МРІЯВ НАМАЛЮВАТИ ТАРАСА УСМІХНЕНИМ

Дмитро МАЛАКОВ,
старший науковий співробітник Музею історії Києва

Творчий доробок заслуженого художника України Георгія Васильовича МАЛАКОВА (1928—1979) добре відомий шанувальникам графічного мистецтва. Киянин, випускник Київського державного художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури України) Г. Малаков працював у галузі станкової та книжкової графіки, ілюстрував твори української, світової класики та сучасних авторів, оформивши загалом понад 120 книжок, що виходили друком у київських видавництвах. Сотні його ілюстрацій публікувалися в українських часописах 1950—70-х років.
Одною з тем, яка знову й знову збуджувала творчу уяву митця, була Шевченкіана. Перше портретне зображення Тараса Григоровича Георгій виконав одинадцятирічним хлопчиком 1939 року. Тоді широко відзначалося 125-річчя від дня народження Великого Кобзаря. У Києві, Харкові, Каневі з’явилися величні пам’ятники, пресу наповнювали відповідні публікації, ім’я Кобзаря чулося всюди. Того року був виданий ювілейний “Кобзар” з ілюстраціями Івана Їжакевича. Наш батько придбав цей солідний том у цупкій сірій палітурці, і книга збереглася в родині й досі.
Юний художник Гога Малаков з раннього дитинства вихований у дусі особистої причетності до всіх проявів культурницького життя суспільства, виконав і портрет Шевченка як умів на свій вік, але — з любов’ю.
А вже через три роки, в окупованому нацистами Києві, Георгію довелося безпосередньо долучитися до Шевченкіани скульптурної. Навесні 1942 року, щоб уникнути примусової відправки до Німеччини, чотирнадцятирічний Георгій став до праці у Київських виробничо-художніх майстернях. Вони містилися в колишньому Художньому інституті, там працювали і недавні учні Київської художньої середньої школи імені Т. Шевченка, позбавлені можливості навчання за умов окупації. Це були Іра Бонкіна, Муся Головко, Катруся Кричевська, Юрко Повстенко. Скульптурним відділенням майстерень керував доцент Володимир Климов (1889—1975). Серед продукції, яку виробляли майстерні, були статуетки “козак і дівчина”, попільнички та гіпсове погруддя Тараса Шевченка. Георгій згодом у власному “автобіографічному альбомі” намалював цей процес, дієвим учасником якого була також юна Катруся Кричевська. Тому на згадку про співпрацю з відливання та зачистки погрудь пізніше Георгій закомпонував гіпсового Шевченка в ескізі книжкового знака, призначеного Катерині Кричевській. Для обох то був символічний знак не просто спільної праці, а й їхньої чистої юнацької дружби. Про це часто згадує в далекій Каліфорнії Катерина Кричевська-Росандіч — почесна громадянка США, почесний професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України, лауреат премії Фонду Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України.
По визволенні Києва заняття в Художній школі поновилися. На згадку про той перший суворий навчальний рік у неопалюваному приміщенні школи Георгій виготовив із фольги та картону жартівливу медаль із незабутнім Шевченковим рядком: “Учітеся, брати мої”…
Одна зі шкільних композицій Георгія Малакова зображала уявну сцену: білої петербурзької ночі стоїть Тарас на набережній Неви, а з вікна Зимового палацу дивиться на нього російський цар Микола І.
Першу літню студентську практику в Київському державному художньому інституті Георгій Малаков провів 1950 року в мальовничому Шевченковому Каневі. Ясна річ, відвідував і Велику Могилу.
Серед навчальних тем студентам-графікам задавали ескіз поштової марки. Георгій обрав портрет Шевченка, обрамувавши його, відповідно до завдання, радянською символікою — але ж зі стрічкою прапора УРСР.
Ще перебуваючи на студентській лаві, Георгій Малаков почав активно співпрацювати як художник-ілюстратор у столичних книжкових і газетно-журнальних видавництвах. Він ілюстрував, оформлював книгу білоруського поета Янки Купали “Тарасова доля”. Книга побачила світ у видавництві “Молодь” 1954 року. Одна з ілюстрацій зображує відвідувачів канівської святині, серед яких можна помітити постать з етюдником на плечі — самого художника. То була своєрідна згадка — враження від особисто пережитих почуттів на Чернечій горі.
По-своєму звернувся художник Георгій Малаков до Шевченківської теми 1961 року, коли відзначали соті роковини від дня смерті поета та 20-річчя героїко-трагічної оборони Києва. Обом датам було присвячено великі художні виставки. До Шевченківської дати Георгій Малаков створив серію ліноритів, що відтворюють епізоди з біографії Великого Кобзаря. При цьому він керувався віяннями тогочасної “відлиги”, ще не знаючи, що згодом це буде названо “шістдесятництвом”. Бо вирішив подати Тараса Шевченка не традиційно трафаретним, хрестоматійним, а показати звичайне життя людини за тих обставин, яких досі ніхто з митців не торкався. До речі, завжди мріяв намалювати Тараса усміхненим, а не зажуреним, як того вимагав совєтський офіціоз.
“Повернення (На Волзі)” — так назвав художник один з естампів, що ілюструє епізод, описаний Кобзарем у “Щоденнику”. Приводом до відтворення саме цієї сцени Георгію Малакову послугувала цитата, викарбувана у підніжжі Великої Могили в Каневі та прочитана Георгієм-студентом. Коли 1939 року створювався Канівський меморіал, більшовицькі ідеологи обрали саме ці рядки, які начебто краще відповідали образу “революціонера-демократа”. Але навіть у такому препарованому вигляді, вирвані з контексту щоденникового запису, вони справляли, м’яко кажучи, дещо дивне враження. Нагадаймо: повертаючись із заслання на борту пароплава “Князь Пожарский”, Тарас Григорович був зворушений долею і чарівною грою на скрипці пароплавного буфетника “Алексея Панфилова Панова, отпущенника г-на Крюкова”. Тоді ж, 25 серпня 1857 року, Тарас Григорович занотував (мовою оригіналу, з виділенням курсивом цитати на підніжжі в Каневі): “Великий Фультон! И великий Уатт! Ваше молодое, не по дням, а по часам растущее дитя в скором времени пожрет кнуты, престолы и короны, а дипломатами и помещиками только закусит, побалуется, как школьник леденцом. То, что начали во Франции энциклопедисты, то довершит на всей нашей планете ваше колоссальное, гениальное дитя. Мое пророчество несомненно!”1
Отож на кольоровому лінориті Георгія Малакова — Тарас Григорович та пасажири пароплава заворожено слухають гру “крепостного Паганини”.
Другий аркуш цієї серії автор назвав “Знов у Києві”, показавши Шевченка на тлі панорами міста, що відкривалася з Ірининської вулиці, де Тарас Григорович перебував у будинку Івана Юскевича-Красковського 1859 року — у свій останній приїзд до Києва. По той бік Хрещатої долини видніє Інститут шляхетних дівчат — єдина споруда, що збереглася у цьому куточку міста від тих часів.
На третьому аркуші серії зображено будинок чиновника Івана Житницького на Козиному Болоті в Києві — в тому вигляді, який мав будинок після реставрації архітектора В. Г. Кричевського 1927 року. З відчиненого вікна усміхнений Тарас роздає дітям книжечки. Звісно ж, художник назвав аркуш улюбленими словами: “Учітеся, брати мої!”
Серія була експонована на Республіканській художній виставці, присвяченій 100-м роковинам від дня смерті Тараса Шевченка.
Зовсім в іншому змісті Георгій Малаков подає Шевченківський Київ в одному з аркушів серії ліноритів “Київ. 1941—1945”, названому умовно “Перший трофей” (1961 р.). Художник відтворює епізод часів оборони Києва, свідком якого був сам, коли бійці винищувального батальйону привезли до Шевченківського парку трофейний німецький панцерник. І хоча в реальному житті все відбувалося дещо інакше, художник побажав показати трофей саме на парковій алеї — на тлі зажуреної постаті Кобзаря на пам’ятнику.
Згодом до Шевченкіани Георгія Малакова додалися ілюстрації до оповідання В. Будника “Сіра шинеля”, вміщеного в часопису “Україна” (ч. 9) 1972 року. Художник показав Тараса Григоровича за роботою. На іншому малюнку — нескорений Тарас крокує під конвоєм на заслання і вся його постава ніби промовляє: “Караюсь, мучуся… але не каюсь!..” Цей знаменитий вислів Великого Кобзаря Георгій не раз повторював за різних власних житейських обставин.
Такою неординарною та щирою залишилася Шевченкіана українського графіка Георгія Малакова. Звичайно ж, згадалося все це з нагоди 150-х роковин перепоховання Великого Кобзаря.