БІЛОМЕРЕЖИВНИЙ СВІТ ПАПЕРОВОЇ МАГІЇ

З Асею Гонцею, відомою авторкою паперових статуеток, моделей історичного одягу, венеціанських масок тощо, художницею, пpо яку писали, що вона може заробити 2 тисячі гривень за ніч, створивши одну свою роботу, ми познайомилися на Шостому Весняному Київському міжнародному ярмарку “МЕДВІН-2011”, де вона проводила майстер-клас зі створення паперового шрифту. Мене вразило, як усе просто. Білий аркуш і вузенькі стрічки з кольорового паперу, які клеять “на ребро” за контурами літер і супровідних малюнків. А виходить навдивовижу свіжий і яскравий різнобарвний виріб, об’ємний та оригінальний, можна сказати, дуже пасхальний. Ось так людська уява здатна буквально з нічого створити щось прекрасне. Саме унікальність технологій, які художниця використовує у своїх роботах, і зробила її відомою та закріпила за нею авторську методологію створення паперової скульптури й паперового рельєфу. В мистецькому світі Ася асоціюється з тримірною паперовою пластикою.
Ася Гонца, у дівоцтві Чуприна, народилася у батькiвхудожників, тож, як вона жартує, вибору в неї не було — тільки мистецтво. 1999 року Ася закінчила Черкаську дитячу школу мистецтв. З 1994го бере активну участь в обласних і шкільних виставках, згодом у студентських. 2001го — відвідала міжнародний симпозіум творчої молоді у Франції. 2004 року закінчила Канівське училище культури і мистецтв, 2010го — Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. Із 2007го активно виставляє свої роботи. У повсякденному житті присвячує себе викладанню у ДСШ “Веселка” та приватній художній студії “Глорія”. Як людина активна, цілеспрямована, альтруїстична  з минулого року займається проведенням обласного конкурсу для талановитих дітей та молоді “Таланти твої, Черкащино” і очолює обласну громадську організацію “Світовид”. Фізично “розривається” між Черкасами й Києвом, але встигнути зробити якомога більше — її кредо. Сьогодні Ася ГОНЦА — гість нашої газети.

— Як сформувався Ваш мистецький світогляд і як вдалося виробити творчій натурі таку  надзвичайну дієвість?
— Навчалася я в Черкаській школі мистецтв, де працювала моя мама. Тож виросла в середовищі, де люди переймаються лише мистецтвом. У цьому навчальному закладі комплексно підходять до виховання творчої особистості. Там я займалася хореографією, театральним мистецтвом, музикою, фортепіано. Ще вивчала іноземні мови. Десь 8 років я навчалася на хоровому відділенні, а потім вирішила вступати до хореографічного училища, яке через травму закінчила лише умовно. І, мабуть, то на краще, що доля так вирішила, бо стала тим, ким стала.
— Тепер зрозуміло, чому всі Ваші статуетки такі витончені, наче танцюристи.
— У моїй душі танці повсякчас. Моє бажання танцювати наразі відтворюється в створенні одягу. Якщо щось шию для себе, то це або спіднички, що нагадують балетні пачки, або обов’язково щось концертне. Моя мама у школі була заввідділу образотворчого мистецтва. Художниця, вона викладала малюнок, живопис, композицію, ліплення, декоративноужиткове мистецтво, діти працювали і з пап’ємаше, і шили ляльки. А я фактично жила у мами в класі. І тоді вже здивувалася такій думці, що роботи дітей, які я бачу просто перед собою, часом подобаються мені більше, ніж твори видатних і відомих митців. Мабуть, це у подальшому і привело мене до створення конкурсу. І ще впродовж життя я постійно відвідувала мистецькі виставки, батько добре ознайомив мене з мистецтвом оформлення книжки, він дизайнер.
— Тож проведення конкурсу стало для Вас справою честі, як для викладача та художниці від роду?
— Коли я побачила, скільки талановитих дітей у центрі України не мають можливості показати себе, продемонструвавши здібності, зрозуміла — час діяти. Раніше такі конкурси були на заході, на сході України, в Києві, а в центральній — не було. Ми шукаємо дітей у школах образотворчого мистецтва, і в школах мистецтв, де є такий відділ. Їх на Черкащині близько 20ти. Ми про всі ці школи знаємо, спілкуємося з ними, і, раніше усі, хто зустрічався на обласних виставках, час від часу жалілися одне одному, що нема такого конкурсу, на який би хотілося їхати, на якому хотілося б показати талановитих дітей, відчути гордість за перемогу учнів. На виставці, на відміну від конкурсу, не можна побачити власне дитину, а тільки готову роботу. А дитяча робота без автора наче втрачає в барвах. Також пленери й конкурси відкривають дітям можливість поспілкуватися з заслуженими художниками України, що дуже важливо для початківців, і між собою. Почути обґрунтовану критику майстра, цікаві зауваження, розповіді з власного досвіду, що ще формує митця?
Почалося все з того, що я перемогла у конкурсі “Молодіжний лідер Черкащини в галузі культури і мистецтв”. Там був такий тренінг — створювалися ініціативні групи, що розробляли ідеї, нові проекти. І от ми на цьому тренінгу розробили проект конкурсу. Прийшла думка, що це вкрай необхідно, і взятися за справу маю саме я.
— А лідером громадської організації коли стали?
— Саме тоді. Зареєстрували організацію, розробили статут і подолали безліч бюрократичних перешкод. Прописавши та затвердивши проект конкурсу, презентували обласним головам, але не знайшли жодного відгуку. Потім ми прийшли до начальника Управління у справах сім’ї, молоді та спорту. Нас зустріли там привітно. Раніше були лише спортивні проекти й проекти з підтримки бідних сімей. А про підтримку талановитих дітей ніхто не подбав. Тому це їх зацікавило. Зверталися і до Міністерства культури. Але його допомога виявилася дуже сумнівною.
Зараз у нас триває перший відбірковий тур, діти надсилають свої роботи. Проведення конкурсу — складна, але дуже цікава справа, фактично це справа моєї родини.
— А Ваша власна творчість? Ви не просто художник, а й методист, написали методичний посібник до предмету за вибором “Паперова пластика” та програму до цього предмету, працюєте над книгою. Скажіть, звідки в людини береться така наснага — з простого білого аркуша зробити щось прекрасне? Що Вас так манить до паперу — його чистота?
— Захоплення білим, як сказав мій батько. Так називалася (з його легкої руки) моя перша персональна виставка. Мене часто запитують, який вплив на мою творчість мало мистецтво орігамі, і я колись навіть ображалася на це. Насправді я ніколи не захоплювалася японською культурою. Скоріше тут можна говорити про наше, українське мистецтво витинання. Я, хоч і є розробником методології, не можу сказати, що це ноухау світового рівня. Багато митців у світі працює в цій техніці. Але в Україні цим мало хто займається, бо тут потрібна і терплячість, і витривалість, і безсонні ночі, і професійні інструменти. Ножі, щоб робити паперове мереживо. Я починала працювати з дуже незручними ножами, які ламалися, кришилися… З часом запаслася інструментами, до речі, японськими. Вони мають специфічну заточку, ширину леза, одне слово, багато нюансів. Чим довше працюєш, тим вимогливіший до інструментів стаєш. Узагалі, починала я бавитися витинанням у 9 років. Створили сімейний альбом різьблених персонажів. Навчаючись у хореографічному училищі, я також, повертаючись додому, щось різала манікюрними ножицями, клеїла. Ніколи не полишала улюбленої справи.
Розумієте, бути просто донькою Ганни Юріївни Чуприни, викладачки, випускники якої відомі художники, що виставляються, мені в житті було не цікаво. Я мала стати достойною свого імені. Історичний костюм також прийшов до мене з дитинства. Дома в нас завжди було багато костюмів, які мама шила на виставку до школи мистецтв. А сам предмет “паперова пластика” з’явився на другому курсі університету, тоді я розуміла, що можна робити і складніші речі, ніж просто витинанка. Я прийшла тоді додому і почала цей папір різати, мучити, і він поступово мені розкривався, давав зрозуміти, що можна робити багато надзвичайних речей. Я дуже була захоплена тими можливостями і намагалася уповні їх використати.
— Читала, що Ви — комерційно успішна майстриня. Як продаються Ваші роботи?
— Останнім часом не дуже. Взагалі, я чула, що роботи мої недовговічні, що вони не “повертають” витраченої праці, і таке інше. Але працюєш не заради продажу. З власними роботами мені  розлучатися важко. Художник завжди творить для себе, і любить кожний свій твір, наче дитину…

Спілкувалася
Людмила ІЛЬЄНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment