Віктор ТЕРЛЕЦЬКИЙ,
голова Шосткинського міського осередку ВУТ “Просвіта”, член НСПУ
Ніхто не заперечуватиме, що заснований півтора століття тому в Петербурзі загальноукраїнський літературно-науковий вісник “Основа” було замислено і втілено в життя як фундамент, основу розвитку не тільки українського літературного слова, а й української національної самосвідомості, самодостатності загалом.
Взялися за цю справу, відбувши заслання за Кирило-Мефодіївське товариство, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров. Звістка про майбутню подію схвилювала думки і серця багатьох синів України. 25 березня 1860 року Тарас Шевченко писав до приятеля Якова Кухаренка: “Посилаю тобі к великодню замість писанки “Хату”. І не журнал, а тілько альманах, попередник нашого будущего журнала “Основа”. Начнеться він з того року. Збирай, батьку, чорноморську запорозьку старовину та присилай на моє ім’я, а я передаватиму в редакцію”. 23 листопада того ж року надіслав до поета листа його “великий приятель київський”, за висловом Шевченка, Михайло Чалий. Педагог, громадсько-культурний діяч ділився своїми думками: “Наши киевляне (разумеется, лучшие из них) чрезвычайно заинтересованы ожидаемым к новому году подарком: я говорю про “Основу”. Судя по программе, можно надеяться, что это будет весьма дельный и солидный журнал. Широкое основание задумали положить будущему изучению родного края знатоки нашей народности, которой до сих пор почти не касалась наука: да поможет им Бог да добрые люди!”.
Задум колишніх кирило-мефодіївців став реальністю — 13 січня 1860 року було видано білет на випуск у петербурзькій друкарні П. О. Куліша першого числа “Основи”. Ще до виходу літературно-наукового вісника у світ лунали різні побажання. Як ось члена полтавської громади Олександра Кониського під час зустрічі з Кулішем у Полтаві в травні 1860 року: “Ми, полтавці, як люди молоді, гарячі, ентузіасти, наполягали на тому, щоб “Основа” видавалася тільки українською мовою. Куліш доводив нам неможливість такого видання”. І письменник мав рацію. Тогочасне вкрай негативне ставлення до українського слова не давало змоги це зробити. Куліш передбачав ще гірше майбутнє. Уже 1863 року з’явився горезвісний Валуєвський обіжник, за яким не дозволялося друкування книжок українською мовою — і церковного, і суто навчального змісту, зокрема підручників. Не дай Боже, щоб і в наш час, майже 150 років потому, з’явився знову український Валуєв!
Кониський твердо стояв на своїй позиції. У грудні 1860-го він надіслав листа до редакції “Основи” на ім’я Василя Білозерського, у якім, зокрема, говорилося: “Ми собі так мізкуємо, добродію, що “Основа” повинна бути на рідній українській мові, та вже ви, мабуть, се діло знаєте лучче, ніж ми. Отже, ми все-таки будемо сподіватися, що чим дальш “Основа” вся буде в нашій любій мові. Українська мова годиться не для одних віршів: на їй і тепер можна говорити й писати про все наше, так-таки, як і на інших… Бо чи то ж таки не сором — лізти до сусіда в кишеню за словом? Хіба у нас свого нема? Пора, пора нам долучатись до власної літературної мови”.
1863 року Кониського заарештують і вишлють на поселення до Вологди, а потім до Тотьми.
Чи беруть до рук “Слово Просвіти” високопосадовці у сфері культури, освіти, науки? Чи зрозуміють цю настанову Олександра Яковича, яка лине до нас із глибини минулого? Чи, може, сприятимуть тому, щоб українці лізли за словом до сусіда в кишеню?
Шлях “Основи” був тернистим. До того ж точилися суперечки між Білозерським та Кулішем. І щодо програми, і щодо творів. Куліш 28 січня 1861 року писав Якову Головацькому: “Наш часопис український видається не зовсім по моїй мислі: я не раджу редактору друкувати всяку всячину”. Проте все ж мусив погодитися: “Ну, та нехай хоть такий буде, коли немає кращого”. Суперечки, загострення стосунків… Чи то вже такий наш український менталітет? На жаль, і нині діячі демократичної спрямованості часто-густо неспроможні, попри деякі відмінні погляди, а то й амбіції, згуртуватися в єдину національно свідому силу.
У некролозі на смерть Куліша, опублікованому в березневій книжці журналу “Киевская старина” за 1897 рік, свояк письменника, чоловік Надії Михайлівни, сестри дружини Куліша Олександри Михайлівни (Ганни Барвінок), М. Т. Симонов під псевдонімом М. Номис говорив: “При твоей головокружительной деятельности… ты был тем центром, куда стекались приезжающие из провинции, пищущие и непишущие, за порадою, за родными литературными новостями, куда являлись стоящие у родной литературы на совещания, обсуждения”. Автор відомого видання “Українські прислів’я, приказки і таке інше” не помилявся.
Важко перелічити усіх тих літераторів з України, які публікувалися на сторінках “Основи”. Коли вивчаєш навіть побіжно історію цього часопису, то не можеш не звернути увагу, що серед авторів дописів було багато земляків Василя Білозерського і Пантелеймона Куліша, вихідців із Чернігівщини. Чи було це простим збігом?
Назвемо, відзначаючи ювілей “Основи”, хоча б деяких із них. Окрім згаданого М. Т. Симонова, який писав статті для журналу під псевдонімом Бєлокопитенко, друкувався (1861, № 6; 1862, № 8) М. П. Жук (Хрущ) із с. Булахів Остерського повіту Чернігівської губернії. Виступав письменник-нарисовець С. Д. Ніс, про якого Куліш так відгукувався: “Особенно приятная личность”, “выше его нет у нас этнографа”. Тому й сприяв публікаціям цього уродженця с. Понори Конотопського повіту. Та й згадуваний М. К. Чалий, уродженець Новгорода-Сіверського, відгукнувся на смерть Т. Г. Шевченка працею в “Основі” — “Новые материалы для биографии Т. Г. Шевченка”. На основі знайденої поетом, фольклористом, етнографом із с. Красилівки Козелецького повіту Олександром Шишацьким-Іллічем рукописної збірки віршів в одному з монастирів Куліш написав для “Основи” “Исследование о Климентие, украинском стихотворце времен гетмана Мазепы”.
Історик із с. Гирявки Конотопського повіту О. М. Лазаревський написав для “Основи” (1862, № 3) статтю “Известие о южно-русском словаре г. Шейковского”. “Основа” і сам Пантелеймон Куліш заохотили до виступів у журналі Олексу Стороженка, уродженця с. Лисогорів з Ічнянщини. Олекса Петрович навіть став одним із авторів розділу в “Основі” — “З народних уст”.
Ще до появи “Основи” у виданому альманасі “Хата” (СПо., 1860) Куліш надрукував шість поезій П. С. Кузьменка, уродженця с. Понорниці Кролевецького повіту. У “Слові от іздателя” — передмові до видання — він писав: “…прочитавши його поезію, не змогли ми її забути. Єсть у його слові щось таке, що до душі доходить і в душу проситься”. Отож і в “Основі” (1861, № 9) не міг не висловитися статтею “О повести г. Кузьменка”. Спілкувався Куліш також з Олексою Гатцуком, сином поміщика Конотопського повіту. Не випадково останній опублікував в “Основі” (1862; № 5, 7) огляд “Опыта южно-русского словаря К. Шейковского”, в якому спростував його критичні зауваження щодо нібито слабкого знання Кулішем української мови.
Називаємо ці факти з огляду на те, що, крім праці М. Д. Бернштейна “Журнал “Основа” і український літературний процес кінця 50—60-х років XIX ст.”, виданої ще 1959 року в Києві, немає ні монографії, ні ґрунтовної праці про історію цього журналу. Окремі сторінки діяльності, публікацій “Основи”, щоправда, висвітлювали В. І. Дудко, Е. К. Нахлік, О. О. Федорук. А маємо сказати ще про участь тих, які не потрапили в поле зору дослідників. Зокрема про славетного педагога К. Д. Ушинського, участь якого в “Основі” незаперечна. Уперше про нього написав автор цієї статті в поновленому 1993 року часописі “Основа”, який видавав у Києві Валерій Ілля (№ 30 (8), 1996 рік) “Костянтин Ушинський і “Основа”.
