ПЕРФОРМАНС ПІД ГОЛОС ВОЛИНКИ

У круговерті весняного “Медвіна” — презентації, зустрічі, майстер-класи… Проте цього насиченого дня так хотілося вдихнути гірського повітря, опинитися посеред казкового замку або загубитися у незвичайному танку. Що ж, мрії здійснюються! Гайда на фантастичний перформанс! Тут надибую гурт ентузіастів у кільтах (елемент національного шотландського вбрання), що запрошують усіх охочих до кельтського танцю. А чом би й не спробувати?! Головне — відчути себе у Шотландії… А ось і чудове доповнення фантастичної атмосфери — щемливо-проникливий голос волинки… Я не могла стриматися, щоб не поспілкуватися з Євгеном про таємниці цього унікального інструмента…

— Волинка до нас прийшла на 200 років раніше, ніж у Шотландію. Проте нині мало хто популяризує її український варіант — карпатську дуду…
— Прикро, що немає ініціативи з боку держави, щоб зберегти і популяризувати цей український архаїчний інструмент, який прийшов до нас задовго до приходу кобзи та бандури. Усі знають трембіту, а гуцульську дуду — ні. Я спілкувався з майстром Михайлом Тафійчуком, який мешкає на Івано-Франківщині. Йому вже за сімдесят. Він зовсім не знає нотної грамоти, але виготовляє різноманітні інструменти, зокрема дуди (гуцульські волинки), колісні ліри, трембіти, скрипки. Зокрема для Руслани він виготовив 8 трембіт. Дуже важливо, щоб ця справа мала продовження, бо якщо люди втрачають своє коріння, відбувається хаос, порожнеча, процвітає ненаситна жадоба.
І як не парадоксально, популяризуючи шотландську волинку, я ставлю за мету — популяризувати карпатську дуду.
— Ви ж не шотландець. Звідки ідея навчитися грати на шотландській волинці?
— Якщо вірити в теорію про реінкарнацію душ, то можу допустити, що в минулому я був шотландцем. Уперше я почув інструмент у записі. Мій знайомий художник привіз компакт-диск одного шотландського волинщика. Ця музика мене неабияк вразила. І я почав самотужки навчатися. Я всього два роки граю на волинці.
У Києві лише 8 волинщиків, вони в основному грають на галісійських волинках. А взагалі різновидів цього інструмента дуже багато, наприклад, велика шотландська, німецький дудельзак, литовська, білоруська дуда…
— У чому своєрідність звучання великої шотландської волинки? Діапазон нот її широкий?
— Потрібно сказати, що дуже копітка праця з налаштуванням інструмента. Важливо, щоб звук “не плавав”. Звучання залежить і від температури, вологості, налаштування “пищика”, зношеності тростини. Узагалі, деталі часто доводиться міняти.
Сам звук на відстані 2—3 кілометрів люди сприймають як звучання мобільного телефона. А в горах можна почути волинку за 3—5 кілометрів, — ось така специфіка.
Діапазон — усього дев’ять нот. Шотландська волинка представлена в певній тональності — є інтервали між нотами, у які не всі композиції можуть вписатися. Тому не все можна зіграти на цьому інструменті. Як не дивно, я виконую деякі білоруські, російські твори, композиції світової естради, невеличкі уривки із класичних творів. Серед українських пісень — “Ой на горі два женці жнуть”, “Гопак”, “Як тебе не любити, Києве мій”, “Ніч яка місячна, зоряна”. Також мене цікавлять середньовічні мотиви, які можна втиснути в цей діапазон.
— Ви граєте і на маленькій волинці. Вона чимось відрізняється від великої?
— Велика шотландська волинка — найгучніший варіант волинок. А маленька звучить тихіше. За аплікатурою вона не відрізняється від великої, кількість нот така ж. Але цей інструмент пристосований для сейшенів.
— Чи гармонійно поєднується волинка з іншими інструментами?
— Дуже часто мене запрошують музиканти. Проте нерідко вважають, що волинка має широкий діапазон нот, але тут така справа, що підлаштовуватися під волинку потрібно музикантам, сама ж волинка під колектив ніколи не підлаштується. У цьому і вся складність. Хоча є чимало гуртів, які успішно грають із волинками. Це все залежить від амбіційності музикантів. Чи бачать вони музику в собі чи себе в музиці?! Особисто я мрію зібрати пай-бенд: поєднання волинки та барабанів має просто вражаючий ефект.
— Чула, що волинка дуже вибаглива і вередлива. Це правда?
— Так. Дуже важливо — передбачати й контролювати цей інструмент, бо інколи він справді вередує. Буває, вийду на сцену і відчуваю, що мені важко вдувати повітря, тростина починає непередбачувано себе поводити. У Шотландії навіть жартують, що з жінками набагато простіше, ніж із волинкою. Тому який це інструмент, можна здогадатися.
— Коли-небудь мріяли поїхати на батьківщину Роберта Бернса?
— Так, це моя духовна потреба. Я хочу заснувати свою школу. Потрібен час, щоб з’їздити в Шотландію, скласти там іспити, аби в майбутньому я міг викладати.
— Слухачі, напевно, реагують на волинку по-різному…
— Мене запрошують на різні заходи, семінари, весілля. Хотілося б сказати, що цей інструмент підходить для похорон, бо створює заспокійливу атмосферу, підводить до філософського осмислення смерті близької людини. Волинка допомагає перебороти страх смерті й подивитися на неї як на природне явище. Боятися смерті — це боятися самого життя.
Буває таке, що люди можуть пританцьовувати, намагаються вистукувати ніби ірландські танцювальні мотиви, є люди, які можуть замислено зупинитися. Була одна жінка, яка ранньої осені стала поряд зі мною підняла голову вверх і почала дивитися на зорі хвилин десять. Інша жінка принесла з собою килимок, сіла на нього в позу лотоса й медитувала.
Часто завдяки волинці я стаю вимушеним психоаналітиком. Люди до мене підходять і розпочинають виливати свою душу. Це якась своєрідна терапія. Цей інструмент якось по-особливому впливає на психіку.
А найвдячніша аудиторія — це діти і тварини. Вони можуть стояти годинами. Коли я репетирую в лісі на околиці Києва, збираються навколо собаки, прилітають птахи. Була така цікава історія. Якось я грав у лісі, аж раптом із кущів придибав старий сліпий кіт (де він там узявся, не знаю), сів, послухав трохи і пішов.
— А які відчуття переповнюють Вас під час гри?
— Я — частина цього інструмента, мої легені включаються у вироблення цих звукових коливань, які проходять крізь мене. Я наче впадаю у якийсь стан трансу, медитації. До речі, розглядаю цей інструмент як засіб для астматиків, для тих, хто перехворів легеневими хворобами.
— Мені здається, щоб торкнутися цього сакрального інструмента, потрібно налаштувати душевний камертон…
— Так, це певна філософія. Для того, щоб звернутися до цього інструмента, треба переглянути своє життя. Волинка змінила моє життя, я став іншою людиною. Своє життя поділяю на два періоди — до волинки і після. Багато моїх знайомих хотіли навчитися грати, проте ніхто так самовідданно цим інструментом не займається. Це якась одержимість, думки лише про те, як удосконалити свою техніку. Вона вчить тебе бути системним, організовує тебе, вчить знаходити час там, де ти його раніше не знаходив.

Спілкувалася Уляна ВОЛІКОВСЬКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment