ТУРБОТИ НАШИХ ДРУЗІВ-ОДНОДУМЦІВ

Листи читачів оглядає
Надія КИР’ЯН

На адресу “Слова Просвіти” надходить багато листів, а це свідчить про те, що наша праця не марна. Читачі діляться своїми радощами й прикрощами, пишуть відгуки на наші публікації, зауваження, пропозиції тощо. Ми намагаємося їх враховувати, хоча це вдається не завжди — адже люди мають різні смаки, іноді те, що одному до вподоби, іншого дратує.
Дуже приємно читати рядки, які написала Ольга ПРОТАСЕВИЧ із Бердичева Житомирської області: “Шановне “Слово Просвіти”! Третій рік я передплачую тебе, читаю, шаную. Ти приходиш до мене завжди із цікавою, змістовною, актуальною інформацією. Я з тобою завжди розмовляю, як із добрим другомоднодумцем, відчуваю твою гарну енергетику, твою правду”. За фахом пані Ольга — санітарний лікар, вона людина творча, пише вірші, музику, співає в хорі. Передає віршоване побажання нашим читачам:
Бережи свою душу,
як веселку у небі,
Що між сонцем й дощами
прокладає свій шлях.
Наші душі лелечі,
мов життя обереги,
Нас тримають і сяють
в променистих серцях.
І ми бажаємо Вам, дорога Ольго Миколаївно, залишатися такою ж оптимісткою, чистою й світлою, незважаючи на будьякі труднощі нашого непростого життя.
А от старший науковий співробітник одного з Одеських ВНЗ (прізвища не названо), родом із Балтського району Одеської області поділився історією свого становлення як свідомого українця, для якого в 1990х роках дивиною був навіть жовтоблакитний прапор, а мовою щоденного спілкування — російська. Поступово відкривав для себе правдиві сторінки української історії, з часом сам знайшов дорогу до Одеської “Просвіти”, останні десять років розмовляє лише українською, мріє про відродження українського села, висловлює побажання просвітянам активніше гуртуватися, бо роботи — непочатий край. “Дякую, шановна редакціє, за вашу газету, за таку потрібну працю, спрямовану на пробудження несвідомих і переродження їх у справжніх патріотів своєї славної й нескореної України”.
Дуже багато дописувачів надсилають свої роздуми з приводу сьогодення, розмірковують над тим, як сталося, що за 20 років незалежності нам не вдалося побудувати вільну, незалежну й справедливу країну, пропонують шляхи виходу з цієї ситуації. Характерно, що наші дописувачі розуміють, що ті, хто міняє волю на хліб, не матимуть ні хліба, ні волі.
Так Галина САГАТЮК із Іллічівська Одеської області вважає свободу головним надбанням незалежної України. Вона слушно пише: “Людство не знає випадку, коли підкорений народ був би заможним і щасливим. Таким може бути тільки вільний народ.
Фінляндія здобула незалежність на початку ХХ століття, і тепер вона — розвинена, заможна, цивілізована європейська країна. Учасники фінської кампанії 1939—1940 рр. свідчили, як несамовито фіни відбивалися від Червоної армії, бо вони вже знали, що означає “це солодке слово — свобода”.
Чому ж наші сучасники не цінують отриманої свободи? Чому зустрічаються люди, які жалкують за Союзом? А за чим жалкувати? За Соловками? За ГУЛАГом? Чи за кріпацтвом, яке так звана робітничоселянська радянська влада ввела для селянства? У центрі Європи! В середині ХХ століття! Дніпро, перегороджений кількома греблями перетворився на смердюче болото, в якому гине риба. А Чорнобиль! Отак дбала про нас і нашу землю чужа влада”.
Продовжує, розвиває цю тему Олександр КОЛОС із Києва: “Якщо всередині тієї чи іншої держави не створюються умови вільного розвитку для кожної людини, або так чи інакше порушуються її права, то така держава або стає агресором, або об’єктом агресії і втрачає свою незалежність чи зовсім зникає. Оце й є формула суспільного розвитку”.
Утім, свобода не може бути необмеженою — людина повинна розуміти, що є не лише права, а й обов’язки, і ти сам маєш обмежити власні бажання, якщо вони шкідливі для інших. Про це пише киянин А. М. МАТВІЄНКО: “Свобода слова — одна з основних засад демократії — все ж не повинна бути абсолютною. Там, де вона спрямована проти загальнолюдських законів моралі, проти державності країни, проти національних цінностей, вона не має права на існування. Бо така свобода слова руйнує духовність людей, спотворює їхній світогляд, не може сприяти формуванню здорового громадянського суспільства.
Дивовижно, неймовірно, але “вільнодумство” в такому плані притаманне самому міністрові освіти. Його ідеологеми живуть на сайтах Інтернету, “прикрашають” сторінки наукових праць, наклади яких запопадливо друкує харківське видавництво “Фоліо”, на кшталт: “Україна — країна папуасів”, “Украинцы — это искусственно выведенная поляками и австровенграми свора преступников и предателей…” тощо. Такого не могло б бути в жодній демократичній державі, там рідна мова, нація в пошані, а влада стоїть на сторожі суверенітету”. Подібних листів багато.
Володимир МАКСИМЮК із Рівного прикро вражений, що українські співаки, навіть заслужені артисти (зокрема в листі йдеться про Марину Ліпінську), не вважають за потрібне послуговуватися українською мовою.
Просвітяни Слов’янщини, що на Донбасі, глибоко стурбовані антиукраїнською гуманітарною політикою нинішнього уряду:
“Хочемо сказати всій Україні: знайте, люди, далеко не всі наші земляки підтримують “донецьких” у їхньому прагненні зламати українців через коліно. На жаль, народ наш значною мірою зденаціоналізовано, проте не скрізь. Людей, які розуміють наслідки українофобства сучасного уряду, стає більше, особливо серед молоді”, — пишуть активісти “Просвіти” з селища Билбасівка Слов’янського району Людмила ВЕЛИЧКО та її колеги (всього 30 підписів). У своєму районі вони займаються просвітницькою роботою, закликають гуртуватися, щоб змусити владу прислухатися до народу.
Ігоря КІЧАКА з Коломиї, політв’язня 1951—1970 рр. турбують недостовірні факти про Степана Бандеру в довідникові про визначних людей “Вони змінили світ”, що вийшов нещодавно в Донецькому видавництві “ГлоріяТрейд” (упорядник Ірма Левашова). Він просить читачів видання звіряти цю інформацію з науковими джерелами.
Багатьох наших дописувачів хвилює ситуація з музеєм Тараса Шевченка в Каневі, вихолощення у відновленому проекті українського духу, заплановане будівництво поблизу вертолітних майданчиків тощо.
“Ми обурюємося й протестуємо, — пишуть представники інтелігенції з Кролевця Сумської області. — Вважаємо, що якби було публічне обговорення цієї теми, то всі українці стали б на захист проекту видатних фахівцівшевченкознавців В. Кричевського і П. Костирка. Адже їхній проект найкраще передає дух вільної, демократичної, Духовної України”.
Багато листів отримуємо на мовну тематику. Дуже приємно було прочитати, що група студентів курсів підвищення кваліфікації НКК ДПАУ висловлюють вдячність улюбленому педагогові — “талановитому мовнику, яскравому, неординарному фахівцеві, державному службовцю 8го рангу Наталії Мельниченко, авторові проекту “Державна мова у діловодчому контексті для закладів післядипломної освіти системи ДПС України”: “Більше десяти років діє проект і тисячі слухачів уже знайомі з викладацькою майстерністю Наталії Іванівни. П’ять років тому ми вперше почули лекції цього викладача, і щоразу нетерпляче чекаємо саме її талановитих лекцій. Педагог у третьому поколінні, Наталія Іванівна уміє зробити так, щоб ми, студенти, не лише віддавали данину рідній мові, а були нею зачаровані, закохані в неї”.
Редакція вдячна всім нашим дописувачам. Ми вас любимо за вашу активність, патріотизм, людяність, доброту. Переконані — завдяки таким людям, яких дуже багато, ми побудуємо вільну й заможну Україну, де буде добре жити всім.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment