Дуже важко пояснити людям похилого віку, наскільки важливо берегти себе, своє здоров’я, бо в умовах нашої бідної медицини вони є заручниками власних недуг.
Подолати хворобу, особливо хронічну, у похилому віці дуже важко, безоплатна медицина, яку гарантує Конституція, нездатна забезпечити лікування хронічних хвороб.
Якщо літня людина захворіла, оплата лікування важким тягарем лягає на всю її родину, а іноді може призвести до економічного краху сім’ї. Отже, хвороба — важке випробовування не лише для літньої людини, а й для всіх її рідних. Цей імператив повинен бути присутнім у житті кожної літньої людини.
— Яких рецептів активного довголіття особисто Ви дотримуєтеся?
— Це питання для мене актуальне, бо я зараз активно займаюся фізичними вправами, змінила дієту і відразу відчула поліпшення здоров’я. Щоб бути здоровим, треба дотримуватися раціонального харчування, робити нескладні фізичні вправи, прогулюватися зранку і ввечері, не палити і не вживати алкоголь.
— Деякі довгожителі вживали алкогольні напої протягом усього життя…
— Франція — країна з найвищою тривалістю життя в Європі. Французи пов’язують це зі своїм способом життя: систематичне вживання розумних доз натурального вина допомагає їм знизити ризик серцево-судинних хвороб, деяких форм раку, а також розвитку хвороби Альцгеймера.
Свого часу найстарша жителька Землі, француженка Жанна-Луїза Кальме, яка померла у 122 роки, у свої 110 років на велосипеді їздила до церкви в сусіднє село, і до останніх днів вживала натуральне червоне вино та чорний шоколад.
Найважливішим для активного довголіття є позитивний погляд на життя, літні люди повинні дарувати його всім і отримувати його від інших, що найкраще збалансує всі нервові й фізіологічні процеси.
— Наталіє Антонівно, що станеться з українським селом через 50 років, осередком і колискою нашої культури?
— Розвиток села — це економічна проблема. Якщо ми зважимо на існуючі сучасні сільськогосподарські технології, сільського населення, яке обслуговуватиме ці технології, економіці потрібно дуже мало. Ось чому зараз, коли перебудовують усю нашу аграрну систему, більшість сільського населення залишається за бортом. Молодь їде із сіл, бо немає можливості для самореалізації. Села пустіють, а на пустці, як відомо, хоч бур’ян та виросте. От і приїжджають у село іноземні ділки, викуповують землю, завозять туди найдешевшу робочу силу — рабів зі Східної та Південно-Східної Азії. Є вже доволі багато таких селищ, де організоване виробництво обслуговують азійські працівники. Поступово замість українських сіл народжуються корейські, китайські або в’єтнамські.
На сьогодні сільське населення становить більш як 30 %. Існує безліч урядових рішень, розпоряджень, спеціалізованих програм щодо розвитку села, проте більшість із них нереалізовані. Сподіваюся, що держава знайде спосіб забезпечити стабільний розвиток нашого села, його населення, культури й унікальної селянської ідеології. Українське село не зникне, воно трансформується у життєстійкий конгломерат української ідентичності й новітніх технологій. Хоча зараз важко передбачити, у який саме спосіб.
Спілкувалася Наталія АНТОНЮК
