ВЕЛИКОДНЯ радість має бути підкреслена

У переддень Великодня маємо добрі клопоти — прибирати, пекти, готувати. Завбачливі продавці уже за кілька тижнів, а то й за місяць починають торгувати великодніми прикрасами — серед яскравого краму аж очі розбігаються. Чи всі прикраси несуть духовність? Про це ми говорили із настоятелем Свято-Покровської церкви отцем Володимиром ЧЕРПАКОМ. Він також розповів, як достойно зустріти Великдень, світлий післявеликодній тиждень і проводи.

— Владико Володимире, говорять, що Великдень — символ щорічної можливості почати нове життя. Із яким настроєм треба святкувати?
— Із надзвичайним оптимізмом, бо Великдень — це перемога життя над смертю, перемога Господа нашого над усіма пекельними силами, це свідчення того, що людина створена вічною і покликана до вічності, до праведного життя і смерть не володіє над нею. Великдень — найбільше свято, яке люди святкують радісно. І ця пасхальна радість має бути підкреслена.
Навіть природа пробуджується на Великдень, помічаємо у ній щось незвичайне. Люди абсолютно невіруючі, далекі від церкви, і ті відчувають, що в пасхальну ніч відбувається щось неповторне: одному здається, що разом із хресним ходом співають соловейки і вітер вщухає, другому — що неначе він знаходиться на небесах і чує янгольський спів, третій відчуває якийсь внутрішній підйом і просто радість, четвертому — сонце веселкою грає, коли сходить.
Це відбувається тому, що навіть у невіруючих душа християнська, і вони відчувають радість, благодать, присутність Божу, янгольську присутність. Благодать Божа діє по-різному на людей і показує, що це свято зі свят, як церква співає — торжество із торжеств, і це означає, що людина — неповторне творіння Боже, покликана до вічності й святості.
— Чи дає Церква поради, як одягатися на Великдень?
— Таких приписів немає. Але є загальнохристиянська етика й загальнохристиянська мораль. Вважається, що до храму на Великдень треба йти і чистим, і очищеним. Потрібно одягати все новеньке, охайне, щоб одяг відповідав урочистості свята. Тому якщо хтось хотів надягнути на себе щось неоковирне, то народ тут же його присаджував і осоромлював.
Пригадую 50-і роки, коли я ходив до школи: тоді комуністи не дозволяли відзначати релігійні свята, поруйнували, позакривали храми, і в центральній Україні тільки в районних центрах були церкви. І хоча була страшенна бідність, діти приходили в школу піднесені, усі одягали щось нове, усі були чисті-вмиті, приносили крашанки. Потім учителів лаяли за те, що вони не проводять належного атеїстичного  виховання дітей.
Господь розповсюджує свою благодать і своє благословення на всіх, і навіть у ті часи, коли було релігійне гоніння, відчувався великодній настрій.
— Зараз багато охочих поститися. Однак часто забувають, що Великий піст — не лише дієта.
— Церква благословляє піст, традиція щодо нього досить авторитетна. Церква благословляє навіть ті потуги, які невіруюче населення бере на себе щодо очищення організму. Але Церква завжди наголошує, що один піст заради очищення і здоров’я — це добре, але коли він не має духовного і молитовного опертя, то це лиш просте очищення організму.
А коли людина поститься із молитвою, ходить до храму Божого, сповідається і причащається, намагається бути оцерковленою, то цей піст набагато корисніший. Господь бачить наші намагання зробити крок до нього і він нам допомагає.
— На Великдень святковий стіл ломиться від наїдків. Часто люди ненаситні у споживанні святкових страв. Як не перетворити велике свято на велике чревоугодництво?
— Іноді чую закиди від лікарів, які говорять, що не вітають посту, бо люди постяться-постяться, а коли наступає дозвіл, то відбувається загострення різних хвороб шлунка. Це означає, що люди неправильно харчуються.
У кожного є своя самостраховка, кожен себе контролює. Людина знає свою міру, не може з’їсти все підряд і багато, адже організм просто не прийме. Свого часу помітив, що люди приходять після храму додому, ставлять на стіл освячені паски, м’ясо, яйця, прокидаються діти, всі починають розговлятися і хоча на столі багато всього, але немає гарячих страв.
Пам’ятаю із дитинства, що мені на Великдень завжди хотілося чогось гарячого, говорив, що хочу їсти. А мені бабуся відповідала: “Та ти що? На Великдень їсти? Та тут повно їжі! Хто варить на Великдень? Ніхто не варить. Їж те, що є”. Тобто вся та страва, яка була на столі, узгоджувалася із роботою шлунка й люди не переїдали.
— Зараз дуже багато великоднього краму — продають писанки, прикраси для пасок, наліпки для яєць тощо. Багато всього красивого і яскравого. Не завжди є зугарними наліпки для яєць із зображенням святих ікон.
— Це — профанація, Церква до цього ставиться однозначно негативно. Я також. Писанка — гарна, крашанка — гарна. Зараз часто на яйця начіплюють образи Богоматері, Воскреслого Спасителя і потім це потрапляє у сміття, контейнери. Так само негативно ставлюся до наклейок на вині із зображенням храмів, Спасителя або хреста. Часто до пляшок прикріплюють маленькі металеві хрестики. Знову ж таки — вино випивають, а пляшки викидають.
На таке зневажливе ставлення до святого Православна Церква згодом скаже: “Не годиться”. Зокрема я почув, що волинський єпархій УПЦ КП владика Михаїл однозначно сказав, що Церква таке не благословляє.
— Як треба проводити провідну неділю?
— Усі радіють і вітають один одного. У різних регіонах різні традиції. На Галичині й Закарпатті є поливаний понеділок, коли чоловіки, поздоровляючи із Великоднем, поливають жінок пахощами. Це прекрасний благочестивий звичай, хоча Церква не висловила своєї думки щодо цього. На провідну неділю треба поводити себе достойно, не перетворювати проводи на пияцтво.
Скільки я за свою пастирську діяльність бував на проводах, то побачив, що в родичів у цей день немає розпуки, фаталізму, усі радісні й піднесені. Проводи — приклад того, що смерті в нас немає. Як піджак із себе скидаєш, так і смерть.
Пам’ятаю, як у дитинстві відбувалися проводи в селі: священик робив обхід навколо всіх могилок, люди біля кладовища розстеляли рядна, рушники, починалася загальна трапеза. Це український звичай, у якому нічого поганого не бачу, адже це спільне поминання померлих.
Потім у 70-х роках почали викорінювати цей звичай — у московській церкві це не заведено, почалася релігійна мішанина. Зруйнувати дім духовний досить легко, а побудувати дуже тяжко.
— Владико Володимире, чого побажаєте читачам “Слова Просвіти” напередодні Великодня?
— Бажаю щирої віри в те, що Христос прийшов на землю і нас врятував від смерті, визволив від прокляття гріха. Бажаю здоров’я, любові, взаємоповаги і розуміння того, що щастя без Христа немає, справжнє щастя тільки у Воскреслому Ісусі Христі.

Спілкувалася Наталія АНТОНЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment