НА ЧЕРНЕЧІЙ ГОРІ 100 РОКІВ ТОМУ

До 150-річчя поховання Т. Г. Шевченка в Каневі

Раїса ТАНАНА,
завідувач відділу Шевченківського національного заповідника,
заслужений працівник культури України

22 травня нинішнього року ми відзначатимемо 150 років із того часу, як на Чернечій горі в Каневі був похований геніальний український поет і художник Тарас Григорович Шевченко.
А що ж відбувалося на Тарасовій горі 100 років тому?
Кобзареві шанувальники готувалися гідно вшанувати пам’ять поета з нагоди 50-річчя від дня його смерті та 50-річчя поховання в Каневі. Але зробити цього їм не вдалося. Адже канівська поліція постійно стежила за Тарасовою горою. Її завжди непокоїли масові відвідування поетової могили в дні релігійних свят, особливо на Святу Трійцю. А в цей день сюди приходили численні Кобзареві шанувальники. Ось як про це згадає український письменник, наш земляк Олексій Петрович Варава (Олекса Кобець) у своєму нарисі “Дещо про могилу Т. Шевченка”:
“Щороку, в дні Зелених Свят, на могилі Шевченка відбувався ніким не заповіджений, ніким не скликуваний, але завжди незмінно масовий з’їзд почитальників пам’яті поета, що часом їх число доходило п’ятьох-шістьох, або й десятьох тисяч”.
Тому місцевий ісправник зобов’язаний був про могилу Кобзаря, а особливо про її відвідувачів регулярно доносити жандармському управлінню й губернаторові та вживати відповідних заходів.
Цей пильний нагляд поліції посилився ювілейного 1911 року. За розпорядженням київського губернатора 26 лютого (за старим стилем) заборонялося навчальним закладам приходити на Тарасову гору. А за тими людьми, які приходили на Шевченкову могилу — ретельно стежили. І стежив місцевий ісправник не тільки за поетовими шанувальниками, а й за книгою вражень, яка лежала на столі в першому народному музеї поета — в Тарасовій світлиці.
“Часто можна було бачити, як ісправник Жежелевський дряпався на гору, заходив до хатки, уважно переглядав записи в книзі відвідувачів, щось собі із неї до нотатника виписував, а часом по-варварському виривав окремі аркуші записів — особливо полум’яні і “неблагонадійні”, — писав Олекса Кобець у нарисі “Дещо про могилу Т. Шевченка”.
Очевидно, саме через таку “опіку” канівського ісправника до наших днів і не збереглася книга вражень відвідувачів за 1911 рік. А тому ми не можемо подати записи Кобзаревих шанувальників, які, всупереч забороні, все-таки йшли до місця вічного спочинку Поета.
Побував на Шевченковій могилі 1911 року визначний фонетист, діалектолог, професор Краківського і Празького університетів, дійсний член НТШ Іван Зілинський (1879—1952).
Свої враження від перебування біля цього святого місця він опише у нарисі “На Тарасовій могилі у Каневі”:
“Вхід на гору — крутими стрімкими дерев’яними сходами дуже прикрий. Доброї чверть години треба, щоб дістатись на плато, де знаходиться сама доволі висока могила. Високий білий хрест на могилі відновила в 1911 році якась незнайома людина, що довгий час сиділа в Архангельській губернії. Там цей чоловік заробляв денно при казенній роботі 1 рубель і 30 коп. На 30 копійок він харчувався, а по рублі відкладав. За зложені гроші приїхав на Тарасову могилу і гарно полакував хреста і штахети. З могили представляється чарівний вид далеко направо — і лівобережну Україну… Кращого місця годі собі уявити. Не даремно мріяв Шевченко про це місце на чужині, щоб тут доживати віку (в поемі “Сон”), або, щоб хоч по смерті спочити серед чарівної природи” (“Заповіт”) (Ж-л “Березіль”, 1995, № 3—4).
Згадав у цьому нарисі гість із Галичини і про те, чому стало менше приходити людей до могили Т. Шевченка 1911 року:
“Давніше приходили з далеких сторін по 100—200 люда, але від 1907 року, за словами сторожа могили Івана, народ одвернувся назад, бо поліція розганяла і била нагаями мужиків лаючи: “За чим? Пошол вон”. Давніше можна було на могилі свобідно говорити й співати, а тепер вечорами повно шпигів попід вікнами, підслуховують, чи, борони Боже, не заноситься на якусь революцію з Батьком Тарасом на чолі. Навіть по смерті він їм страшний”.
Серед тих, хто двічі побував на Шевченковій могилі 1911 року, був і відомий український художник, мистецтвознавець, педагог, етнограф, громадський і культурний діяч Никанор Харитонович Онацький (1874—1937). Приїздив він до Канева і раніше: 1908, 1909 роках. А про це мені розповіла при зустрічі в Харкові його дружина Надія Василівна (нині покійна) у 80-х роках минулого століття:
“До Канева ми їздили кілька разів. Та особливо мені запам’яталася поїздка 1911 року. Ми були тоді там двічі: у травні і липні. В травні якраз минало 50 років з часу поховання Шевченка в Каневі і на Тарасову гору йшло багато людей. Піднімаючись по сходах, всі співали “Заповіт”, “Реве та стогне Дніпр широкий”. Співали, незважаючи на те, що жандарми били нагайками. Людей було багато, і всі вони, як і ми, залишились ночувати біля могили Т. Шевченка. А ніч була тиха, чарівна, співали соловейки. А ще пам’ятаю хату біля могили поета. Вона була вкрита соломою. В одній із кімнат висіло багато рушників, великий портрет Шевченка, на столі лежав “Кобзар” і книга, в яку люди записували свої враження. Никанор Харитонович теж робив туди запис, але не в той день, а десь місяців через два, як ми знову туди їздили”.
Як уже згадувалось вище, не збереглася та книга вражень за 1911 рік. Тому ми не можемо прочитати запис, залишений художником. Та його дружина бережно зберігала в архіві чоловіка вже пожовклий від часу аркуш з альбому для ескізів, на якому Никанор Харитонович зробив чорновий запис, а потім переписав його до книги вражень. На тому аркушикові простим олівцем дуже каліграфічним почерком було написано:
“Спи, дорогий Кобзарю, хай Дніпро і кручі стережуть твій тихий вічний сон. З кожною хвилею Дніпровою, з кожним подихом вітру вільного, з кожною зіркою, що засяє в безмежній блакиті над твоєю високою могилою, мої кращі святі почуття будуть линути до тебе, Страдниче великий!” (14 липня 1911 року).
Той аркушик Надія Василівна тоді подарувала Кобзаревому дому на Тарасовій горі. А ще пригадую, як вона показувала мені багато фотознімків, зроблених Никанором Харитоновичем під час перебування на Тарасовій горі 1911 року. Це зокрема: “Могила Т. Шевченка”, “Хата І. О. Ядловського”, “Світлиця Тараса”, “ Іван Ядловський з дружиною та сином Данилом”, “Східці на Тарасову гору”. Їх теж Надія Василівна подарувала музею Кобзаря в Канів. Нині вони представлені в експозиції музею та у відновленій Тарасовій світлиці.
Цього ж 1911 року, перебуваючи в Каневі, Никанор Харитонович багато працює як художник. Він виконав низку ескізів до своїх майбутніх картин. А повернувшись до Лебедина, створює серію робіт про Канів: “Шевченкова могила”, “Канівський краєвид”, “Хата біля Тарасової гори”. Всі ці роботи були представлені на персональних виставках художника в Полтаві, Харкові, Києві, Сумах. Дякуючи доньці Никанора Харитоновича, Наталії Никанорівні, всі ці роботи тепер зберігаються в Шевченківському національному заповіднику.
Про те, що ювілейного 1911 року жандарми не дозволяли відвідувати Шевченкову могилу, згадує і правнучка поета по брату Йосипу, вчителька А. Шевченко у своєму записі до книги вражень від 5 серпня 1955 року:
“Вдруге відвідала могилу Т. Шевченка. Перший раз була тут ще 1911 року, коли царські жандарми розганяли людей, які відзначали знаменні шевченківські дати. Наче вчора їхала я пароплавом в Київ з Канева. Доки була видна могила Тараса, доти лунав його “Заповіт” і інші пісні на слова Т. Шевченка”.
Хотілося б зазначити, що традиція приходити на Тарасову гору жила і живе у його нащадків і по сьогодні. Щороку в день перепоховання поета вони приходять до його могили.
“Минають роки, століття, а традиція, закладена братами, сестрою, небожами відвідувати могилу свого родича зберігається. Щороку, відвідуючи могилу свого Тараса, відвідують Шевченкові нащадки і славетну хатину діда Ядловського, подумки щиро дякуючи йому — першому охоронцю Кобзаревої могили, людині щирої гостинності, до якої приїздили наші діди та батьки, зупинялися на ночівлю, слухали перекази, попивали чаї, настояні на травах”, — записали нащадки Т. Шевченка М. Лисенко, В. Красицький, Л. Красицька, В. Невмитий, Т. Голуб, А. Олійник 22 травня 2010 року.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment