Микола ЦИМБАЛЮК
З ХРЕСТОМ І ХИТРІСТЮ
Рік 2009. Київщина. Переяслав-Хмельницький. За часів Київської Русі — головний південно-східний форпост держави. Нині — районний центр, місто-музей.
Влітку, на території Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав”, у самому “серці” княжого граду, біля злиття річок Альти й Трубежа, поруч із Михайлівською церквою (колишній собор), зненацька виросло шатро (чи великий намет). Якісь люди час від часу стали проводити там богослужіння. Згоди, не те що письмової, — усної, з боку адміністрації заповідника ніхто їм на те не давав.
2010го, після тривалої облоги, святі та божі без бою переносять свій стан до Михайлівської церкви. Щоби хоч якось узаконити свавілля, заручаються дозволом Міністерства культури. Благо, свої люди при владі.
За якийсь час, остаточно оволодівши ситуацією, вірні Московського Патріархату на чолі з ієромонахом Анатолієм (як згодом з’ясувалося), не отримавши гідного спротиву ні з боку міської влади, ні з боку адміністрації музею, ні з боку переяславської громади — нащадків славних пращурів, повели далі переможний наступ. Із церкви викинули геть музей українського народного одягу Середнього Придніпров’я. А це — понад тисячу експонатів!
Далі — більше. Окупували приміщення надбрамної дзвіниці і трапезної з келією. Відбили замок із дверей підземелля, що розташоване під законсервованим фундаментом будівлі ХІ ст., й навісили свій. Тим самим остаточно витіснили співробітників музею, перекривши їм будьякий доступ до місця роботи.
Окрилені успіхом і з мовчазної згоди “батьків” міста, оголосили про створення там свого монастиря. Почали з освоєння навколишньої території, перебудови і добудови існуючої з 1743 р. культової споруди — Михайлівського собору.
НЕНАСИТНІСТЬ
Але апетит, як кажуть французи, приходить під час їжі. Чи поглинання, когось чи чогось. Для кліриків Московського Патріархату ним стала спочатку Михайлівська церква, але на прицілі стоїть уже й СвятоВознесенський собор. З останнім, щоправда, така собі “невеличка” проблема: з 1996 року, згідно з існуючими документами, зокрема, договору оренди, він належить УПЦ Київського Патріархату. Ось уже п’ятнадцятий рік у дзвіниці регулярно, як і належить, відбуваються богослужіння релігійної громади. У самому соборі поки що не правиться — миряни терпеливо чекають вирішення подальшої долі розміщеного там музеюдіорами “Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 р.”. Однак московські отці, чи то пак УПЦ Московського Патріархату, нещодавно провели оглядини споруд — СвятоВознесенського собору, його дзвіниці й прилеглого до нього колегіуму, де зараз розташовується музей Григорія Сковороди. Придивлялись і радилися. А 2 квітня ц. р. на сайті УПЦ МП виставлено записи із засідання Священного Синоду церкви. У журналі № 8 і № 9 зазначено, що заслухано інформацію “Його Блаженства, Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України” і ухвалено “благословити відкриття СвятоВознесенського чоловічого монастиря в м. ПереяславіХмельницькому Київської обл.”. І те ж саме “…чоловічого монастиря Архистратига Михаїла”.
ГРОМАДА І ВЛАДА
Стривожені парафіяни вдарили у дзвін, запідозривши злі наміри святих отців. Від одного з парафіян на ім’я депутата ПереяславХмельницької міськради Миколи Корпанюка надійшла заява. Він негайно виніс це питання на розгляд найближчої сесії. Втім, із певних причин його так і не поставили в порядок денний — із 38 депутатів “за” проголосувало лише 10 (представники правих у меншості).
Заради справедливості варто зазначити, що свідома частина української громади і раніше не була байдужою до життя в місті. Так, ще торік, переяславці, обурені захопленням та руйнуванням чорноризниками Михайлівської церкви як історикоархітектурної пам’ятки, засипали листамипротестами, заявами різні владні інстанції. Партійні осередки, громадські організації, трудовий колектив НІЕЗ “Переяслав” зверталися до міського голови Олександра Шкіри, Київської облради, Міністерства культури тощо. 25 травня 2010 року відбулося велелюдне міське віче. У відповідь — німота, ніби усім високопосадовцям заціпило.
Нещодавно депутати разом із громадським активом зібрали “круглий стіл” і пресконференцію. Яке майбутнє чекає заповідник? Як діяти громаді? Яких культурних і соціальноекономічних втрат зазнає місто? Про все це тримали раду переяслівці. Незважаючи на недугу, взяв участь у ній і колишній генеральний директор національного заповідника, відомий науковець, Герой України Михайло Сікорський.
ПОЗИЦІЯ НЕБАЙДУЖИХ
Ось лише кілька уривків із численних виступів:
Микола Корпанюк, доктор філологічних наук, професор, депутат міськради:
— Те, що відбувається в Переяславі, — не випадковість. За цим свавіллям бовваніє образ Московського Патріарха Кіріла. Москва будьщо прагне реанімувати ідею “Третього Риму”, тобто перейняти зотлілу велич колишньої Римської імперії. І утвердити та розширити свою — Російську. Це не просто марення щодо світового панування, це — конкретна політика. Як це робиться, ми бачимо на власні очі у нашому місті. І на свою церкву вони покладають неабиякі надії духовного впокорення народів, насамперед — українського. Бо без України, як вони говорять, не може бути великого “русского міра”. Звідси і намагання відродити міф російськоукраїнської дружби. Але засоби — хрестом і розбоєм — видають їх з головою…
О. Михайло Трускавецький, настоятель СвятоВознесенської парафії УПЦ КП:
— Музейна спадщина міста — безцінна матеріальна й духовна культура. Церква — душа народу. Чим душу його наповнюватимуть — любов’ю, прагненням до прекрасного, шаною до свого народу, держави — таким буде наше майбутнє. Абсурдно було б сподіватися, що українська душа, зорієнтована на сьогоднішні російські цінності, збережеться як неповторне Боже творіння. УПЦ Київського Патріархату проти ворожнечі між братамиукраїнцями, бо розуміємо — події з Михайлівською церквою і не тільки, то не від Бога. Прозріймо, дорогі брати і сестри!..
Валентина Нікітіна, молодший науковий співробітник меморіального музею Г. Сковороди:
— Я понад сорок років свого життя віддала музейній справі. Сьогодні мені боляче дивитися, що відбувається, як наша багатолітня справа зводиться нанівець. Повірте — наші артефакти, експозиції справді безцінні. А що буде з музеєм Сковороди, якщо вони доберуться і до СвятоВознесенського, мені важко навіть уявити. А там же унікальна (до тисячі томів) збірка стародруків…
— Микола Товкайло, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України:
— Те, що відбувається, що чинить клір Московського Патріархату, підпадає під заборони, що прописані в Європейській конвенції про збереження архітектурної спадщини. Москва нищила українську культуру, мову, нашу духовність в усі часи — від Петра до більшовиків, а про Путіна годі й говорити. Але ж є вже міжнародні правові норми, і під ними — підпис України. Держава наша, хто б не був при владі, мусить їх дотримуватись. Наруга над Михайлівською — це ще й грубе порушення статей 22, 23, 24, 25, 26, 29 Закону України “Про охорону культурної спадщини”. Варто порівняти вигляд церкви 1845 р. (її змалював тоді Тарас Шевченко), і які халабуди понабудовували ті, що її захопили, і все стане зрозуміло. Так можуть чинити лише окупанти…
Тарас Нагайко, кандидат історичних наук, голова громадської організації “Переяславський скарб”:
— Якось зайшли ми зі студентами, щоб оглянути давньоруський фундамент біля церкви. Підіткнувши рясу, притьмом вискакує настоятель і давай нас лаяти і виганяти. Тут же зателефонував по мобілці, за кілька хвилин підлетіла іномарка, вискочили дебелі, стрижені хлопці… Добре, що одного із них я знав. А то непереливки було б і мені, і дітям. І все це на території державного заповідника, а не приватної фірми. За якийсь рік ми втратили уже два музеї. На черзі ще три. Хто за це відповідатиме?..
Наталія Заїка, голова ПереяславХмельницької міськрайонної організації “Просвіта”:
— Складається враження, що в нас нема Української держави, що каліфам при владі наша культура чужа й ненависна. Що творять із нами, чи то в селі, чи то в місті, можна назвати одним словом — варварство. Але хай знають: голови ми не схилимо. Забракне власних сил, звернемося до демократичних сил України. Історикокультурна спадщина Переяслава — то цінність усього народу…
БОГ ДАСТЬ ТЕ,
ЩО МИ САМІ ЗРОБИМО
Сьогодні все дужче й рельєфніше проступає ота агресивна сутність і мета політиканів від релігії на тлі “русского міра”. Це бачить всякий, хто має незашорені очі. Коментуючи перший візит Патріарха Кіріла в Україну, відомий російський політик і правозахисник Валерія Новодворська відверто сказала, що це була спроба політичного розколу на релігійному ґрунті. “Це був суто політичний жест, інспірований зовсім не християнами, а Луб’янкою і Кремлем”.
Звісно, переважна більшість пересічних мирян скептично ставляться до подібних заяв. Але ось найсвіжіші факти. Нещодавно прихильники Московського Патріархату, що зібралися були в Києві, звернулися до В. Януковича, Кабміну і Верховної Ради з проханням надати їхній (московській) церкві статус головної. А ще — відмовитися від інтеграції в “чужу та ворожу структуру” — Євросоюз. Це не перший приклад відвертого втручання УПЦ МП у світські справи. У Києві, приміром, стверджують, що вони мають зараз дві влади — міськдержадміністрацію і московську церкву. Остання навіть вивищується, домінує. Інакше чим пояснити свавілля і непідсудність святих і божих, які творять розбій у столиці? Тільки останнім часом ними в порушення всіх містобудівних норм і правил поставлено церкву в парку “Юність” на Борщагівці, біля мосту Патона тощо. Уже виставлені шатра біля фундаменту Десятинної церкви (що в центрі “княжого” граду) і в Маріїнському парку біля українського парламенту. Коло осьось замкнеться, і результати облоги не важко передбачити.
Заколисані ідеологічною колискою “русского міра”, приспані мантрами “єдіной і нєдєлімой”, роз’єднані й розсварені українці вкотре стоять на порозі…
Хресного знамення і молитви “Хай мине мене чаша сія” надто замало. Безперечно, за словами великого українського патріота Євгена Чикаленка: “Буде те, що Бог дасть. Але Бог дасть те, що ми самі зробимо!”.
P. S. У ніч на 26 квітня Патріарх УПЦ МП Кіріл і Блаженніший Митрополит цієї ж церкви Володимир відслужили панахиду за загиблими ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС. Того ж дня ввечері в ПереяславіХмельницькому зібралось українське народне віче “Не допустимо духовного Чорнобиля!”. Учасники — представники демократичних партій, депутати міськради, працівники Національного заповідника протестували проти знищення Національного заповідника “Переяслав” і передачі історикокультурних пам’яток — стародавніх церков і соборів в руки УПЦ Московського Патріархату. Вічевики вимагають повернути українському народові захоплене і засудили очільників Київської обласної і ПереяславХмельницької міської влади, які не тільки умили руки, а й усіляко сприяють антидержавним, протизаконним діям святих та божих.
