НЕГАТИВНА ОЦІНКА АНТИУКРАЇНСЬКОГО МОВНОГО ЗАКОНОПРОЕКТУ МІЖНАРОДНИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ

img_642518 квітня Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка провело “круглий стіл” “Українська мова — право на життя” за висновками Венеціанської комісії щодо сумнозвісного проекту закону про мови, запропонованого Єфремовим, Гриневецьким та Симоненком.
Відкрив захід відповідальний секретар “Просвіти” Микола Нестерчук. Ґрунтовно проаналізував висновки Венеціанської комісії та Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин Кнута Воллебека доктор юридичних наук, заслужений юрист України Володимир Василенко.
Відомі українські політики, науковці, письменники, громадські діячі висловили свої думки з приводу мовної ситуації в Україні.

Володимир ВАСИЛЕНКО,
доктор юридичних наук, професор, Надзвичайний і Повноважний Посол України

Антиукраїнський проект Закону “Про мови в Україні”, представлений О. Єфремовим (Партія регіонів), П. Симоненком (Комуністична партія України) та С. Гриневецьким (Народна партія) і зареєстрований у Верховній Раді 7 вересня 2010 р., став предметом ретельного аналізу не лише численних науково-дослідних інститутів Національної академії наук, вищих навчальних закладів України, окремих експертів та аналітиків, а й таких авторитетних міжнародних інститутів, як Управління Верховного комісара у справах національних меншин ОБСЄ та Венеціанської комісії Ради Європи.
Із повними текстами Висновку Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, датованого 20 грудня 2010 р., та Висновку Венеціанської комісії, ухваленому 26 березня 2011 р., можна ознайомитися на вебсторінках обох організацій. Вони в принциповому плані збігаються і підтверджують негативні оцінки, які цей законопроект одержав в Україні.
В обох висновках оцінки мовної ситуації в Україні супроводжуються констатацією домінування російської мови у певних сферах і регіонах, у громадському і приватному житті, зумовленого пригніченням неросійських мов органами радянської влади. “Втрата історичної рідної мови та мовна русифікація багатьох неросіян, зокрема молодшого покоління, є частиною складної етно-лінгвістичної ситуації в Україні, успадкованої від Радянського Союзу”, — зазначено у п. 4 Висновку управління Верховного комісара ОБСЄ.
Відродженню української мови і мов національних меншин були покликані сприяти Закон 1989 р. “Про мови в Українській РСР” та Конституція 1996 р.,      ст. 10 якої проголошує українську мову державною, визнає необхідність забезпечення її всебічного розвитку й функціонування в усіх сферах життя на всій території України й водночас гарантує вільний розвиток, використання і захист російської мови та інших мов національних меншин.
У висновках зазначається застарілість і нерозвиненість мовного законодавства України, а тому позитивно оцінюється спроба запропонувати законопроект, який має на меті системне і всебічне вирішення мовних питань. У них також дається позитивна оцінка проголошених у проекті Закону про мови цілей і принципів як таких, що відповідають Конституції України. Йдеться, зокрема, про базові принципи преамбули законопроекту, а саме невід’ємне право кожної особи вільно користуватися будь-якою мовою у приватному та соціальному житті, визнання української мови як державної та необхідності її всебічного розвитку, вільний розвиток існуючих в Україні мов як основу соціальної єдності, інтеграції та культурного взаємозбагачення в рамках українського суспільства. Крім того, як позитив відзначається намір привести національне законодавство України у відповідність з її міжнародними зобов’язаннями, зокрема у питанні використання мов меншин органами місцевої влади у місцях їхнього компактного проживання.
Разом із тим в обох висновках однозначно й аргументовано констатується, що зміст законопроекту не відповідає проголошеним його авторами цілям, намірам та принципам, суперечить і Конституції України, і її міжнародним зобов’язанням. У п. 111 Висновку Венеціанської комісії підкреслюється, що законопроект не пропонує достатньо чітких, послідовних і збалансованих правових рамок для використання та захисту мов в Україні, а в разі його застосування у теперішній формі, вірогідно, виявиться контрпродуктивним як засіб, покликаний регулювати використання мов. Комісія висловлює стурбованість тим, що надання сильного захисту російській мові без додаткових заходів, спрямованих на підтвердження ролі української мови як державної та забезпечення захисту інших регіональних або міноритарних мов, вірогідно, призведе до посилення, а не послаблення в країні мовних поділів.
Верховний комісар ОБСЄ, зазначаючи, що законопроект “майже винятково зосереджує увагу на захисті і просуванні російської мови”, робить такий висновок: “Замість сприяння двомовності з високим рівнем володіння державною мовою та російською або іншою мовою меншин, проект Закону про мови, ймовірно, послабить державну мову, яка є ефективним інструментом забезпечення соціальної єдності. У сфері державного управління положення проекту Закону про мови впроваджують систему, в якій російська мова отримає виняткові переваги, підвищує її статус до статусу офіційної мови на більшій частині території України та зменшує стимули до використання державної мови. У сфері освіти положення проекту Закону про мови можуть мати негативний вплив на мотивацію дітей до вивчення державної мови і, отже, не зможуть забезпечити балансу між метою збереження мов та ідентичності меншин, з одного боку, та сприяння вивченню державної мови, з іншого. У сфері ЗМІ положення проекту Закону про мови можуть серйозно зашкодити використанню державної мови” (п. 57). Крім того, у Висновку Верховного комісара ОБСЄ підкреслюється, що законопроект не забезпечує достатні гарантії для носіїв української мови, які живуть у регіонах, де переважає мова меншин або регіональна мова (п. 58).
У п. 113 Висновку Венеціанської комісії зазначається, що законопроект, хоча й не передбачає надання російській мові жодного додаткового формального статусу, може розглядатись як спроба розширити діапазон використання російської мови в країні та як крок у напрямку практичного запровадження офіційної двомовності. Тому виникають численні питання щодо його несумісності і з Конституцією України та її положеннями, що стосується захисту мов (особливо        ст. 10), і міжнародними угодами, а саме Європейською хартією регіональних або міноритарних мов і Рамковою конвенцією про захист національних меншин. Тим більше, що у законопроекті ледь помітними є заходи в напрямку підтримки малих мов. Співзвучною з цим є теза Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, який у своєму Висновку зазначає: “Загалом законопроект про мови не регулює використання мов в Україні у спосіб, який відповідає міжнародним стандартам у сфері прав меншин і сприяє підтриманню балансу між інтересами різних спільнот, а також інтеграції та стабільності українського суспільства”.
У Висновку Венеціанської комісії зазначається, що хоч у загальних положеннях законопроекту виразно підтверджуються конституційні гарантії, потрібні для захисту й розвитку української мови як державної та використання і захисту російської мови та інших регіональних або міноритарних мов, проте у її змістовній частині, на жаль, спостерігається відхилення від такого підходу та зосередження на одній мові (п. 114). Визнаючи специфіку мовної ситуації в Україні та з розумінням ставлячись до законодавчої мети регулювання сфер використання української та російської мов, Комісія вважає за необхідне виявити більшу повагу до основоположних принципів загальних положень законопроекту, застосувати адекватніший всеохоплюючий підхід і приділити належну увагу потребам усіх мов в Україні.
На думку Венеціанської комісії “українська влада повинна віднайти адекватніші правові рішення, щоб підтвердити перевагу української мови як єдиної державної мови, застосувати захисні заходи у тих сферах, де потрібним є подальший розвиток української мови, і, таким чином, встановити справедливу рівновагу між захистом прав меншин, з одного боку, і збереження державної мови як знаряддя інтеграції в межах суспільств, з іншого. В той самий час необхідно запровадити чіткі й надійні правові гарантії захисту осіб, що належать до національних меншин та їхніх регіональних чи міноритарних мов згідно з Конституцією та відповідними міжнародними стандартами” (п. 116).
В обох висновках визнані нечіткими та/або неадекватними такі застосовані авторами законопроекту критерії і поняття, як “використання мови”, “рідна мова”, “регіональна мовна група”, “регіональна мова”, “мовна меншина”, “регіон, де регіональною мовою або мовою меншини розмовляє 10 % населення” тощо. Висновок Венеціанської комісії привертає увагу до того, що в законопроекті проігноровано визначене Європейською мовною хартією поняття “регіональні або міноритарні мови”, що зумовлено невірним перекладом цього базового документа українською мовою. Додам від себе, що справа тут не тільки і не стільки у вадах перекладу, скільки у навмисному спотворенні мети, предмету і змісту Хартії.
Венеціанська комісія вважає невдалим і недоцільним включення до тексту законопроекту контраверсійних декларативних положень на кшталт “російська мова є рідною мовою або мовою повсякденного спілкування більшості громадян України”, “українсько-російська двомовність є важливим досягненням українського народу та потужним фактором консолідації багатонаціонального українського суспільства” (ст. 7). На думку Комісії такі законодавчо закріплені декларативні положення фактично урівнюють позиції двох мов і насправді загрожують обов’язковій ролі державної мови та сприянню її застосування всупереч тому, що має бути забезпечено відповідно до п. 2 ст. 6 законопроекту.
Кілька параграфів Висновку Венеціанської комісії спеціально присвячені майбутньому перепису населення в Україні, який має відбутися 2012 року. Відзначаючи важливість одержання новітньої інформації щодо складу населення України, зокрема й щодо його мовних і етнічних характеристик, Комісія підкреслює необхідність формулювання питань перепису в такий спосіб, який би дозволяв особі вільно визначити не тільки свою мовну, а й етнічну ідентичність відповідно до принципу вільної самоідентифікації, встановленого ст. 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин.
У Висновку констатується, що, відповідно до п. 5 ст. 8 законопроекту, перепис має встановити приналежність індивідів до окремих мовних груп, і у зв’язку з цим наголошується на важливості належного формулювання питань перепису для розрізнення людей, які пов’язують свою національну ідентичність із вибором російської мови, і людей, які повсякденно послуговуються російською мовою внаслідок практики, що склалася в минулому.
З урахуванням особливостей мовної ситуації в Україні критерій “використання мови”, як пропонує законопроект, на думку Комісії, ймовірно, призведе до неправомірного спотворення мовного складу населення, його потреб та очікувань. У той самий час це увічнило б підхід, пояснення якому можна знайти в ситуації, успадкованій Україною з минулого, але який не узгоджувався б з основоположним принципом поваги до ідентичності особи.
У Висновку зазначається, що декларативні положення п. 1 ст. 7, які не відповідають результатам перепису 2001 р., видаються такими, що орієнтують на очікувані результати наступного перепису, і що пропоновані законодавчі переваги для російської мови фактично сприятимуть обов’язковому застосуванню цієї мови і шкідливо впливатимуть на результати майбутнього перепису.
Обидва висновки, і Верховного комісара ОБСЄ, і Венеціанської комісії, рекомендують українській владі утриматися від розгляду запропонованого О. Єфремовим, П. Симоненком, С. Гриневецьким мовного законопроекту як такого, що суперечить основоположним принципам Конституції України та міжнародним стандартам, зокрема, нормам Європейської хартії регіональних або міноритарних мов. На думку цих авторитетних міжнародних інституцій, через закладені в законопроекті концептуальні вади його ухвалення і застосування сприятиме неправомірному і невиправданому посиленню домінування російської мови на шкоду українській як державній мові і мовам національних меншин і, тим самим, породжуватиме напруженість між групами носіїв різних мов і підриватиме суспільну стабільність в Україні.
Погоджуючись із цими принциповими оцінками і висновками, необхідно разом з тим звернути увагу на стратегічні загрози, які можуть виникнути внаслідок застосування антиукраїнського за своєю суттю законопроекту для самого існування української держави в довгостроковій перспективі. Фактичне, свавільне і необґрунтоване підвищення статусу російської мови до статусу державної позбавляє громадян України мотивації для опанування українською мовою та її широкого використання у всіх сферах на всій території держави. Це неминуче посилить мовну ізоляцію регіонів України та їх відчуження один від одного, що своєю чергою спричинить “мовну федералізацію” та породить у державі потужні дезінтеграційні тенденції. Витіснення української мови з найважливіших сфер суспільного життя та подальша її маргіналізація врешті-решт призведе до зникнення української нації, яка є системотворним чинником незалежної української державності.
У разі розвитку подій за сценарієм антидержавницьких сил, які є натхненниками антиукраїнського мовного законопроекту, постраждають усі громадяни України, незалежно від їхнього етнічного походження, мовних уподобань та церковної приналежності. Адже у випадку ліквідації незалежної української державності, про що відверто говорять в Україні і поза її межами прибічники “русского мира”, українські громадяни стануть громадянами іншої держави і використовуватимуться як гарматне м’ясо в імперських збройних авантюрах. Систематичні прояви зневаги і ненависті до України та її громадян, що дозволяють собі вищі посадові особи Росії і якими рясніють російські засоби масової інформації, стануть супутниками їхнього життя у відновленій імперії. Їм доведеться забути про гідність, демократію, права людини й основоположні свободи взагалі, свободу слова і вільного розпорядження своїм майном зокрема. Досить згадати мізерний рівень і умови життя пересічних російських громадян поза межами столичного мегаполісу, протиправні переслідування та цинічні вбивства правозахисників і журналістів, а також про долю неугодних російській владі олігархів, яких вона свавільно позбавляє власності, прирікає на життя у вигнанні або ув’язнює.
Отже, у світлі викладеного, мовні питання мають бути предметом пильної уваги всієї громадськості України, яка мусить усвідомити необхідність розробки концептуально іншого, нового мовного законопроекту, який би базувався на основоположних засадах Конституції України та загальновизнаних міжнародних стандартах. З огляду на величезне значення для належного вирішення мовних питань результатів майбутнього перепису населення України його проведенню має передувати прозоре і вільне громадське обговорення питань перепису та їхнє фахове формулювання відповідно до вимог Конституції України та міжнародних критеріїв. Нове мовне законодавство має створюватися за участі фахівців із широким залученням представників громадянських організацій і стати потужним знаряддям забезпечення мовних прав усіх громадян України, стабільності суспільства, єдності української держави та зміцнення її незалежності.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment