ВИШИВАНИЙ СВІТ ВІРИ РОЇК

У Сімферопольській галереї Будинку художника відкрито виставку засновниці школи сучасної української вишивки у Криму Віри Роїк. Експозиція Героя України, відзначеної Орденом княгині Ольги, заслуженого майстра народної творчості України, заслуженого художника Криму, лауреата Державної премії Автономної Республіки Крим і премії імені Володимира Короленка — присвячена її 100-літньому ювілею.

Віктор ХОМЕНКО,
АР Крим

Відзначили його 25 квітня на всеукраїнському рівні й у Криму, де Віра Роїк жила і творила з 1952 до 2010 року. Шанувальники таланту Віри Сергіївни матимуть можливість доторкнутися до її творчості, помилуватися унікальними вишивками ще й у Лівадійському палаці, поспілкуватися з її численними ученицями, котрі проведуть виставковий тур по містах і районах усього Криму, побувати на урочистому вечорі її пам’яті.
За словами директора Кримського етнографічного музею Юрія Лаптєва, наприкінці наступного року в Сімферополі заплановано відкрити музей української вишивки імені Віри Роїк. Директор запевнив, що під новий музей уже виділено приміщення, для ремонту якого влада має надати 100 тис. грн. Тут планують розмістити зразки української вишивки, починаючи з середини XIX століття, а також роботи самої Віри Роїк. Адже вишивальниця залишила нам величезний творчий спадок — більше тисячі оригінальних робіт, понад триста з яких майстриня виконала за власними орнаментами. Віра Сергіївна вивчила вишивку кожного регіону України, і це знайшло відображення в її роботах. У російськомовному Криму вона створила український оазис духовності.
На виставці представлено предмети декоративно-ужиткового мистецтва, виконані Вірою Сергіївною у різні часи і в різній техніці. Тут також вбрання виконане у національному стилі. На окремих стендах кращі роботи її учениць, унікальна колекція        з-понад 300 наперстків майстрині з сорока країн світу, її фотографії.
Кожен експонат демонструє колорит, самобутність, витончений смак і високу майстерність вишивальниці. Асортимент виробів величезний: рушники, панно, серветки, наволочки, блузки, портьєри, сумки, виконані хрестиком, гладдю, мережками. У символічній мові кілець, квадратів, ромбів, ліній та інших знаків, як на вічному дереві життя, можна прочитати історію національного коріння і віру в щасливу долю народу, невідривним від якої є життєвий і мистецький шлях Віри Роїк. Недарма ж їй вдалося оволодіти багатьма техніками не тільки української, а й молдавської, російської, кримськотатарської вишивки і стати визнаним авторитетом серед вишивальниць усіх національностей півострова. “Кожен рушничок — то спалах моєї душі”, — говорила про свою творчість заслужена майстриня народної творчості. Була свідома своєї місії, якось сказала: “Понад півстоліття я пропагую українську народну вишивку, оскільки в деяких областях України після війни було втрачено до болю багато експонатів народної творчості. А немає мистецтва — немає народу”.
— Життя і творчість Віри Роїк — це яскравий приклад служіння своєму народові, своїй національній культурі, — відзначали під час відкриття мальовничих експозицій доробку майстрині шанувальники її творчості. До свого 100-ліття талановита вишивальниця, збирачка і хранителька народної вишивки не дожила всього півроку. Продовжувала вишивати до останніх днів свого буття.
Віра Роїк організувала понад 150 персональних виставок своїх творів “Український рушничок” в усіх обласних центрах країни й у Росії, Німеччині, Болгарії, Польщі, Туреччині, також брала участь у 287 загальних художніх виставках у СРСР, Україні й за кордоном, зокрема в Бельгії, Франції, Угорщині, Італії, Монголії, США, Хорватії.
Рушники Віри Роїк стали її долею. Вона народилася в Лубнах на Полтавщині. Мати її — художник-графік, батько — залізничник. Змалечку Віра захоплювалася і малюванням, і грою на фортепіано, і хореографією, та з роками все більше місця в її душі почала займати вишивка. Перший рушник дівчинка вишила для “дяді Володі”, так вона називала свого родича — письменника Володимира Короленка, який товаришував iз батьками Віри. Після того вишитого рушника батьки подарували донечці гарний український костюмчик, і їй закортіло самій вишити на ньому візерунки. Після закінчення гімназії Віра працювала в Лубенській артілі вишивальниць, де отримала поважний професійний гарт. Там же дівчина почала творчо переосмислювати народні візерунки, компонувати з традиційних елементів авторські роботи. Їх одразу ж почали вирізняти на виставках, у яких молода майстриня брала участь. Нових творчих сил і наснаги надала їй відзнака всесоюзної виставки народної творчості у Москві 1936 року. Відтоді вишивання стало справою життя Віри Роїк.
У роки Другої світової війни, під час артобстрілу, була контужена і два роки лежала прикутою до ліжка. Майже перестала діяти права рука, основна для вишивальниці. Їй знадобилося кілька літ для того, щоб навчити ліву руку вправно володіти голкою. Тривалий час, як згадувала Віра Сергіївна, “почерк був не мій”, тож упродовж 15 рокiв вона відмовлялася експонувати власні роботи.
До Криму переїхала за порадою лікарів. Тут вона справді почувалася краще. Влаштувалася на роботу методистом декоративно-ужиткового мистецтва в Будинку народної творчості, також організувала гуртки вишивання у середніх школах, відкривала курси художнього вишивання при Будинку вчителя і вишивала від зорі до зорі.
Вишивки майстрині користуються успіхом. Її роботи починають експонуватися у найвідоміших музеях. Навіть у традиційні композиції Віра Сергіївна вносила щось власне, пережите. І це своє робило їх оригінальними й водночас справжніми здобутками народної творчості. Майстриня оволоділа понад 300 видами вишивальної техніки, серед яких перевагу надавала рідним полтавським рушниковим швам. На її творчих полотнах розквітають фантастичні квіти і чарівні візерунки, червоні півники й сонце та святкові весільні мотиви. Віра Сергіївна вважала визначальним колір і малюнок. Що було на душі — таку нитку й брала. Вона вишивала хрестиком, полтавською гладдю, рушниковими швами, найрізноманітнішими мережками. Майже 60 років Віра Сергіївна прожила в Криму і всі ці роки намагалася розвивати тут українське декоративно-ужиткове мистецтво, як вона писала, “на прикладі моєї рідної Полтавщини, де міцні традиції народної творчості”. А себе майстриня називала “кримською полтавкою”.
У понад семистах виданнях виходили матеріали про знамениту кримську вишивальницю, яка написала чудову книгу “Мелодії на полотні. Спогади. Вишивки. Відгуки”. Ім’я Віри Роїк згадується в 360 довідниках, каталогах, альбомах, словниках, виданих 11-ма мовами. Нині десятки робіт майстрині зберігаються у майже сорока музеях України, зарубіжжя та в приватних зібраннях в Україні й за кордоном.
…Попри слова пошани до майстрині, присутні на відкритті виставки говорили й про байдужість місцевої влади. Адже Віра Роїк попри багаторічні намагання так і не змогла отримати від кримських чиновників жодної підтримки у створенні в Сімферополі музею української вишивки. Прикро було чути і те, що всі ювілейні заходи до 100-ліття відомої вишивальниці проходять лише завдяки старанням української громадськості Криму. За словами сина Віри Сергіївни, “дуже прикро, що ніхто з чиновників не виявив зацікавлення у тому, щоб на високому рівні відзначити роль цієї видатної людини”. А на відкриття виставки знаної землячки не знайшли часу прийти ні функціонери з керівництва автономії, ні з міськвиконкому чи міськради, попри те, що Віра Сергіївна Роїк є почесним громадянином Сімферополя.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment