Шкіц до прочитаного
Володимир КАЧКАН,
м. Івано-Франківськ
Мав незаперечну рацію видатний культуролог Юрій Шевельов (Шерех), коли у статті “Кулішеві листи і Куліш у листах” бідкався: “Поетика епістолярного жанру не опрацьована. Історії листування на Україні ще не написано” (Цит. епіграф до кн.: Забужко Оксана, Шевельов Юрій. Вибране листування на тлі доби: 1992—2002: з доданими творами, коментарями, причинками до біографій та іншими документами. — К.: Висока Полиця, ВД Факт, 2011. — 504 с.; іл.).
Можна і треба розширено інтерпретувати цей вислів, оскільки значна армада епістолоспадщини українства ще томиться під порохами комунізованих сховищ та архівів, практично немає доступів і до приватних зарубіжних колекцій, які нерідко спадково опиняються в руках далеких родичів, що не розуміють своєї місії у якнайшвидшому оприлюдненні матеріалів. Отож очевидно, потрібні державницькі зусилля, спрямовані на публікаторство епістолярних надбань, після чого піде цілий спектр напрямів та аспектів досліджень у цій царині.
Наразі ж маємо цікавий книжковий експеримент — листи Ю. Шереха до О. Забужко і навпаки. Вартість цього опублікованого набутку безперечна, бо в ньому, як і треба було очікувати й сподіватися, сила-силенна фактографічного біографічного матеріалу. Але є тут не менш вартісна пайка видруку — це розлогі філософсько- й естетико оціночні коментарі, які, сказати б, не лишень складають добротний історико-літературознавчий дискурс, а й нерідко слугують канвою, пунктиром політичного й правового прогнозування життя-буття українства і, зосібно, його ще й досі невизнаних, якби цього треба за істиною, чолових постатей.
Цікаво і повчально, за намітом самої ж авторки, що матеріал у книгу укладався так, аби “книжкова” й “людська” лінії збіглися, “накладаючись на себе навзаєм” (Там само. — С. 8—9). Як думається, вона уже цим принципом наблизилася до часткової зреалізації продзвону Ю. Шереха про те, що історії листування в Україні ще не написано.
Розуміємо авторку, що допоки матеріали “докомп’ютерної доби” перебувають і досі в особистому архіві Ю. Шереха в Колумбійському університеті “під замком”, то їй довелося послуговуватися “вибірковим” способом, отож подає нам, як їй здається, найобсяговіший, найзмістовніший осніп листування за 1992—2002 рр. Звідси і пояснення О. Забужко, що видрукуваний огром — 57 листів, — своєрідна “співгра”, “епістолярний роман” міг стати доступним і витребуваним бодай середньою планкою української збідненої і зницілої еліти, — вона мусила іти на обсягового текстопростору роз’яснення та тлумачення, аби “пісок історії” не скрипів на зубах сучасників, аби не звітрювався нащадками. Тільки обравши таку методу, вона розв’язала собі і нам руки до сприйняття Ю. Шереха не “розданого” галузевими дослідниками по комірках, а як філософсько-естетичну цілість, як системного мислителя (Там само. — С. 11).
О. Забужко і як аналітик, і як знаковий літератор творить щось “своє” у жанровому гнізді: тут справді якийсь дивовижний конгломерат, у якому мозаїчні ознаки епістолярію, колажу, огляду, путівника, бріколажу, мемуару, тематичного згромадження — словом, це справді “мікстовий” жанр.
Саме ось такий шлях і допоміг авторці долати певні психологічні бар’єри.
Нарешті, погодимося з О. Забужко, що і змістові, й стилепотоки інформації, які несли два різні автори в епістолярному плині, по-різному сприйматимуться читачем, бо тексти двох діаметральних авторів справді “дуже різняться між собою за рівнем “герметичности” (Там само. — С. 38).
Дещо полегшить сприйняття першої частини книги — епістолярію, дасть своєрідний ключ, виведе на загальну канву друга пайка видання — це 7 статей самого Ю. Шереха і 3 видруки О. Забужко (Коментар до дії: інтерв’ю Людмилі Таран // Українська культура. — 1993. — № 1; Україна. — 1993. — № 6 (фраґменти); Таран Людмила. Гороскоп на вчора і на завтра. — К.: Рада. — 1995. — С. 127-149; Львів. Кава опівночі // Забужко Оксана. Автостоп: Збірка. — С. 42-44; Постскриптум: монолог перекладача про подзвін покинутих храмів // Алексієвич Світлана. Чорнобиль: Хроніка майбутнього. — К.: Факт, 1998. — С. 186-194).
Як бачимо, Юрій Шевельов як провидець поклав надзавдання саме на “філософські плечі” Оксани Забужко — і, читаймо, саме ця стежка справді приведе до закладання фундаменту творення історії листування в Україні.
