КОЛИ ОБ’ЄДНАЄМОСЬ, НАС ПОЧУЮТЬ

img_6430Надія КИР’ЯН
Фото Олеся ДМИТРЕНКА

Гарячою промовою розпочав дискусію письменник, Герой України Юрій Мушкетик: “Я вже не можу дивитися телевізор, не можу жити в тих обставинах, у які ми потрапили. Брудним кованим чоботом потоптується наша мова, наша гідність. Не важливо, чи цей чобіт із російської ноги, чи з ноги наших перекинчиків — він однаково діє на всьому нашому просторі. Коли ми здобули незалежність, навіть не уявляли, що таке можливо.
Факти є разючі: в Одесі, наприклад, мер заборонив користуватися українською мовою в мерії, на ділових зустрічах тощо. У Верховній Раді немає потужної сили, щоб виступила проти антиукраїнського мовного закону, проти антиукраїнської політики влади на місцях, у певних регіонах”.
Кінорежисер, народний артист України Леонід Мужук висловив переконання (до речі, це зазначають і інші), що молоде покоління хоче знати українську мову, прагне її вивчати. На жаль, молоді вивчати українську мову ніде. Чистотою ефіру нині ніхто не опікується. Нібито й мову не забороняють, але сама її душа розмивається чужим ефірним продуктом, що призводить до засилля суржику. Українські фонеми спотворені, значення слова втрачається. Лише за п’ять хвилин реклами, яка бомбардує вуха, можна скласти словник мовних покручів. Це наслідок відсутності державної української політики у сфері культури.
Власне національного продукту на радіо й телебаченні менше 5 %, решта — чужий товар. У перші роки незалежності була можливість випускати за рік 5—7 українських фільмів, а тепер і цього немає, нині проблемно навіть набрати акторів, які добре володіють українською. Зате московські канали є практично в кожній хаті. Засилля російської кінопродукції на українських каналах — велика проблема. А найстрашніше, що діти не чують українського слова, бо майже всі мультфільми — російською.
Про це повинні кричати ЗМІ, треба підняти рівень відповідальності кожного журналіста, розробити системні заходи на протидію цим тенденціям.
Голова правління товариства “Знання”, доктор філософських наук Василь Кушерець наголосив, що треба посилити українське слово в Інтернеті. Кожна організація нині повинна мати інтернет-сторінку, не забуваючи й про інші ЗМІ. Видавництво “Знання” має два українськомовні журнали “Трибуна” і “Наука і культура”, які зараз у біді: рейдерським захопленням у них забрали приміщення, майно, комп’ютери тощо. Намагаються повернути через суди, що дається нелегко. Нині маємо такий стан, коли закон потоптано, а отже, й нашу свободу. У будь-якому іншому суспільстві такі події набрали б величезного розголосу. А наші ЗМІ байдужі, ще не відчувають що ця біда стосується всіх. Треба формувати суспільство як єдиний чіткий організм, де кожна клітинка відчуває суспільний біль.
Просвітницьких організацій є понад три тисячі, але вони роз’єднані. Коли об’єднаємося, наш голос почують.
Любомир Пиріг, академік Академії медичних наук України з 1980-х років переймається статусом української мови в медичній сфері. Адже медики після освітян найближче контактують з населенням. Слово в устах медика — це не тільки контакт із пацієнтом, а й своєрідна пропаганда української мови серед пацієнтів. З 1990-х років українська мова активно пробиває шлях у медичній науці. 2008 року в Україні було понад 200 медичних журналів, у яких переважна більшість публікацій була українською. Нині треба ці позиції відстоювати, не втратити здобутків.
“Якщо ми не можемо змінити цю антиукраїнську владу, — продовжив письменник Андрій Топачевський, — то треба з нею працювати, довести їй, що втрата мовної ідентичності — це втрата національної ідентичності, а в підсумку — це втрата державності, в чому влада, безперечно, не може бути зацікавлена. Нам притаманно переоцінювати розумові здібності існуючої влади. Насправді вона може мислити в межах двох ходів, а прорахувати більше — не може. У нас діють не закони, а вказівки, навіть усупереч існуючим законам. Якщо наша влада зрозуміє і правильно оцінить ситуацію, то будуть і відповідні вказівки.
Наші опоненти пересмикують факти. Наприклад, часто говоримо про так звану Європейську мовну хартію. Саме слово “хартія” походить від грецького слова, що означає “документ”, “аркуш”. У нашій мовній традиції поняття “хартія” — це та декларація, яку поділяють її автори. Щоб до неї приєднатися, не обов’язково приймати всі її пункти, достатньо підписати кілька з них. У нас роблять вигляд, що це догма. До речі, при перекладі цього документа, з нього було вилучено найсуттєвіше: права титульної нації, корінних народів захищаються насамперед.
В епоху постмодернізму виникла ідея мультикультурності не світу, а окремих країн. Тепер нарешті світ починає розуміти, що треба повертатися до монокультурності в державах”.
Кандидат історичних наук, доцент кафедри Національного університету будівництва й архітектури Світлана Савойська, акцентувала на тому, що питання мови не тільки культурологічне, а й політичне. У незалежній Україні воно постало з часів президентства Леоніда Кучми, бо перший президент Леонід Кравчук все українське підтримував. Коли Кучма оголосив, що дає російській мові дорогу як другій державній, цим скористалися ліві сили, місцеві держадміністрації, які почали запроваджувати російську під різними приводами: то як офіційну, то як регіональну.
У Комітетах Верховної Ради нині від лівих сил та Партії регіонів знаходиться понад сорок законопроектів про мови. Усі вони (крім трьох від національно-демократичних сил) намагаються відверто чи приховано провести російську мову як другу державну.
Щоб цього не допустити, всі розпорошені патріотичні сили повинні об’єднатися.
Письменник Вадим Пепа запропонував усіма можливими засобами доносити мовні проблеми до людей; протестувати проти засилля московських телеведучих, російського шоу-бізнесу на нашому телебаченні; не заплутувати людей різними правописними нормами, використовувати в офіційному мовленні нині діючий правопис, доки офіційно не буде введено інший; активно досліджувати, писати, видавати й поширювати нашу справжню історію від часів Трипільської культури.
Письменник, секретар правління Товариства “Знання” Василь Василашко вважає, що суспільство повинно знати своїх “антигероїв”. З цією метою треба назвати поіменно всіх, хто винен у політиці русифікації, виконує замовлення колонізаторів.
Заслужений працівник культури України Дмитро Ломачук розповів про конкретні справи “Просвіти”, яка зняла 62-серійний документальний телесеріал “Логос”, де в популярній формі дуже глибоко досліджено витоки нашої культури, мови, звичаїв, обрядів від часів Трипільської культури до сьогодення. Цю справу просвітяни продовжують. Деякі телеканали: Київська державна телерадіокомпанія, “Культура”, “Рада”, та інші транслюють просвітянські серіали. “Просвіта” також випускає багато компакт-дисків української тематики.
Промовці дійшли висновку, що всі мусимо усвідомити: від кожного з нас залежить багато — і гідне вільне життя, і добробут.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment