СОКИРОЮ ПО «НІЧИЇХ» ЛІСАХ

Земельний грабунок — «на правовій основі»

Прокуратура Чернігівської області зараз займається скандальною історією з вирубуванням чернігівським підприємцем 200 з лишком дерев біля села Горбове Куликівського району. Обласне управління екології, яке передало матеріали в прокуратуру, встановило факт незаконного вирубування, визначило, що збиток державі становить понад 600 тисяч гривень. Але ця історія дрібничка в порівнянні з тим, що й далі затівається в цьому ж районі (як і в багатьох інших районах і областях). Цього разу під знищення намічено вже близько 10 тисяч (!) дерев лісосмуги, що прилягає до сусіднього з Горбовим села Ковчин.

Петро АНТОНЕНКО

Від райцентру Куликівка до Ковчина, одного з найбільших старовинних сіл району, 8 кілометрів. Зокрема близько 6 кілометрів польової дороги між населеними пунктами. Межа пролягає ближче до райцентру, а майже 5 кілометрів дороги — на території Ковчинської сільради.
Нещодавно мешканці Ковчина забили тривогу. Вздовж усієї дороги практично кожне дерево лісосмуги було позначене зарубками на корі — так мітять дерева під вирубування. Що відбуватиметься на ковчинських землях, не знає ніхто, включаючи й сільську раду. На недавній сесії райради сільський голова Михайло Мороз і один із депутатів офіційно звернулися із запитом до голови райдержадміністрації — пояснити, що до чого? Той пообіцяв відповісти. Очевидно, саме райадміністрація і знає, що й до чого. У невіданні був районний еколог, який не давав дозволу на вирубування лісосмуги. До речі, щойно цю посаду взагалі скоротили: очевидно, з нагоди 25-річчя Чорнобильської аварії і щоб легше було грабувати природу. Нічого невідомо в районному шляховому відділі, який міг би законно вести вирубування вздовж дороги. Повний туман.
Якщо це не справжнісінька лісозаготівля в лісосмугах, то є лише дві законні причини вирубувань. Перша — так звані вирубування санітарного догляду. Це те, що постійно треба проводити в лісосмугах і лісах. І те, що давно не проводиться з фінансових причин. На деякі наші ліси і лісосмуги вже страшно дивитися: вони безладно заросли, захаращені старими, сухими, гнилими деревами, які засмічують ліс, падають, а в пришляхових смугах ще й небезпечні для руху, ліній електропередач та зв’язку. Та якраз до санітарних очищень уздовж названої дороги руки й не дійшли. А оскільки під вирубування помічені ВСІ дерева, і на одне старе, сухе припадає по 10—20 молодих, міцних, очевидно, що це не вирубування санітарного догляду.
Друга причина пов’язана з безпекою руху. У шляховиків є норма: потрібно вирубувати дерева, які ростуть ближче певної відстані від дороги. Для сільських доріг вона становить 12 метрів від осьової лінії, для автотрас трохи більше. Правило введене через різке збільшення кількості транспорту, щоб у разі аварії автівки не врізалися в дерева. 30—40 років тому, коли робили пришляхові смуги, було набагато менше транспорту, і дерева часто садили буквально за два-три метри від асфальту. Шляхові служби зараз поступово звільняють узбіччя від цих дерев. По дорозі на Ковчин справді є дерева понад самим асфальтом. Але тут помічені під вирубування всі дерева, хоч багато з них ростуть за 15—20, а то й більше метрів від осьової лінії? Лісосмуга тут дуже широка. Значить, це й не з причин безпеки руху. Це нахабна лісозаготівля.
Що ж хочуть винищити? Тут росте з десяток порід дерев, зокрема й такі цінні, як дуб, сосна, береза, липа. Деревам не більш як 40—50 років. Для таких порід, як дуб, сосна, це взагалі молодий вік. Між тим, йдеться про їх повне вирізування, після чого дорога стане лисою на довгі десятиліття. Як можливе таке дикунство?
Перша причина загальна. Україна, вирвавшись начебто ж із комуно-радянської імперії, багато в чому досі живе за її законами. Зокрема за дикунським правилом “Після нас хоч потоп”. Розікравши все, що вдалося, хапуги добралися й до основного багатства України — наших земель, того, що на них росте, насамперед лісів. І аж надто поширилася ця живоглотська “філософія” останнім часом.
Є й цілком конкретні причини тотального лісорубства. Вони в нашому дивному законодавстві. Плодиться воно в парламенті, доповнюється указами президента, постановами уряду. Повний безлад, причому, комусь дуже вигідний, і в земельних питаннях. Це цілком стосується і лісосмуг. Деякі необхідні роз’яснення.
Лісосмуги почали масово насаджувати в перші повоєнні десятиліття. Для захисту полів, снігозатримання, розмноження тварин і птахів. Польові лісосмуги є трьох типів: пришляхові, по межах територій сільрад (земель колишніх колгоспів) і ті, що розмежовували поля колгоспу. 1999 року в Україні почалася широкомасштабна земельна реформа, подолання наслідків колишньої дикунської колективізації. Відбувалося трансформування колгоспів, розпаювання колективної власності, насамперед землі. Селяни отримували спершу земельний пай, який потім приватизували. Цей процес практично завершено.
Так-от, тоді дивним чином під розпаювання не потрапили лісосмуги. Одна з причин — попід лісосмугами, а то й посеред них, як правило, пролягають польові дороги. Смуги й дороги не включали в земельні ділянки, які призначалися селянам під розпаювання. А пришляхові смуги доріг між селами так і залишилися у віданні шляхових служб. На деяких дорогах, як і тут, на ковчинській, паралельно зі смугою шляховиків, колгоспи також садили дерева. Минуло кілька десятиліть, і це вже не просто голе узбіччя, а справжній ліс. І немалий. Якщо 6 кілометрів помножити в середньому навіть на 15 метрів, це виходить 9 гектарів лісу лише по один бік дороги. Стільки ж по другий. Тобто, між Куликівкою і Ковчиним росте 18 гектарів лісу! Нічийого! Чому саме?
Під час проведення земельної реформи, ухвалення Земельного і Лісового кодексів України ці нічиї лісосмуги було вирішено оформити, як землі Лісового фонду держави. Але потім виявилося, що чимало цих смуг не цікавлять лісівників як джерело заготівлі деревини. А від догляду за ними лише клопіт. Тому зараз лісівники дуже неохоче беруть на себе ці лісосмуги. До того ж, по сьогодні (а пройшли роки!) не розроблено правовий механізм передачі цієї землі від колишніх колгоспів лісівникам.
До речі, щодо отого вирубування лісосмуги в селі Горбове, там узагалі повна казуїстика. Прокуратура заявила, що не так просто порушити проти хапуг кримінальну справу, бо, мовляв, знищена лісосмуга не значилася й не значиться у жодних земельних документах. І таке справді можливе: за 30—40 років виріс цілий ліс, а він ніде не зафіксований, не числиться. То, може, у нас ще багато чого в державі не числиться?
Свого часу законом відсторонили від цих земель і сільські ради. Це взагалі ганьба наших українських реалій, нашого законодавства. Є чітко визначена базова адміністративна одиниця державного адміністративно-територіального устрою — сільська рада. Є чітко означена її територія, до якої входять і село (чи села), і всі його землі, зокрема й лісосмуги. Але нині сільські ради розпоряджаються землями лише в межах села. За його межами землі віддані в розпорядження районної влади. Якої саме, адже у нас за Конституцією дві місцеві влади: представницька — тобто ради, органи місцевого самоврядування, і виконавча, місцеві державні адміністрації. Право управління сільськими землями надано районним адміністраціям, але донедавна ці питання, насамперед, щодо виділення земель, мали бути узгоджені з районними радами. І ось у вересні 2008-го, тобто за попередньої “народної” влади, парламент, без всякого галасу, при мовчанні громадськості й демократичних партій, вносить дуже важливу поправку в законодавство — вилучає відповідний пункт із Земельного кодексу України. Відтак районні ради, органи місцевого самоврядування, як і сільради, було відсторонено від земельних питань. Це був ще один крок до грабунку земель держави. Як би ми не критикували ради, депутатський корпус, але досі земельні питання мали вирішуватися більш-менш гласно, принаймні, в радах, на сесіях можна було порушити питання, що це затіває районна адміністрація? Тепер же все робиться келійно, в тихих кабінетах, за хабарі. Як було допущено отаке в “демократичній, правовій державі”, як це узгоджується з балачками про європейську модель держави з міцним самоврядуванням?
Що ж до лісосмуг, то ці нічийні землі, за винятком тих, що належать шляховикам, також прибрали до рук районні держадміністрації. І вже конкретно про нашу лісосмугу, про ці 18 гектарів лісу між Куликівкою і Ковчиним. Вузька смуга вздовж асфальту справді у власності шляховиків, причому, це не районний і не обласний “Автодор”, які лише обслуговують дороги, а це Служба автомобільних доріг України. Все інше в цих лісосмугах — у розпорядженні районної державної адміністрації. Тож сподіваємося, невдовзі стане відомо, хто й що тут хоче вирізати?
…На цю тему я розмовляв із багатьма земляками. Люди обурені нахабним вирубуванням лісосмуг. Дехто ставить питання кардинально: а як це, коли й чому ці смуги, як і загалом сільські землі, було забрано у селян, сільських громад? Землі, які сотні років поливали своїм потом люди цих сіл. Справді, чи не час повернути ці землі селянам? І лісосмуги найперше. Адже це вже не просто гола земля, це десятки гектарів лісу. Люди резонно запитують: чому ж не передати ці насадження сільрадам, сільським громадам? Адже мешканці саме цих сіл висаджували дерева, десятки років доглядали їх. У селах колись навіть існували дорожні бригади. І якщо вже частина лісу визріла для лісозаготівлі, чому його повинні вирубувати зальотні хапуги? Чому ж не заготовляти цю деревину самій сільській громаді? Сільський голова Ковчина розповідав мені, що в селі величезна потреба в деревині. Обгородити кладовища, відремонтувати школу, дитсадок, виділити на горожу ветерану чи солдатській вдові. А мій однокласник Петро в Авдіївці розповідає, що коли кинувся купити дощок для якогось ремонту, то йому загилили по 700 гривень за кубометр осики і по 1200 гривень за кубометр сосни. “І це за дерева, які ми з тобою колись самі ж садили!”, — справедливо обурюється мій товариш.
Ми з Петром, як і інші учні Ковчинської школи, понад 40 років тому теж садили ці дерева по дорозі на Куликівку. Так само, як і на шляху між Ковчиним і моїм селом Авдіївкою. Мій батько свого часу був бригадиром дорожньої бригади в Авдіївці. Він разом із колгоспниками обсаджував і дорогу на Ковчин, і на те ж село Горбове. А тут земляки передали, що під вирубування намічено вже й 7 кілометрів саме цього шляху між Авдіївкою і Горбовим. Невже впадуть під пилкою живоглотів, за потурання так званої нашої народної влади, дерева мого батька, мої і моїх односельців, однокласників?
А неподалік, на залізничній станції Муравейка, денно й нощно гудуть пилорами. В деяких районах їх уже десятки. Скоро, кажуть, область випиляють так, що від Чернігова буде видно Новгород-Сіверський. Може, щоб із кабінету губернаторів було легше керувати підлеглими “органами народовладдя”?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment